Якою ціною священикам Української Греко-Католицької Церкви дається здійснення богослужінь в Донецьку, що загрожує її парафіям у Криму, з якими труднощами стикаються капелани на фронті та чому греко-католики спостерігають за процесом об'єднання українських Церков збоку? Про це в інтерв'ю Цензор.НЕТ розповів Блаженніший Святослав, глава УГКЦ.

З Владикою зустрічаємося у його резиденції поблизу Патріаршого собору Воскресіння Христового. Придатним для життя тут є лише одне крило приміщення. У решті триває затяжний ремонт, який, зізнається архиєрей, невідомо коли закінчиться, тому що сьогодні максимум коштів Церква спрямовує на допомогу армії та переселенцям зі сходу.

Наш кафедральний собор в Донецьку переповнений під час Літургій

— Блаженніший, у якому стані перебувають парафії УГКЦ на територіях, які опинилися під владою терористів?

— На території Донецького екзархату, який крім Донецької області охоплює також Дніпропетровську, Запорізьку та Луганську області, УГКЦ має 67 священиків. Під окупацією незаконних збройних формувань на сьогодні перебувають близько 11 парохій, у тому числі, в Донецьку та Луганську. Наші священики доїжджають до тих парафій, перетинаючи лінію фронту. У самому Донецьку на місці перебуває двоє наших священнослужителів, які обслуговували всіх вірних. Недавно до них долучився римо-католицький священик.

Наші священики перейшли період випробувань. Одного з них садили на електричний стілець. Після того, як він витримав тортури, йому дали своєрідний дозвіл звершувати богослужіння. Тож він здійснює літургії, щоб наша паства бачила, що не лишається без опіки. Решта отців доїжджають через лінію фронту, їхня можливість досягнути тих територій залежить від інтенсивності бойових дій. Ми сподіваємося, що якщо обстріли бодай трошки стихнуть, то всі наші отці повернуться.

— Чи відомо, хто саме піддавав тортурам священика? Це були місцеві банди?

— З тієї інформації, яка до нас доходить, територія так званих «ДНР» й «ЛНР» поділена на різні сфери впливу. Резиденція нашого єпископа і монастир Сестер Служебниць в Донецьку сьогодні окуповані бойовиками з різних угруповань. Одного разу надійшло повідомлення, щоб той священик прийшов до резиденції єпископа, бо терористи нібито мають залишити її. Він прийшов, а ті йому сказали: "Чого це ми повинні лишати приміщення? Хай ідуть ті, які окупували монастир". Пішов він до будинку Сестер, але виявилося, що там цілком інша бойова група. Вони йому сказали те саме: «Чого це маємо полишати будинок?» А потім пригрозили: «Якщо ми й підемо, то залишимо всередині гранату, яка потім "раптово" може вибухнути». Після цього над тим отцем знущалися.

— Ті священики, які знаходяться в Донецьку постійно, мають змогу здійснювати службу безперешкодно та легально?

— Про якусь легальність на тих територіях взагалі не можна говорити, тому що там немає влади. Але якщо йдеться про те, як відбуваються наші богослужіння в Донецьку, то можу сказати, що вони здійснюються регулярно, і наш Кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці в Донецьку переповнений під час літургій. Люди переживають надзвичайний кризовий момент. Кожного дня вони ризикують життям, тому потребують духовної опіки як ніколи. Тож наші отці мають багато праці, і сам той факт, що вони залишилися зі своєю паствою, є знаком того, що наша Церква є і буде.

— У Криму ситуація є більш сприятливою?

— Питання свободи віросповідання в Криму є дуже складним. Богу дякувати, що там немає бойових дій. Але неодноразово було сказано, що українські Церкви та інші конфесії, у тому числі мусульмани, зазнають певного тиску. Нещодавно так звана кримська влада видала закон, відповідно до якого усі Церкви та релігійні організації мають поновити свою реєстрацію. Там є вимоги, які дуже важко виконати. Наприклад, необхідно вказати свою вищу структуру на території Російської Федерації. Якщо такої нема, для того, щоб отримати право на існування в Криму, необхідно пройти релігієзнавчу експертизу в Москві. Де-факто це є закон про ліквідацію Церков, які не підпадають під уявлення про лояльність до влади, яка там існує. Зокрема, останніми тижнями починають порушувати питання націоналізації церковного майна. Тому є всі підстави остерігатися того, що з 1 січня 2015 року наші громади в Криму можуть бути просто зняті з реєстрації, а майно може бути націоналізоване. Тому є підстави говорити про релігійну дискримінацію.

— У разі націоналізації майна УГКЦ в Криму ваші священослужителі зможуть проводити літургії поза межами храмів?

— Якщо навіть священик лишиться на місці і відправлятиме богослужіння приватно на квартирі, такі зібрання вважатимуться нелегальними з точки зору так званої кримської влади. А відповідно підпадають під юридичні санкції.

У зоні АТО працюють близько 60 капеланів УГКЦ. троє з них були поранені

— Скільки капеланів вашої Церкви служать в АТО? Чи проходять вони спеціальну підготовку?

— Питання капеланської служби у нашій Церкві вивчається та здійснюється вже понад 14 років. При патріаршій курії існує окремий відділ капеланства, який очолює єпископ Сокальсько-Жовківський Михаїл Колтун.

Та ми ніколи не думали, що наші військові капелани будуть змушені надавати душпастирську опіку солдатам під час бойових дій. Багато наших священиків поїхало за військовими, які перемістилися на схід України. Час від часу відбувалася ротація цих капеланів. Зараз через зону вже перейшло близько 60 капеланів УГКЦ. Трьох з них було поранено. Очевидно, що вони також проходять певний вишкіл, але тепер ми їм почали надавати і певну реабілітацію, коли повертаються додому. Адже ці отці жертвують своїм життям і здоров'ям.

Ми відчуваємо великі недоліки українського законодавства, яке не передбачає повноцінної капеланської структури в нашій армії. При Міністерстві оборони існує так звана Пастирська рада, до якої входять представники різних конфесій. Опрацьована інструкція щодо капеланського служіння. Хоча ми ще не задоволені рівнем співпраці з міністерством, тому що де-факто всі наші капелани мають статус волонтерів. Поки лише один наш отець отримав статус учасника бойових дій. Сподіваємося, що служіння, яке сьогодні чинять священики нашої Церкви, у майбутньому буде відображене в законі про капеланство, який може стати важливим інструментом для необхідної допомоги нашим службовцям.

— В українському війську пліч-о-пліч воюють православні, греко-католики, римо-католики та представники інших конфесій. А капелан, як правило, один. Яким чином на фронті вирішується міжконфесійне питання?

— Очевидно, що присутність наших капеланів не ставить на меті перетягнути когось до нашої конфесії. Наші священики не втручаються в життя місцевих громад. З іншого боку, проводячи духовну роботу серед солдатів, вони не роблять жодної міжконфесійної різниці. На передовій солдати раді і православному священику, і греко-католицькому, і протестантському пастору, які Божим словом однаково підіймають бойовий дух наших солдатів.

— Ваша капеланська структура фактично діє в рамках мережі волонтерської допомоги. Крім молитви і духовної опіки чим ще капелани намагаються забезпечити людей?

— В наших парафіях регулярно проводяться збори коштів, на які закуповуються автомобілі, уніформа, обмундирування, технічні засоби та інші необхідні речі. Тільки одна з наших парафій за цей час зібрала 9 мільйонів гривень. Допомогу в зону АТО ми доставляємо регулярно. Наприклад, недавно в нас ночував священик, який повертався з Костянтинівки, куди він доставив бус швидкої допомоги, що його закупила Стрийська єпархія. Ми намагаємося робити все, що можемо для того, щоб підтримати наше військо і весь український народ.

Відразу після втечі Януковича я мав приватну аудієнцію у Папи Римського

— Відомо, що ваша Церква допомагає і біженцям.

— Сьогодні більш-менш офіційна статистика говорить, що в Україні кількість переміщених осіб через бойові дії сягнула півмільйона. Причому, свої домівки, у першу чергу, покинули багатодітні сім'ї. За міжнародними категоріями сьогодні ми стоїмо на порозі гуманітарної катастрофи. Перед усіма нами стоїть питання інтеграції цих людей у наше суспільство. Днями до України приїхав папський легат, кардинал Відня Крістоф Шенборн. Він відвідав біженців, які перебувають у Києві. Спілкуючись з тими людьми, ми побачили, що вони потребують особливої уваги. Ми чули від них багато нарікань на органи державної влади, які не мають змоги подбати про них.

В Українській греко-католицькій церкві існує структура «Карітас Україна». Вона через свої регіональні структури здійснює величезний проект з допомоги біженцям. Найперше, вони шукають необхідні ресурси для того, щоб забезпечити переселенців житлом та харчуванням, а також медичною і психологічною опікою. Наприклад, у Слов'янську «Карітас Україна» здійснює проект зі встановлення вікон у будинках, які були розбиті.

Крім того, слід не забувати про тих, хто опинився за лінією фронту з того боку. На окупованій території люди справді вмирають з голоду і холоду. Ми намагаємося шукати, як доносити до них допомогу і щоб її по дорозі не розікрали. Я переконаний, що сьогодні саме церковні інституції можуть стати дрогами життя, що рятуватимуть людей, які опинилися на межі виживання на Донбасі.

— Відома офіційна позиція Папи Римського Франциска щодо подій в Україні. Чи мали Ви змогу спілкуватися зі Святійшим отцем з цього приводу? Що він говорить у приватних розмовах?

— Я мав нагоду багато разів спілкуватися особисто зі Святішим Отцем. Одразу після розстрілу людей на Майдан і втечі Януковича у мене була приватна аудієнція в Папи. Протягом майже 45 хвилин ми говорили про ситуацію в Україні. Папа Франциск був дуже схвильований тим, що в нас діється, і запевнив мене, що робитиме все для того, щоб рятувати людей.

Наступна наша зустріч відбувалася під час Папського синоду, на якому Святіший Отець висловив солідарність з українським народом. А саме перед Днем Незалежності, коли відбулася явна збройна агресія проти України, я написав Папі листа, в якому його докладно інформував про всі вбивства та ознаки гуманітарної катастрофи, яка вже тоді розпочиналася. Папа Франциск навіть сказав про це привселюдно в неділю під час молитви. Тоді на площі перед його вікном зібралася величезна кількість українців з синьо-жовтими прапорами, і вони разом з папою молилися. Тобто Святіший Отець не просто є поінформований, а він співстраждає з нами. Те, що днями в Україні був його легат – це чіткий знак того, що папа є на стороні українського народу. Тому сподіваємося, що папа Франциск буде голосом України там, де наш голос, можливо, не хочуть чути. Сподіваємося, що його служіння допоможе тому, щоб в Україні запанував справжній мир.

У Московському патріархаті вважають, що є їхня думка і неправильна

— Ви заявляли про необхідність примирення з Українською Православною Церквою Московського патріархату як єдиною канонічною православною церквою в нашій державі. Як це можна трактувати в контексті розмов про створення єдиної помісної Церкви в Україні?

— Все трохи складніше, ніж Ви кажете. Розділення колись єдиної київської Церкви ми вважаємо аномалією. Та потрібно відповісти на питання, що таке Церква. Церквою ми називаємо ту спільноту віруючих, в якій збереглася апостольська преємственість. Вона передається через рукоположення. Сьогодні в Україні є чотири Церкви, що є спадкоємцями Володимирового Хрещення – тобто колись єдина київська Церква існує в чотирьох конфесіях. Це Українська греко-католицька церква, Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату та Українська автокефальна православна церква. Між собою ми намагаємося вести діалог з приводу возз'єднання в єдину помісну українську Церкву.

Але крім тої церковної благодатності є ще інший вимір – питання євхаристійного сопричастя і єдності Церкви з іншими помісними Церквами. УГКЦ належить до католицького церковного сопричастя. Православні Церкви в Україні не всі мають сопричастя з іншими помісними Церквами, але ж завтра вони можуть його отримати. Тому це не впливає на їхню внутрішню церковну сутність. Тож нам усім необхідно знайти сопричастя між нами.

— Яким може бути шлях до єдності Церков?

— Першим кроком в дорозі до єдності має бути об'єднання православної сторони, тому що вони не мають догматичної різниці. Ми молимося за це. Дискусія про дисциплінарні речі – це внутрішня справа православ'я, в яку ми не втручаємося. Коли буде створена єдина православна Церква, наступним кроком має бути єднання православної і католицької сторони. Згідно зі словами Святішого Папи Франциска, який нещодавно відвідав Стамбул і мав зустріч з патріархом Варфоломієм, шлях об'єднання не полягає в підчиненні чи поглинанні однієї Церкви іншою. Єдність Церкви полягає у сопричасті — євхаристійному спілкуванні і можливості спільно служити Божественну Літургію.

— Зважаючи на те, як сьогодні складаються взаємини між православними Церквами в Україні, не видається, що їхнє об'єднання станеться найближчим часом. Зокрема, каменем спотикання може стати думка УПЦ МП.

— Наша позиція різниться від позиції Православної Церкви Московського патріархату. Вона стверджує, що в Україні вже існує єдина помісна православна Церква, і власне вона сама нею є. На їхню думку, дорога єднання полягає у підчиненні всіх тих, хто перебуває поза їхньою структурою. Це як у відомому вислові: "Є дві думки: одна моя, а інша неправильна". Якщо Московський патріархат дотримуватиметься такої логіки життя довго, тоді можливість створення єдиної Церкви чесним шляхом є дуже примарною, а дорога до об'єднання є майже неможливою.

— Та, очевидно, що для цього має бути воля з Москви…

— Я думаю, що так довго як якась держава використовуватиме Церкву як інструмент геополітики, так довго та Церква страждатиме і втратить свою суть і завдання. Рано чи пізно такий геополітичний проект зазнає фіаско. Ми в Україні сьогодні маємо унікальну нагоду, якої ніколи не було в нашій історії – щоби Церкви були Церквами, а не займалися політикою і втіленням проектів різних держав.

Ольга Скороход, Цензор.НЕТ