Серед ознак влади в римському світі особливе значення мали величні будівлі, які держава надавала в розпорядження громадян. Навіть сьогодні серед руїн стародавніх імперських міст, від Африки до Німеччини, вражають величні суспільні та релігійні комплекси, в яких здійснювалось громадське життя імперії.
Серед прикладів того ж Рима згадаємо базиліку Ульпія, побудовану Траяном на початку ІІ століття, з п'ятьма нефами, розділених колонами. У своєму плані, в розмірах і в загальному багатстві оздоблення вона є майже прототипом колосальних християнських базилік, зведених наступниками Траяна починаючи з IV століття.
Найбільшою з них була базиліка, яку розпочав будувати імператор Константин між 319 і 324 роками на місці гробниці святого Петра (нині на цьому місці стоїть ватиканський собор святого Петра). Фреска XVI століття, що зображає інтер'єр базиліки, підкреслює неосяжність простору і нове фокусування, яке різниться від традиційної побудови базилік в області апсиди, де знаходиться вівтар для звершення Євхаристії. Але початкова функція базиліки полягала насамперед не в тому, щоб здійснювати в ній літургії, а віддавати честь «Tрофею Гая» — пам'ятнику, який, за велінням імператора Константина, мав височіти в зоні апсиди, огорнений чудовим мармуровим корпусом і покритий киворієм.
Це тріумфальне розташування Трофея чітко виражало сенс самої базиліки, побудованої на платформі над кладовищем і частиною цирку Нерона. Пам'ятник відомий як «Трофей Гая» за імя’м римського священика, який визначив у ІІІ столітті місце поховання апостола Петра.
Платформа над спеціально засипаним для цієї мети кладовищем була найдивовижнішим елементом задуму і чітко вказувала на важливість усього проекту. Хоча Константин був імператором і верховним священнослужителем — крім законів, що стосуються священних ділянок, — навіть для нього пошкодження цілого некрополя було ризикованою справою в політичному та соціальному плані. Це могло призвести до невдоволення правлячих класів, які складалися переважно ще з язичників. Недоторканність поховань була абсолютним принципом стародавнього світу.
Крім того, цей задум був вкрай складним і з технічного погляду. На ділянці, що має схил з півночі на південь, Константин хотів поставити Трофей Гая в самому центрі базиліки, ширина трансепта якої мала досягати 90 метрів!
Ця імператорська воля набувала конкретних обрисів імовірно в постійних бесідах із тодішнім главою християнської громади Рима, єпископом Сильвестром (314-335). Ініціатива Константина привела до праці з вирівнювання пагорба та земляних робіт на півночі, де ґрунт був занадто високий, і зі зведенням платформи на півдні, де рівень ґрунту знижувався.
Операція нагадувала епічні діяння кесарів минулого: наприклад, Траяна, якому треба було знести мис 100 метрів заввишки — сідло, що колись пов'язувало Палатинский пагорб із Квириналом, — аби створити простір для зведення базиліки Ульпія. У випадку базиліки святого Петра платформа, на якій мали розташовуватися й інші структури як додаток до базиліки, повинна була мати площу 240 на більш ніж 90 метрів!
Археологічні розкопки між 1949 і 1957 роками висвітили справжню величину цієї величезної платформи, основи якої досягають товщини 2,5 метра і доходять до глибини 11,5 метра на південному схилі, перш ніж вона зливається з природним схилом пагорба.
Розкопки також виявили очевидну швидкість, з якою була виконана робота: шари розчину між цеглою, як і в інших ранніх християнських будівлях, досить високі, що свідчить про явний поспіх. Цілком можливо, що і Константин, і християнська спільнота просили архітекторів завершити проект якомога швидше, і, можливо, побудова будівлі була завершена близько 329 року. Однак документально підтверджене переривання язичницького культу в сусідньому храмі Кібели з 319-го до 350 року передбачає, що вся ця зона залишалася відкритим будівельним майданчиком протягом ще багатьох років, імовірно, через проведення декоративних робіт.
Базиліка, зведена за проектом архітекторів Константина, була церквою з п'ятьма нефами, центральний з яких був набагато вище бічних. Зі східного боку до неї прилягав вхідний портик, а західний бік завершувався апсидою, відокремленою від нефа трансептом. Розміри базиліки були вражаючими навіть за сучасними мірками: фасад мав близько 64 метри завширшки, а портик був заввишки більше 12 метрів. Нефи йшли вглиб храму на 90 метрів. Центральний неф мав ширину 23,5 метра, а висоту 32,5 метра, тоді як бічні нави мали висоту, відповідно, 18 і 14,8 метра.
Найнижчий трансепт центрального нефа був відділений від нього тріумфальною аркою, підтримуваною колосальними колонами, і завершувався на північній та південній сторонах екседрами, подібним же чином відокремленими від нефа високими колонами. Два ряди колон центрального нефа на коринфських капітелях підтримували горизонтальний антаблемент, тоді як два інших, що стояли між бічними нефами, підтримували арки.
Чимало стволів колон із фароського мармуру, граніту і строкатого мармуру — і, можливо, також капітелі — були із вже використовуваного матеріалу.
Одинадцять вікон на кожному боці нижнього рівня головного нефа, до восьми вікон з кожного боку в горішній частині, інші вікна в трансепті і п'ять в апсиді наповнювали світлом цей величезний і сяючий пишнотою простір. Підлога з великих білих мармурових плит, таких самих, якими були викладені підлоги портика і майданчик перед входом до базиліки, поширювала всередині світло знадвору; а позолочена кесонна стеля збирала світло, що відбивалося від підлоги.
На найвиднішому місці, в центрі, просто навпроти головної брами, було встановлено Трофей, а під Трофеєм була земляна могила. Все було задумано так, щоби погляди тих, хто входить до базиліки, спрямовувалися сюди: навіть саме розташування базиліки зі сходу на захід служило тому, щоби скерувати паломників до нічим не примітної ділянки землі біля цирку Нерона, де був похований святий апостол Петро.
Але, попри розрахунки імперських інженерів, рівень підлоги був трохи зміщений, і Трофей виявився заглибленим на 35-40 сантиметрів. Інша частина невеликого пам'ятника, що виступав на висоту трохи менше трьох метрів, була потім укладена в камеру з кольорового мармуру і порфіру, відкриту з боку центрального нефа, так, щоб було видно Трофей.
Як відомо з релікварію слонової кістки IV-V століть, що зберігається в Археологічному музеї Венеції, навколо Трофею були розміщені чотири колони з вирізьбленими на них виноградними лозами — дві попереду і дві позаду, — які підтримували відкритий навіс. Ці колони, разом із двома іншими такими само колонами по кутах апсиди, підтримували безперервний антаблемент, створюючи ефект повного обперезування апсиди і Трофею. Розкішні тканини, що звисали з балок між кутами апсиди і центральної скинії, ще більше привертали погляди до Трофею, розмежовуючи свого роду пресвітерський простір позаду нього. Склепіння апсиди над пресвітерієм було покрите листами золота.
Цілком імовірно, що в цій частині базиліки не було постійного вівтаря, хоча можна припустити, що в деяких випадках перед Трофеєм встановлювався дерев'яний вівтар; можливо, постійні вівтарі були влаштовані в екседрах трансепта. Але головна функція будівлі, як уже згадувалося, була пам'ятною, не літургійною, і вся церква мала характер велетенського мартиріуму — храму, побудованого над місцем загибелі або поховання мученика, — для задоволення християнської потреби «пам'ятати» героїчне свідчення віри спільноти. Невипадково простір перед Трофеєм і могилою надалі називатиметься «Сповідальнею», як натяк на свідчення апостола Петра «Ти Христос, Син Бога Живого».
Християни IV століття приходили до базиліки святого Петра помолитися на могилі апостола і черпати з його віри. Вони приходили також для того, щоби з поминальними трапезами вшанувати пам'ять своїх покійних, похованих під підлогою і в мавзолеї уздовж стін. В одному з листів Пауліна з Ноли згадується розкішний банкет, влаштований там сенатором Паммакієм 396 року на честь своєї покійної дружини: запрошених було так багато, що вони заповнили базиліку, портик і все поле перед базилікою (Послання, 13).
На додаток до пишноти самої будівлі, Константин по-царськи прикрасив Ватиканську базиліку і виділив їй багатства, розраховані для її утримання та подальшого благоустрою. На релікварії зі слонової кості з зображенням пресвітерію можна бачити канделябр у вигляді корони з золота або срібла. Книга «Liber Pontificalis» говорить про хрест із чистого золота вагою 150 фунтів — подарунок базиліці від імператора Константина і його матері, св. Олени. У цій самій книзі говориться, що Константин звелів покрити могилу апостола Петра бронзовими пластинами.
Крім того, зробили свій внесок великі маєтки в Італії, Сицилії, Сардинії та в Північній Африці. Перемоги над повстанцями зі східних провінцій 324 року — в Єгипті, Сирії та Килікії — принесли Римській Церкві річний дохід у 25 тисяч монет чистого золота, з яких тільки 3 700 для Ватиканської базиліки. Ця колосальна сума, за розрахунками Річарда Краутхаймера (1980), була еквівалентна 160 мільйонам доларів на рік, із яких 25 мільйонів призначалися для базиліки святого Петра.
Імператор Константин вочевидь мав намір забезпечити Церкві та її головним місцям представництва й відправлення культу «імперську» розкіш також на знак подяки: на тріумфальній арці між нефом і трансептом, крім мозаїчної прикраси, імператор наказав прикріпити табличку із заявою про його вдячність за перемогу 312 року з таким текстом: «Quod duce te mundus surrexit / in astra triumphans / hanc Constantinus victor tibi condidit aulam» — «Тому що під твоїм проводом [Христа? або Петра?] світ піднявся тріумфально до зірок, Константин переможець побудував тобі цей палац».
о. Тімоті Вердон , Радио Ватикана
Переклад:Ольга Литвиненко, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
