Великий Піст – це період оновлення для Церкви, спільнот та окремих вірних», – пригадує Папа Франциск на початку свого послання з нагоди Великого Посту 2015.
Як уже повідомлялося, темою цьогорічного послання Папи став заклик святого Якова «Скріпіть ваші серця» (Як 5,8). Цьогорічне послання Папи на Великий Піст присвячене викликові «глобалізації байдужості».
Святіший Отець пригадує, що Бог цікавиться кожним із нас, «Його любов не дає Йому бути байдужим до того, що з нами діється». Проте ми, «коли нам добре і почуваємося зручно», забуваємо про ближніх, нас не цікавлять їхні проблеми і страждання. «Це егоїстична позиція байдужості, – пише Папа, – сьогодні набрала світового виміру, настільки, що можемо говорити про глобалізацію байдужості». А це становить виклик, з яким християни не можуть не рахуватися. Зрештою, «байдужість щодо ближнього і щодо Бога є дійсною спокусою» і для християн.
Наступник Святого Петра наголошує на тому, що світ не байдужий Богові, Він любить світ настільки, що посилає Свого Сина для спасіння кожної людини. А Церква є «немовби рукою», яка тримає прочиненими «двері між Богом і людиною», в той час як світ «схиляється до того, щоб закритися у собі». Ця рука ніколи не повинна втомлювалася, тому «Божий люд потребує оновлення, щоби не стати байдужим і не закриватися у собі».
Папа пропонує три уривки зі Святого Письма, щоби замислитися над цим оновленням.
«Якщо страждає один член, то всі члени страждають», – писав святий Павло у Посланні до Коринтян, навчаючи про Церкву. Святіший Отець ще раз пригадує, що Божу любов, яка розбиває оту смертельну замкненість у собі, нам передає Церква. «Але свідчити можна лише про те, що ми самі раніше зазнали», – пише Папа, пояснюючи, що християнином є той, хто дозволяє Богові огорнути себе Його добротою і милосердям, щоби, за прикладом Христа, стати «слугою Божим і слугою людей».
Великий Піст є «слушною нагодою, щоб дозволити Христові послужити нам, щоб ми самі ставали такими, як Він». Це відбувається через слухання Божого Слова і Таїнства, особливо, через Пресвяту Євхаристію, в якій, приймаючи Христове Тіло, самі ми стаємо цим Тілом. члени Тіла не можуть бути байдужими одні до одних. І в цьому «сопричасті святих та спільності у святих речах, ніхто не має нічого виключно для себе, але – для всіх».
У світлі Божого запитання, зверненого до Каїна: «Де твій брат?», – Папа пропонує замислитися над виміром парафії та спільноти. За словами Святішого Отця, все, що вже було сказано про загальноцерковний вимір, слід впроваджувати у життя парафій та спільнот, відповівши собі на запитання: «Чи вдається у цих церковних дійсностях відчувати приналежність до одного тіла?».
«Щоб отримати та вчинити повністю плідним все те, що нам дає Бог, слід подолати межі видимої Церкви у двох напрямках», – пише Наступник святого Петра. Перший напрямок – це єднання «в молитві з небесною Церквою», яка є «тріумфуючою» не тому, що «відвернулася від земних страждань», а через те, що «святі вже тепер можуть споглядати і втішатися тим, що завдяки смерті та воскресінню Ісуса, вони остаточно перемогли байдужість, закам’янілість серця й ненависть». «Також і ми, – читаємо у посланні, – беремо участь у заслугах і радості святих, а вони беруть участь в нашій боротьбі та в нашому прагненні миру й примирення».
Другим напрямком Папа називає необхідність «переступити поріг», який робить кожну християнську спільноту учасником взаємин із суспільством, яке її оточує, з бідними та віддаленими, адже «Церква зі своєї природи є місійною, а не зосередженою на собі самій». Ця місія є «терпеливим свідченням» Христа, Який хоче принести Отцеві всю дійсність та привести до Нього кожну людину. І в кожному ближньому ми покликані розпізнати «брата чи сестру, за яких Христос помер та воскрес», усвідомлюючи, що все отримане нами, «ми одержали також і для них». «Дорогі брати й сестри, – звертається Папа Франциск, – як же ж я прагну, щоби місця, в яких проявляється Церква, зокрема, наші парафії та спільноти, ставали островами милосердя посеред моря байдужості!».
Третім біблійним уривком, над яким запрошує замислитись Святіший Отець, є слова святого Якова, які стали темою послання: «Скріпіть ваші серця», – у світлі яких він пропонує поглянути на кожного вірного окремого. «Ми, як окремі особи, – зазначає Папа, – також маємо спокусу байдужості. Ми пересичені приголомшуючими новинами і картинами, які розповідають про людські страждання й, одночасно, відчуваємо повноту нашої нездатності зарадити цьому. Що ж робити, аби не дати поглинути себе цим виром жаху та безсилля?».
По-перше, Наступник святого Петра вказує на важливість спільної молитви, єднаючись із земною та небесною Церквою. По-друге, можемо чинити діла милосердя, зрештою «Піст є слушним часом для того, щоб виявити зацікавленість ближнім навіть і через малий, але конкретний знак». По-третє, «страждання іншої людини є закликом до навернення, адже потреба мого ближнього пригадує мені самому про крихкість власного життя, про мою залежність від Бога і від ближніх». Таким чином, зможемо уникнути «диявольської спокуси», яка спонукає нас вірити, що можемо «самі спастися і спасти світ» без Бога.
«Щоб подолати байдужість та наші претензії на всемогутність, – підсумовує Папа, – хочу заохотити всіх вас прожити цей час Великого посту, як шлях формування серця, про що навчав Бенедикт XVI (в 31 пункті Енцикліки «Deus caritas est»). Мати милосердне серце не означає мати серце слабке. Хто хоче бути милосердним, то потребує сильного, стійкого, недоступного для спокусника серця, але – відкритого на Бога. Серця, яке дає себе наповнити Святим Духом та вести на стежки любові, які провадять до ближніх. По-суті, це – убоге серце, яке усвідомлює власні немочі й повністю згоряє задля ближнього».
За матеріалами: Радіо Ватикану
фінансово.
Щиро дякуємо!
