Про те, як сьогодні живеться християнам на історичній батьківщині Господа Ісуса, читайте у спеціальному репортажі CREDO.

Земля, на якій народився, навчав, помер і воскрес Ісус Христос. Місце, звідки на весь світ поширилося християнство. Всесвітній центр паломництва для всіх християн.

Пройшовши важку історію, панування різних режимів, безліч війн і терористичних атак, сьогодні Свята Земля поділена між Ізраїлем та Палестиною, які мають дуже напружені відносини.

Хоча вдалося зберегти найважливіші християнські святині – такі як базиліка Різдва Христового у Вифлеємі чи храм Гробу Господнього у Єрусалимі, проте кількість християн на Святій Землі постійно зменшується.

Єрусалим

Чому християни втікають зі Святої Землі

Християн фактично виживають зі Святої Землі. На батьківщині християнства вони становлять релігійну меншість і терплять постійні утиски. В Ізраїлі проживає всього 2% християн, а в Єрусалимі кількість християн становить менше 1%. У Палестині майже 10% арабів сповідують християнство, проте мусульмани роблять усе, щоб їх ставало щоразу менше.

Це загальна тенденція в арабських містах Палестини та Ізраїлю: християни звідти виїжджають. Якщо мусульманська спільнота у місті починає почуватися більш-менш упевнено, вони диктують свої правила й намагаються вигнати християн.

Назарет

Ось кілька прикладів, які ілюструють загальну ситуацію у Святій Землі:

Невеличке арабське місто Шфарам, розташоване у західній частині Нижньої Галилеї, ще донедавна було багаторелігійним. За даними центрального статистичного бюро Ізраїлю, 2006 року місто налічувало 33,5 тис. мешканців, з  яких 57,3% були мусульмани, 27,5% – християни та 15,2% – друзи. Але сьогодні у цьому місті християн майже не залишилося. Усі вони виїхали 2008 року, коли почалися погрози з боку мусульман. За одну ніч у Шфарамі було підпалено всі християнські магазини, ресторани та інші приватні підприємства.

Найбільшим християнським містом в Ізраїлі колись був Назарет. Сьогодні ж місто, у якому зростав Ісус, переважно мусульманське. За даними центрального статистичного бюро Ізраїлю, 2011 року населення Назарета становило 73,6 тисяч, з  них 69,5% – араби-мусульмани та 30,5% – араби-християни. Кількість християн постійно зменшується, а мусульман, навпаки, збільшується. 1949 року християн серед мешканців Назарета було 60%, 1972 – 53%, 1983 – до 40%.

Ізраїль також має проблему з Назаретом, адже араби-мусульмани мають сепаратистські настрої та хочуть належати до Палестини. Що цікаво, араби-християни вважають себе ізраїльтянами.

Те ж саме можна сказати й про Кану Галилейську: до 2000 року в місті проживало приблизно порівну християн та мусульман, сьогодні ж відсоток мусульман збільшився до 70, а християн, відповідно, зменшився до 30.

Гора Тавор

Шиблі-Умм-аль-Ганам – селище під горою Тавор – колись було християнським, а тепер 90% його мешканців – мусульмани.

Свого часу було гучно про конфлікт в ізраїльському місті Рамла. 2002 року мусульмани, яких у Рамлі проживало 30%, вирішили вигнати з міста християн, яких було 40%. Вони напали на весь християнський бізнес: підпалили християнські магазини, ресторани, підприємства й наказали християнам покинути місто. Під час Служби Божої обстріляли греко-католицьку церкву. Чотири дні у місті тривала громадянська війна між арабами-мусульманами та арабами-християнами. Ізраїльська поліція вирішила не втручатися у конфлікт, лише закрила місто. Крім християн і мусульман у Рамлі проживали також друзи, яких було 30% усього населення. Спершу вони зберігали нейтралітет, але пізніше стали на бік християн. Друзький генерал ввів у місто військовий підрозділ, і за одну ніч усіх мусульманських лідерів було розстріляно.

“ При в’їзді у Назарет висить великий бігборд із написом арабською: «Кожен, хто сповідує будь-яку іншу релігію. крім ісламу, не буде прийняти Богом і назавжди залишиться невдахою»

Проте є й міста, де християнська спільнота зростає. Ізраїльське місто Афула, яке ще звуть «столицею долини Їзреел», населяють переважно євреї. Християнська церква з’явилася тут лише два роки тому, проте вже давно у місті є вулиця імені Йоана Павла ІІ – це пояснюють тим, що головний рабин Афули навчався з Каролем Войтилою у школі.

Крім того, у місцевому інтернаті для дітей та підлітків існує християнська молитовна група. Її заснували діти, які вирішили стати християнами.

Переслідувані за віру

Нелегко живеться християнам у Святій Землі. Наприклад, у Вифлеємі, місті, де народився Христос, у Рамадан не дозволено привселюдно їсти. Хоч у Вифлеємі начальник поліції та багато поліцейських – християнин, проте не завжди вони можуть захистити своїх братів у вірі від мусульман, які поводяться дуже агресивно.

А при в’їзді у Назарет висить великий бігборд із написом арабською: «Кожен, хто сповідує будь-яку іншу релігію. крім ісламу, не буде прийняти Богом і назавжди залишиться невдахою».

«Закон шаріату» й переслідування християн мусульманами відомі цілому світу, проте мало хто знає, що так само несолодко євреєві, який стає християнином. Згідно з давнім приписом рабина Акиви, якщо хтось із юдеїв переходить на християнство, то таким чином помирає для своєї рідні й друзів. Сім’я, у якій хтось став християнином, сім днів перебуває у жалобі за цією людиною, а потім ставиться до неї як до мертвої: припиняє будь-яке спілкування. У ІІ столітті рабин Акива образився на християн, які відмовилися брати участь у повстанні проти Риму, і видав припис, який діє до сьогодні: «Хто піде за ним, хай буде відлучений з євреїв».

Хресна Дорога в Єрусалимі

Господа Ісуса в Ізраїлі не називають повним іменем Єшуа, а скороченим – Єшу, що є абревіатурою на івриті з виразу «нехай зітреться його ім’я».

«Ми тут знаходимося між мусульманами та релігійними євреями, – каже католик, який уже 12 років живе в Ізраїлі. – Юдеї хоч не вбивають за навернення, як мусульмани, проте також переслідують по всякому. Наприклад, можуть плюнути у християнина, побити машину з християнськими символами. Якось я залишив свій автомобіль, у якому висить розарій, неподалік синагоги в місті Афула, а коли повернувся – машина була дуже сильно побита. Було помітно, що навіть на даху скакали. Розповідаю ситуацію мамі, а вона мені на це: мовляв, усе зрозуміло, навіщо залишав автівку в єврейському кварталі. Проте за рік те саме сталося з нею: вона там само залишила машину, і авто знову побили. Зверталися до поліції, але це теж нічого не дало: кажуть, ви самі винні». Розповідає він і про те, що часто на побутовому рівні можна відчути утиски з приводу віри. Чоловікові довелося кілька разів перескладати іспит в університеті через суперечку з професором-юдеєм.

В Ізраїлі християнам заборонено займатися місіонерською діяльністю. Зокрема, не дозволяється навертати дітей, які ще не досягли повноліття. Юдеї та мусульмани, а також і світські євреї дуже за цим слідкують, проте християн не зупиняють жодні заборони.

Від релігійної нетолерантності найбільше страждають діти й підлітки.

Минулого року у школі в Хайфі юдеї закидали камінням свою однокласницю за те, що вона прийшла до школи з розарієм на руці. І якби не втрутилися дорослі й не зупинили підлітків, то невідомо, чи дівчина залишилася б живою. Що цікаво, дирекція школи хотіла зам’яти інцидент. Але коли батьки дівчинки звернулися до суду, підліткам довелося вибачитися.

Інша дівчина-християнка батьківського захисту не мала. Її батьки розлучилися, і коли мати вийшла заміж вдруге, для Марії не залишилося місця вдома, вона потрапила до державної школи-інтернату в місті Афула. У 14 років дівчина познайомилася з християнами, які відвідували інтернат, і вперше потрапила на католицьку Літургію. Перечитавши Новий Завіт і всі пророцтва про Месію в Старому Завіті, Марія переконується, що Христос і є обіцяним Месією, і приймає Хрещення. Хоча за законом в Ізраїлі – свобода віросповідання, але бути християнином тут непросто. Спочатку в школі її примушували зняти хрестик. Дівчині висунули ультиматум: або вона знімає хрест і двічі на день ходить до синагоги, або її відраховують з інтернату. І хоча багато християн переконували Марію, що носіння хрестика не є принциповим, вона відмовилася зняти знак своєї приналежності до Христа. Щоби підтримати дівчину, до інтернату заїхала група паломників із Польщі, й коли дирекція дізналася, що інцидент відомий поза межами закладу, перед Марією вибачилися і залишили її у спокої. Школярі в інтернаті продовжували дражнити дівчину, кілька разів пробували її побити, називали «святою Марією», але це лише укріпило її у вірі. І навколо Марії зібралася групка дітей, які також вирішили молитися та вивчати Новий Завіт.

За словами католика, який відвідує інтернат (чоловік попросив не вказувати його імені з причин безпеки) та який організував дітям з інтернату екскурсію до Європи, вони розплакалися, коли побачили відчинені храми, до яких заходило мало людей. У нас люди страждають, щоб бути християнами, а тут можуть вільно ходити до церкви, проте не ходять, – казали діти.

Поділені християни

Хоча християн у Святій Землі дуже мало, вони ще й поділені настільки, що дуже легко заплутатися.

У Святій Землі паралельно існує декілька різних патріархатів. Своїх патріархів в Єрусалимі мають Римо-Католицька Церква, Єрусалимська Православна Церква, Грецька Православна Церква та Вірменська Апостольська Церква. Крім того, уже декілька років одночасно діють два єрусалимські православні патріархи: Феофіл та Єреней. Два роки тому в Єрусалимському православному патріархаті стався розкол, і частина парафій та священиків залишилася з попереднім патріархом Єренеєм.

Також у Святій Землі діють східні католицькі церкви візантійської традиції, серед яких і Українська Греко-Католицька Церква.

“ Цікавий історичний факт: До 324 року в Галилеї діяли 164 християнські синагоги й лише 27 юдейських. Тобто більшість євреїв пішли за Христом. А сучасний юдаїзм – релігія, молодша за християнство

Латинський патріарх Єрусалима опікується римо-католиками Ізраїлю, Палестини, Йорданії та Кіпру. Нині Єрусалимським патріархом є Його Блаженство Фуад Туаль. Резиденція патріарха розташована у Старому місті Єрусалима.

Францисканська процесія у храмі Гробу Господнього

У римо-католицьких храмах Меси служаться різними мовами, найпопулярніші: арабська, англійська, польська, російська та іврит.

В Ізраїлі мешкає шість тисяч євреїв-католиків, усі вони об’єднані в спільноту святого Якова, спільнота поєднує єврейські та християнські звичаї, як це робили перші християни.

Спільний християнський календар?

Цього року частина римо-католиків у Святій Землі частково перейшла на юліанський календар. Латинський  патріарх Єрусалима Фуад Туаль закликав вірних святкувати Різдво та Великдень разом із православними.

Це була ідея монахів-кармелітів, розповідають місцеві католики. Мовляв, нас, християн, і так мало на Святій Землі, а ми ще й поділені, тому потрібно об’єднуватися. Православні з нами об’єднуватися не хочуть, отже, давайте об’єднаємося з ними, щоб хоч свята відзначати разом.

Офіційно Католицька Церква причиною часткового переходу на юліанський календар називає регулярні звернення віруючих, які походять із міжконфесійних родин. Як повідомляється, багато католиків Йорданії та Кіпру вже давно святкують Різдво й Великдень за православним календарем. Проте для католиків Ізраїлю це рішення стало новиною і не всім сподобалося.

Особливо дивно це нововведення виглядатиме для паломників, які приїдуть після Великодня до Святої Землі, вважають місцеві католики. Цього року різниця у святкуванні Пасхи за григоріанським та юліанським календарем сягає п’яти тижнів.

Рішення про те, за яким календарем святкувати Різдво й Великдень, ухвалює місцевий настоятель. Зараз ситуація виглядає так, що в різних католицьких парафіях цього року Різдво святкували за різними календарями, кармелітські парафії – разом із православними за юліанським календарем, францисканські (яких більшість у Святій Землі) залишились на григоріанському. В Ізраїлі, кажуть католики, парафіяни просто мігрували до інших храмів, щоб відсвяткувати Різдво так як звикли.

Що цікаво, греко-католики теж живуть за різними календарями. Наприклад, українські греко-католики – за юліанським, а російські – святкують за григоріанським календарем.

Розділені стіною

Свята Земля поділена між Ізраїлем та Палестиною. І це дискомфорт не лише для паломників, тому що їх перевіряють найменше, а в першу чергу – для корінних мешканців цих земель.

Стіна, яку 2003 року почав будувати Ізраїль з боку Палестини, у деяких місцях сягає восьми метрів заввишки, згори – колючий дріт. Довжина стіни офіційно становить 850 кілометрів. Аби перейти на інший бік, потрібно мати спеціальну перепустку.

Через будівництво цієї «стіни безпеки», як її називають в Ізраїлі, мешканцям Палестини було завдано багато збитків, понищено їхні ферми, деякі сім’ї розділені стіною і майже не мають змоги бачитися.

За муром з палестинського боку опинилися такі важливі для християн міста, як Вифлеєм, Віфанія, Єрихон. З іншого боку – палестинцям тепер важко потрапити до Єрусалима, міста, священного для християн і мусульман. Є люди, які живуть у Вифлеємі, а в Єрусалимі не були понад 10 років, хоча їхати з одного міста до іншого – хвилин 15.

Палестинці живуть набагато бідніше за ізраїльтян. А тепер через стіну вони ще й не можуть працювати в Ізраїлі.

Піший перехід між Ізраїлем та Палестиною

Найважче у Палестині живеться християнам, які перебувають не лише у дуже важкому матеріальному становищі, а й намагаються не розчинитися у мусульманському середовищі та залишатися вірними Христу.

Будинок миру

Home of Peace – так назвали свій будинок у Вифлеємі католицькі черниці з Польщі, сестри святої Єлизавети. 2005 року черниці приїхали до Вифлеєма, щоб «рятувати християнських дітей», як вони самі кажуть. Зараз у будинку працює дві сестри, незабаром мають приїхати ще дві, вони опікуються 20-ма дітьми арабів-християн. Не всі діти живуть із черницями, деякі лише приходять до школи та на обід. Як кажуть сестри, це не сирітський будинок, вони приймають усіх дітей, які потребують допомоги. «Деякі діти мають батьків, але не мають будинку. Деякі мають дім, але там неможливо жити. Тут люди живуть у дуже важких умовах, наприклад, не мають світла й води у будинку. Ми забираємо дітей до себе, якщо потрібно, допомагаємо їм у навчанні. Допомагаємо також родинам, інколи матеріально, інколи – морально», – розповіла с.Рафаеля. Сестри св.Єлизавети також оплачують дітям навчання, переводять їх із мусульманських шкіл до християнських, забезпечують їх їжею та одягом. Діти в Палестині не мають обов’язку ходити до школи, але, за словами сестер, вони «рвуться до навчання», бо розуміють, що таким чином можуть забезпечити собі краще майбутнє. «У Палестині християни – мала жменька у морі мусульман. Їх потрібно оберігати», – кажуть черниці, які взяли на себе таке завдання.

Паломник спілкується з маленьким мешканцем Будинку миру

Хайфа – оаза для християн

Хайфа – найбільш толерантне місто у релігійному плані та одне з найгарніших в Ізраїлі. Тут мало юдеїв та мусульман, і християни почуваються безпечно. На Різдво у Хайфі навіть встановили ялинку на головній площі. Серед мешканців міста – 10 % християни. У Хайфі діє вісім римо-католицьких парафій, п’ять греко-католицьких і три православних. Крім того, християнам приємно знати, що дружина нинішнього мера – греко-католичка.

Хайфа

Християни у Хайфі намагаються жити дружно. У місті діє православно-католицька спільнота, яка збирається приблизно раз на тиждень на молитву розарію та читання Святого Письма.

Цього разу спільнота зібралася у квартирі православних Юрія та Лії Коганів. Юрій – колишній рабин, який не так давно став християнином.

Юрій та Лія Когани

На стіні поруч з іншими – образок святої Терези від Дитятка Ісус. «Дім православного без католицького образка – некошерний», – жартують присутні у кімнаті.

За кілька хвилин приходить інше православне подружжя: Анна та Леонід Ландермени. Леонід, який переїхав до Ізраїлю з Києва, зараз готується стати православним священиком Єрусалимського патріархату.

Католиків представляє Сергій Тайдонов (колишній вінничанин) разом із дружиною-протестанткою Анною. Загалом на цю зустріч прийшло кілька подружніх пар, дві старших жінки та двоє дітей. Доки підходять інші члени спільноти, розпочинається молитва.

На стіл ставлять менору й кладуть кілька примірників Святого Письма. «Отче наш» і «Радуйся, Маріє» моляться різними мовами, також івритом. Після молитви читають Літургію дня за православним календарем: Житія святих, Апостола та Євангеліє. А далі розпочинається традиційне ділення та обговорення у групі. У цей час діти виходять з кімнати, а дорослі у світлі Слова Божого розмірковують про вічні цінності та щоденні справи.

До молитовної спільноти у Хайфі належить 20 осіб, а загалом усіх в Ізраїлі – 60 чоловік. Духівник цієї православно-католицької спільноти – настоятель греко-католицької парафії о Бернард. До нього на сповідь ходять усі: і православні, й католики.

Започаткував таку екуменічну молитовну групу римо-католицький священик о.Славомир Абрамовскі, який служив у Хайфі з 2002 року. Нині о.Славомир працює в Ейлаті над Червоним морем, проте у Хайфі його пам’ятають. Отець Славомир подружив також між собою католиків із протестантами. Як хваляться католики, завдяки о.Славомиру пастор Руслан із «Живого Ізраїлю» молиться «Радуйся, Маріє».

Едуард і Євгенія Бойко

До месіанської конгрегації «Живий Ізраїль», яка займається реабілітацією наркоманів та спільно з католиками організовує багато заходів в Ізраїлі, належать Едуард і Євгенія Бойко. Вони мешкають у невеличкому місті Кір’ят-Ата неподалік Хайфи. «Бог тебе любить» – таким написом зустрічають двері помешкання, яке навіть за українськими мірками вважається бідним. Проте сім’я, що має вже двох дітей і чекає на третю, радіє гостям і пригощає нас млинцями з яблуками. Євгенія приїхала до Ізраїлю з Росії, Едуард – з України. Проживаючи в містечку з найбільшою кількістю синагог та працюючи серед мусульман, сім’я Бойків почувається безпечно.

«Прості люди хочуть жити добре, – каже Едуард, – проте, на жаль, згори штучно насаджується політика ненависті. Я працюю з мусульманами, ми можемо поговорити про Христа. Все дуже мирно відбувається».

«Аби зрозуміти ситуацію в Ізраїлі, просто треба тут пожити, – додає Євгенія. – Ми вже звикли. Спершу страшно було бачити жінок в мусульманських хустках. Але вчора у мене в лікарні кров брала арабка-мусульманка, і нічого».

Зарваницька Богородиця у Назареті, на подвір’ї базиліки Благовіщення

Загалом релігійну ситуацію в Ізраїлі можна частково порівняти з українською, хоча там усе ще складніше. Одні християни сваряться між собою (чого варті лише бійки у храмі Гробу Господнього), інші – живуть мирно й моляться за весь світ, як, наприклад, міжконфесійна молитовна спільнота у Хайфі, яка готова приймати інтенції звідусіль, аби молитися за них на Святій Землі.

За дві тисячі років на батьківщині Христа мало що змінилося: Його там досі не приймають, але Його послідовники палають живою вірою і продовжують проповідувати.

За підготовку матеріалу дякуємо Паломницькому центру «Рафаїл», який організував подорож кореспондента до Святої Землі.