Кожне подружжя єднається духом і тілом. Зрештою, тільки тварини єднаються тілом суто інстинктивно, задля розмноження. Люди ж мають також духовний вимір сексуального життя – поєднання двох осіб у любові. І у цей вимір їх впроваджує Таїнство Подружжя.
Про таїнство єдності й любові чоловіка і жінки розповідає о. Костянтин Морозов OFMCap.
Отче, чим за своєю суттю є Таїнство Подружжя?
Це велика тайна єдності двох. У будь-якому подружжі, по суті, ідеться про два моменти: відліплення чоловіка від батька та матері й приліплення до дружини – так, що двоє вже становлять одне. Не йдеться про контракт: «ти–мені, я–тобі». Мовляв, ти пратимеш, а я буду заробляти. Не йдеться й про просте взаємне заспокоєння емоційних та фізичних потреб. Це глибока єдність між двома особами: чоловік і жінка утворюють одне тіло. І це стосується будь-якого подружжя.
Натомість християнське подружжя – це таїнство, видимий знак невидимої благодаті. Ця єдність, яка через вираження згоди і співжиття відображає єдність Христа і Церкви, любов Бога до людства. Християни, реалізуючи Таїнство Подружжя шляхом віддання одне одному в подружньому акті, освячують одне одного – і тоді Таїнство Подружжя стає джерелом благодаті. Через цю єдність подружжя разом із дітьми утворюють домашню Церкву.
Шлюб – це дар. Адже одна людина дарує себе іншій і, навпаки, приймає дар іншої людини. Фактично – це два взаємні акти дарування.
Чи це таїнство являє собою обряд передавання жінки у власність чоловіка?
Святий Павло стверджував, що чоловік має піклуватися про свою дружину. Тому під час укладення Таїнства Подружжя чоловік, промовляючи слова: «Я, Н., беру тебе…», – фактично здійснює обряд прийняття дружини під свою опіку. У деяких країнах тато веде до молодого молоду й передає її із рук у руки, з-під своєї опіки в опіку чоловіка. Тут ми бачимо реалізацію слів Книги Буття: «Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Бут 2, 24). У давній Іспанії існував обряд traditio puellae – передавання дівчини нареченому. Ішлося про те, що справа їхнього шлюбу є також справою їхніх родин. Батько і його сини зі своїми дружинами утворювали клан, певну ієрархічну структуру на чолі з патріархом, де голова сім’ї – pater familias – турбувався про всю сім’ю-клан. Фактично наречену віддавали з клану до клану, під опіку іншого патріарха.
Опіка чоловіка над дружиною аж ніяк не говорить про нерівність, а свідчить про те, що кожен у подружжі має свої певні обов’язки: чоловік має оберігати, піклуватися, нести відповідальність за дружину і дітей. Тому до нього належить останнє слово у прийняттті рішень і відповідальності за них, тож коли чоловік приймає рішення – за ним іде вся сім’я.
Чи Церква вбачає в Таїнстві Подружжя засіб уникнення хтивості?
Це контекст інтерпретації VII розділу Послання святого Павла до Коринтян, у якому говориться про те, що сексуальне життя належить чоловікові й дружині є певною повинністю як для чоловіка, так і для дружини. Тому Павло закликає подругів не ухилятися одне від одного, хіба що для молитви. І пояснює, що це для того, аби сатана «не спокушав вас вашою нестриманістю» і щоби тілесна пристрасть – з огляду на подружню любов та народження і благо дітей – мала своє визначене русло. Тому Церква говорить про два виміри подружнього сексуального життя: любов і єдність та відкритість на потомство.
Дійсно, фізичні потреби тих, хто живе в подружжі, заспокоєні. Проте це не становить головної мети подружжя. Воно має бути зустріччю двох із метою переживання єдності, а при нагоді також досягається і заспокоєння потреб, вписаних Господом у тіла чоловіка і жінки.
Але у шлюбі заспокоєння інстинкту відбувається на людському рівні. Сексуальне життя завжди буде лакмусовим папірцем життя подружжя. І якщо воно зійшло нанівець, на рівень заспокоєння потреб, це означає, що щось зникло з життя подружжя, духовне життя атрофувалося або й не розвинулося. Гармонія у шлюбі – це єдність духу і тіла, як ми вже сказали на початку. І саме до неї мають прагнути чоловік і дружина, якщо насправді хочуть бути щасливими.
фінансово.
Щиро дякуємо!
