Деякі люди багато думають про те, які б вони зробили позитивні зміни у житті. Але — оскільки щодня рухаються по заїждженій колії і не змінюють усталеного плину життя – все залишається по-старому. Скидається на те, що ліків від цього немає! Але ж чи так?
Щоденна рутина значною мірою захищає від неприємних несподіванок. Однак заодно вона стає причиною того, що людина застигає у своїх звичках, втрачає життєву силу й динаміку, а також стає неспроможною впоратися з можливими вимогами, які висуває майбутнє. Той, хто таким чином утікає від радощів, які дають життєву силу разом із якістю життя, неминуче втрачає і свою креативність, позбавляючи себе тим самим підстав і мотивацій для щоденної діяльності.
Тоді може скластися така ситуація, що ця людина:
– не знаходить у щоденних радощах жодного смаку, не може сама радіти життю і не приносить жодної радості іншим;
– закривається від сприйняття прекрасних сторін життя і все бачить у чорних барвах;
– стає щоразу менш еластичною у вирішуванні професійних та особистих проблем, і щоразу менше дбає про свій фізичний стан;
– втікає від важкої для неї реальності в алкоголь, психотропні ліки або наркотики;
– самотньо ховається у свої клопоти, як слимак у мушлю, замість брати активну участь у житті.
Що провадить до кризи?
Звичка дає відчуття безпеки і надає нашому життю індивідуального характеру. Наш день розписаний від перерви на каву в офісі, через обговорення службових справ у понеділок уранці та клубну зустріч у четвер, аж до приємного сніданку в неділю; тоді ми знаємо, як жити і що робити…
Організація поточного дня в такий спосіб — штука шкідлива, якщо наслідки, до яких прямуємо, стають жорстким корсетом, що визначає всі, навіть найдрібніші, моменти нашого існування. Тоді ми починаємо щоразу сильніше захищатися від змін і нового досвіду, діючи відповідно до мотивів, через які не раз уже завалилися і малі заклади, й великі підприємства. «Завжди так було!», «Ми ще ніколи не робили цього по-іншому!», або й узагалі «Ну й куди це нас заведе?»
Як саме використати свій шанс?
Визначити у своєму житті надто однобічні заняття.
Чимало людей бачать (найпізніше — підбиваючи вечірній баланс дня), що їхня особистість потерпає від одноманітності буденних обов’язків і позірності досягнень. Не одна людина почувається немовби бездушним гвинтиком у механізмах професійної діяльності чи приватних справ, а тому не має великої надії на зміни.
Цієї проблеми неможливо розв’язати, приписуючи провину зовнішнім чинникам («якби ось новий директор не був такий і такий», «якби я не оженився») або чекаючи на кращі часи («коли я нарешті вийду на пенсію», «коли діти виберуться з дому»). Ключ до змін на краще лежить у відповіді на питання, наскільки сильно ми на щодень занедбуємо свою особистість.
Кожен із нас становить єдність, яка складається з тіла, духа, почуттів, зв’язків. Коли один із цих рівнів (або, що гірше, кілька) зазнають занедбання, — виникає дефіцит якості життя. У віддаленій перспективі це може призводити до серйозних проблем: психічних, суспільних, проблем зі здоров’ям. Аби запобігти такому розвиткові ситуації, треба перевірити, які сторони вашої особистості задавлені у вашому житті «так, щоб і не пискнуло». Цьому допоможуть питання: що я роблю, аби добре почуватися у власному тілі? Чи шукаю я ще якихось духовних перспектив? Чи турбуюся про свою сферу почуттів і радість переживань? Чи регулярно присвячую час людям, яких люблю і які для мене важливі?
Щодня свідомо старатися підтримувати позитивні сторони життя.
Хоч би яким виявився баланс, що ви його зробите, то виявлені у денному розкладі браки дають безсумнівні вказівки, які зміни необхідно провести, аби виправити якість життя. Рецепт дуже простий. Те, що досі було занедбане, має отримати більше місця у житті: хороше самопочуття, натхнення для серця й думки, радість від товариства інших людей. Все, що в ритмі 24 годин стається доброго, стане також і нашим емоційним добром.
При цьому йдеться менше про кількісне й більше про якісне покращення. Отож не так шкодить, що маємо мало часу на контакт із добрими друзями, на концерт або прогулянку після роботи. Найважливіше, що це взагалі відбувається і що воно радує! Тому що ми почуваємося так, як на щодень самі себе сприймаємо.
Клаус В. Шнайдер, deon.pl