У голові крутиться пісня Максима Паленка «Найкраща у світі країна», і я подумки погоджуюся з кожним словом. Найкраща у світі країна з найкращими людьми.
Близько 140 тисяч гривень, 600 розвантажувачів, 180 пар берців — дарунок від українських римо-католиків для військових із Херсонщини та Білгород-Дністровського. Збір коштів для армії римо-католицькою спільнотою з усієї України. Гроші збирали люди з різним матеріальним статком та соціальним статусом, але зі спільною метою: допомогти тим, хто зараз перебуває у «гарячих точках» нашої країни. Їх ще об’єднує однаковий погляд, коли вони кидають гроші в скриньку: смуток і біль, а також страх за хлопців. «А ви стійте тут і завтра — ми ще завтра принесемо гроші!» — такі слова можна було почути від багатьох людей.

Різні погляди нас зустрічали, коли ми привозили те, що вдалося назбирати для військових. Були погляди ще зовсім дитячі — хлопців, які за собою тягли якусь артилерію; суворі чоловічі — які потім м’якшали, читаючи листи від дітей. Зазвичай такі зустрічі не були довгими, дуже емоційними та гарячими: ситуація не та. Не було особливо й часу на розмови, але все ж таки трохи поспілкуватися вдалося. І не про війну та нічні перестрілки хотіли вони говорити. Теплішали розмови, коли ми запитували про їхніх дітей, про сім’ї та звідки вони родом: тоді військові знову пригадували, заради кого вони тут стоять, заради чого варто ризикувати своїм життям.
" І відтоді чекаю, коли то все закінчиться, а той офіцер зі своїми бійцями пройде через Київ маршем

Фото: Сергій Харченко
І одна розмова, яку, певне, пам’ятатиму ціле життя і страшно боюся забути колись.
— Все почалося з вас, студентів. Не могли трохи почекати, а зараз ви всі роз’їдетеся, повтікаєте за кордон, а нам тут стояти.
— А ми, студентки, записуємося на курси першої медичної допомоги, а хлопці — в армію, гвардію та партизани. Хтось дає по 50, 100 грн. із своєї нещасної стипендії, щоб привезти вам шузи…
На що військовий за деякий час відповів:
— Тоді, коли ми повертатимемося, ми пройдемо через Київ маршем!
— А ми вас там зустрінемо!
І відтоді чекаю, коли то все закінчиться, а той офіцер зі своїми бійцями пройде через Київ маршем.
CREDO №129/2014
Липень 2014 року

Інші матеріали цього числа: