Інтерв’ю

Архиєпископ Мечислав Мокшицький: «Ми не польська місія в Україні»

28 Лютого 2015, 06:44 2084
МОКШИЦЬКИЙ

Цими днями єпископат РКЦ (як і єпископат УГКЦ) здійснив черговий візит до «римських порогів» — Ad limina. Під час цього візиту єпископи зустрілися з Папою Франциском, звітували у ватиканських конгрегаціях, представляли стан розвитку РКЦ в Україні. З чим їхала українська делегація, який стан РКЦ, які тенденції розвитку і які проблеми переживають католики латинського обряду в Україні, — про це розмова з Главою Конференції римо-католицьких єпископів України, архиєпископом-митрополитом Львівським Мечиславом Мокшицьким.

— Ваша Екселенціє, останній візит Ad limina був 2007 року. Які зміни відтоді ви представлятимете у Ватикані?

— За час незалежної України це третій візит. Перший був з Папою Йоаном Павлом ІІ, другий відбувся з Папою Бенедиктом, в якому я брав участь як владика-номінант. Тепер третій візит із Папою Франциском. Це дуже важливо для Католицької Церкви в Україні, не тільки для владик, але й для усіх вірних, цілої Церкви в Україні. Ми до того готуємося, відіслали документи, які представляють нашу ситуацію в Україні.

Ми радіємо, що зустрінемося з Петром наших часів, щоби отримати від нього благословення, почути його слово і його підтримку, а також нові вказівки, як ми можемо тут краще проголошувати Слово Боже, провадити паству до Христа. Також відвідуємо конгрегації і маємо зустрічі з кардиналами, представляємо наші справи. І від них також отримаємо вказівки нашому служінню Церкви тут, в Україні.

Ми хочемо поділитися радістю, що за час з попереднього візиту ми створили у Львові Теологічний інститут св. Йосифа Більчевського, в якому навчаються також світські студенти. Побудували нові храми. Хочемо сказати також, що маємо більше священиків, збільшується кількість вірних,  збільшується і їхня якість. Ми також створили Національний Санктуарій у Бердичеві, розбудовується нова дієцезія в Харкові. Можна сказати, що Римо-Католицька Церква в Україні розширюється, розвивається. І ми хочемо поділитися цією радістю.

— Якщо ближче до цифр. Чи зараз змінюється кількість священиків, чи є зростання покликань з України? Чи є  охочі з України служити за кордоном місіонерами?

— Можна сказати, що в нашій семінарії тут, у Львові, трошки зменшилася кількість покликань до священства. Натомість зросла кількість покликань у Кам’янець-Подільській дієцезії, і ще в Києві. Нині в Україні працюють багато священиків із Польщі. Загалом маємо 196 таких священиків. Маємо також покликання до монашого життя. Навесні хочемо почати будувати монастир сестер-бенедиктинок, споглядальний. Це для нас велика радість і ми чекаємо затвердження від Святого Престолу.

На жаль, до цього часу ми ще не можемо відсилати священиків-місіонерів в інші країни чи скеровувати до потреб Церкви у світі.

— Зараз соціологія говорить, що у світі центр релігійного життя змінюється з півночі на південь. Тобто раніше це була Європа, тепер це країни Азії, Африки. Чи існують такі зміщення центру релігійного життя Римо-Католицької Церкви в Україні?

— Європа переживає кризу народжень. Там мало покликань до священицького життя і багато священиків-іноземців, наприклад, з Індії, працюють сьогодні в Європі. Церква в Азії та Африці зростає, міцніє.

Відбуваються зміни також в Україні. Найактивніше працює РКЦ на Поділлі, звідки відсилає своїх священиків до Одеси, Сімферополя, Харкова та Запоріжжя.

— Щодо автентичності Римо-Католицької Церкви. Чи сьогодні Церква відійшла від тих звинувачень, які їй закидали у 1990-х роках, що вона обмежена і її місія звужена, скажімо, до польського населення, яке живе в Україні? Чи сьогодні РКЦ місійна, чи все ж зосереджена на тих вірних і структурах, які відновила у 1990-х роках?

— Базовий фундамент Римо-Католицької Церкви в Україні — це вірні, які є чи були польського походження. Колись на Західній Україні була більшість [вірних] польського походження, тому існувало таке твердження, що Римо-Католицька Церква — це поляки. Зараз багато змінилося. У Львівській архидієцезії половина або навіть більшість вірних уже не польського походження — є українці, росіяни, угорці, румуни. Ми правимо Літургію і цими мовами. Приходять люди, які були далеко від Бога. Маємо також тих, хто прийшов із Православної Церкви, які хочуть бути католиками.

Ми не польська місія в Україні. Ми — Римо-Католицька Церква, так як у Польщі, Італії, Румунії чи інших державах. І це стараємося підкреслити. Але традиція так говорить: йдемо до польського костелу, української греко-католицької церкви. Але думаю, що з часом ці стереотипи змінюватимуться.

— У Галичині в різних місцях є багато невеличких громад РКЦ, по кілька осіб у кожній. Вони не можуть відновлювати чи утримувати храми. Але, маючи духовну потребу, вони йдуть або до православних, або до греко-католиків. Чи ці громади уже втрачені для РКЦ?

— У нашій архидієцезії налічується 109 парафій, а обслуговуємо ми 307 храмів. Деякі громади дуже маленькі. Є такі храми, спільноти, до 5-7 осіб. Часом до таких спільнот у неділю на Службу приходять інші вірні, зазвичай з греко-католицької церкви, щоб підтримати цих вірних, разом помолитися. За це ми дуже вдячні, бо нашим вірним легше і краще молитися, коли їх більше.

Не бракує таких костелів, де нема спільнот вірних римо-католиків. Ми там не думаємо відновлювати структури, реєструвати парафії у цих місцевостях, де 2-4 людини. Не будемо докладати старань, щоб відновлювати цю структуру. На жаль, для нас і фінансово неможливо рятувати всі ці храми. Також наша держава не має зараз змоги охороняти ці здобутки, тому багато храмів стають руїнами.

— А чи є  храми, які зараз закинуті, руйнуються, але ви їх хотіли б відновити, бо це історичні пам’ятки, релігійні, мистецькі?

— Ми стараємося відреставрувати храм у Раві-Руській. Ще мій попередник, кардинал Яворський, робив щодо цього певні старання. Це колишній монастир отців-францисканців. Ми хотіли там зробити якийсь соціальний проект. Хочемо врятувати цю дуже гарну споруду. Інших таких бажань не маємо. Існує чимало храмів, які треба відновити, але ми не дамо ради, ми не можемо відродити, нема вірних, нема такої потреби.

В Тартакові у нас є 5 осіб, там дуже гарний санктуарій. Ми зробили йому дах, стараємося врятувати пам’ятку. Біля Садової гори теж стоїть храм, який можна врятувати, у Язловці дуже гарний комплекс, у Підгайцях є чудовий храм, який не має даху. Але  фінансово дуже важко відновити усе.

Біля Бучача стоять два гарних великих храми, відреставровані. Але там лише двоє наших вірних,люди старшого віку. Ці святині також колись будуть залишені. Деякі храми будемо закривати, бо не буде вірних. Села вимирають, люди виїжджають.

— Ви нещодавно відвідували Індію. Завжди, їдучи кудись, маємо змогу порівнювати. Чого Церква у Україні може повчитися у католиків Азії? Чого нам тут бракує?

— Ми можемо вчитися простої віри, вчитися від них довіри Богові у нашому щоденному житті. Церква там не тільки проголошує слово Боже, а дуже турбується про соціальні справи. Можна сказати, що біля кожної церкви є школа, клініки, як вони це називають. Церква турбується про соціальні справи, які там дуже потрібні. Держава ще цього не робить, але Церква будує школи, шпиталі, університети. Ми можемо більше звертати увагу і турбуватися про бідних, які потребують нашої допомоги і милосердя.

— У вересні 2007 року, під час другого візиту «Ad limina» Бенедикт XVI звернув велику увагу на те, що Католицька Церква в Україні має два обряди, і закликав до більшої єдності. Як складаються стосунки з Українською Греко-Католицькою Церквою?

— Україна — велика держава, має різні культури, а також різні конфесії, обряди. Це багатство нашої держави, а водночас і труднощі, коли немає єдності. Ми знаємо також, що в Україні налічується кілька Православних Церков. Під час кожної Служби ми молимося про єдність Церков. Щороку триває тиждень особливих молитов про єдність. Також ми стараємося бути справжніми християнами і хочемо, щоби між нашими вірними не було таких поділів. Щоб ми всі взаємно шанували цінності одні одних.

На Західній Україні нема проблем із Православними Церквами. Маємо деякі проблеми із Греко-Католицькою, які хочемо розв’язати. Це стосується лише деяких храмів, які хочемо повернути, а держава їх передала у 1990-х роках Греко-Католицькій Церкві.

— За останній рік-півтора багато чого змінилося, що пов’язано з подіями на Майдані. Попередня влада була так налаштована до Церков, як їй було зручно. Як змінилася ситуація у стосунках із владою і суспільством за цей рік? Як живеться вірним РКЦ на окупованій території?

— Часто в складних ситуаціях, конфліктах чи коли йде війна, люди єднаються, а інколи доходить до різних конфесійних чи релігійних конфліктів. Сьогоднішня ситуація в Україні зробила так, що всі конфесії в Україні об’єдналися. Ми ще більше наблизилися один до одного. Єдність і солідарність дуже важливі для тієї ситуації, яку переживає Україна. Це нас дуже тішить, що ми разом, що вірні на Майдані не ділилися на конфесії, разом молилися, взаємно допомагали. Також на Сході не було різниці, чи це вірні римо-католицької церкви, чи греко-католицької, чи православні, чи протестанти. Ми разом працювали, допомагали і свідчили.

Я не можу назвати конкретних даних про Церкву на Сході. Багато людей виїхало звідти, якісь храми змушені були залишити. Це не був наказ, але сталося через небезпеку. Там, де не було більше наших вірних, єпископ сказав, щоб священики залишили храми.

Ми зараз відносно задоволені ситуацією в Криму. Там будуть перереєстровувати громади. Але знаю, що наших вірних та священиків там відвідують із ФСБ, викликають на розмови. Але небезпечні ситуації до цього часу вже ніби пережили.

— В Україні ми не використовуємо потенціалу соціальної доктрини Церкви і взагалі тих напрацювань, які є у світі. Ви самі з Польщі, працювали там досить довго і знаєте, як Польща в буремні переломні часи змінювалася, як змінювалися люди, як Церква намагалася впливати. Десь їй краще вдавалося, десь гірше. Наскільки ці процеси схожі: в 1990-х роках у Польщі і зараз у нас?

— Дуже важко порівнювати Польщу і Україну. Тому що Польща не пережила такої великої кризи і такого страшного комунізму, як пережила Україна. Вплив Радянського Союзу не був у Польщі такий великий. Церква завжди провадила свою діяльність: мала певні обмеження, але функціонувала нормально. Більшість людей у Польщі то вірні римо-католики, інших конфесій дуже мало. Тому було легше формувати сумління, ментальність та об’єднати всіх однією ідеєю допомоги.

В Україні складніша ситуація. Багато років впливу комунізму, багато конфесій, а ще й багато людей не знають, що таке віра, релігія, можуть називатися себе номінальними православними. І з Доброю Новиною, з якимось соціальними справами до них іти нелегко. На Західній Україні ми бачимо, що такі результати є. Тут Католицька Церква має більші можливості вплинути, і ми бачимо, що люди мислять по-іншому й мають інші цінності. А по всій Україні ми розсіяні, і через це важко впливати.

— Кожна з Церков має свою медіа-сферу, власний досвід спілкування зі ЗМІ. Як Ви оцінюєте зараз розвиток медіа-сфери, масової комунікації Римо-Католицької Церкви? Які Ви бачите першочергові напрямки для  розвитку?

— Медіа сьогодні формують ментальність. Інформація через Інтернет, через інші канали дуже важлива. На жаль, наша Церква ще не має великих можливостей, не має багато фахових людей для цього, але маленький поступ є. Католицький медіа-центр у Києві добре працює.

Також «Радіо Марія» доходить до багатьох людей, які звідти чують Слово Боже, відкриють серця на Божу благодать. Ми сподіваємося, що воно буде поширювати свій ефір більше по Україні, також і у Львові.

Розмовляли Тарас Антошевський і Анатолій Бабинський, РІСУ

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: