Уже дві тисячі років минули відтоді, як перші християни почали нести людям вчення, пояснювати істини і тлумачити Біблію. Але ми, як і тоді, досі не до кінця вслуховуємось у слова святих та повторюємо ті самі помилки. «Бесіди про шлюб» Йоан Золотоустий виголосив у IV ст. — але, читаючи їх, розумієш, що людство й сьогодні схильне до тих самих помилок, що слова святого все ще, ніби вперше, відкривають важливі аспекти ставлення до подружжя.
Святий Павло писав: «З уваги на розпусту, кожний хай має свою жінку, і кожна хай має свого чоловіка» (1 Кор 7, 2). Дві мети, задля яких встановлено шлюб: щоби ми жили у чистоті та щоби ставали батьками; але найголовніша з цих двох — чистота.
Відповідальність у шлюбі
Закон Божий вимагає рівної чистоти від чоловіків і жінок: «Хай чоловік віддає належне жінці, так само й жінка — чоловікові» (1 Кор 7, 3). А «належне» — це не гроші, не придане, не дорогий одяг чи пишний стіл, а насамперед цнотливість і чистота. Чоловік, як і його дружина, «не має влади над своїм тілом» (1 Кор 7, 4), кожному з них належить тіло іншого, тому вони зобов’язані зберігати «власність» своїх подругів, не порочити й не пошкоджувати її. Адже зі слуг того називають вірним, хто, отримавши на зберігання майно господарів, нічого з нього не витрачає.
Тому, коли хтось спокушає тебе, прагнучи твого тіла, скажи: «Це тіло не моє, але належить моїй дружині, я не маю права зловживати ним і віддати іншій жінці». Так хай відповідає на спокуси і дружина. Бо відповідальність чоловіка і дружини за чистоту у шлюбі рівна.
Христос на святі шлюбу
Шлюб, отже, — це блага справа, бо покликаний захищати людей від гріхів перелюбу і блуду. Недарма Христос явив чудо перетворення води на вино саме під час церемонії шлюбу. А тому всі християни повинні пам’ятати про присутність Христову під час святкування цієї події. Як учинили мешканці Кани Галилейської, так нехай чинять ті, хто нині йде до шлюбу: хай мають серед себе Христа. Але як, скажуть, це може статися? Через священиків. Адже «Хто вас приймає, той мене приймає» (Мт 10, 40).
Уникайте надміру
Проте іноді церемонії шлюбу стають осередками гріха. Посилаючись на звичаї й традиції, люди влаштовують пишні церемонії з п’янством, шаленими танцями, безсоромними піснями. Для чого ж запрошувати священиків, якщо потім святкування перетвориться на місце, де панує диявол? Хочеш виявити корисну гостинність — запроси бездомних. Але ти соромишся і червонієш? Яка ж нерозважливість: вводити у дім диявола й не вважати це справою сороміцькою, а Христа привести соромитися! Бо справді, як разом із бідними в дім приходить Христос, так серед розпусників, що там бенкетують, радіє диявол.
"Католицький Вісник", № 18/ 2014
фінансово.
Щиро дякуємо!
