Погляд

Людина з пораненим серцем

20 Березня 2015, 12:46 2990
d1674679923

Людина з пораненим серцем зазнає численних труднощів. Їй бракує енергії до життя, вона повна страхів, не має довіри до самої себе, може бути постійно пригніченою або поводитися різко. Часто така людина намагається сховатися від прикрої дійсності у мрії, втікаючи від викривленого образу самої себе, що його носить усередині.

Поранене серце — небажана дійсність. «Дитина, яка щойно прийшла на світ, — це створіння надзвичайно вразливе, піддатливе на поранення. Вона сама нічого не спроможна зробити. Її потрібно годувати, мити, вдягати, носити. Крик становить єдиний її порятунок. Якщо вона почувається любленою, прийнятою, тоді має відчуття безпеки; може бути розслабленою, спокійною, з повною довірою встановлювати контакт з іншою особою, з оточенням. Якщо вона почувається нелюбленою, відкинутою, тоді її життю загрожує небезпека; інші люди, довколишня дійсність перетворюються на щось вороже. Дитина входить у світ страху та невпевненості, в якому, аби могти захищатися, вона мусить натягти на себе панцир, замкнутися в собі. Хоч багато що не доходить до її розуму, але навіть мала дитина сильно страждає, якщо почувається покинутою і позбавленою почуттів; вона живе у постійному неспокої» (Жан Ваньє».

Неспокій пов’язаний не тільки з ситуацією, коли дитині забракне почуттів від батьків, але також і тоді, коли любов, яку їй дарують, це любов жадібна, агресивна, авторитарна. Дитина не розвивається, не почувається в безпеці, коли батьки надто близько до неї, пригнічують її. Дитина повинна усвідомити також і той факт, що життя пов’язане з відстороненням, дистанціюванням, розлуками, болем. Ідеться не про те, щоб їй завдавати страждань спеціально, але про усвідомлення, що це досвід, якого неможливо і не потрібно уникати.

Досвід буття полишеним, позбавленим почуттів викликає неспокій. Це може подіяти багатьма способами. Брак батька чи матері, їхня фізична неприсутність, психічна віддаленість, брак зацікавленості життям людини, залишення її іншим, різноманітні сиротинці й притулки — звичайні прояви цього. Неспокій з’являється, коли ми почуваємося полишеними самі на себе, оскільки інші важливіші, інші авторитетніші. Відчуття покинутості інколи може бути наслідком труднощів у стосунках між батьками, за які дитина нерідко винуватить себе. Такий досвід нерідко провадить до великих страждань, відчуття власної непотрібності. «Ми бачимо його в кожній “небажаній” дитини, яка почувається непотрібною, яка мусить захищатися від страждання, що його знести неможливо… Такі ознаки депресії часто проявляються і в тих, ким гордували з огляду на їхнє походження, убогість або ж непридатність» (Жан Ваньє).

Потреба мати досвід любові не зменшується у пізніший час. Вона стає трохи більше незалежною від батьків, але очікуємо ми її з такою само інтенсивністю. В певному сенсі ми домагаємося її, хоч і не завжди можемо ясно висловити ці очікування. Ми наражені на двояке розчарування. Тому що можна страждати через брак любові, відчуття відмінності, самотності, страху щодо того, що залишишся сам, що «ніхто мене не хоче», — або також через «погану любов», яка узалежнює, використовує, втручається у мої справи, не рахується з моєю емоційною і тілесною чутливістю.

Наслідки поранень

Неспокій маленької людини випливає з браку почуття безпеки, але також і з поганої любові, авторитарної, яка не визволяє, а пригнічує. Стан неспокою людина часто неспроможна зносити довго. Тому ми від нього захищаємося. Будуємо бар’єри, аби вберегтися від незносних страждань. Відмежовуємося від наших почуттів, від серця. Втікаємо у мрії, замикаємося. Творимо собі світ власний світ переживань, свою особисту віртуальну реальність, у якій ми можемо вижити.

Досвід браку любові або поганої любові може переродитися в активізм, гонитву за успіхом, у прагнення підпорядковувати собі інших. Інколи ми пробуємо втопити це відчуття в алкоголі, заглушити наркотиками. Насолода, напружене її шукання може бути ознакою цієї рани у твоєму серці. Рани, яких ми зазнаємо протягом нашого життя, ускладнюють вихід назустріч іншим, довіру їм, ввірення себе їм, і заважають розумінню самого себе та процесів, що в нас відбуваються.

Проте не можна всі рани, які ми носимо у своїх серцях, відносити тільки до батьків, або ж покладати провину за них на інших. Хоч би як вони старалися й відповідали на наші потреби та очікування, вони, однак, неспроможні зробити так, щоб наше серце любило. Незалежно від старань наших близьких, у людині завжди буде багато страхів, егоїзму і слабкості. В ній існує певна порожнеча, яка не може бути заповнена людською любов’ю. Пустка, яку людина в собі відчуває, вимагає її заповнити. Аби вийти з кола цих страждань, нам потрібен шлях безпеки, принаймні тимчасової, від якої можна буде почати. Потрібна точка опори. Незалежно від нашого найкращого досвіду, в пораненому серці завжди можна знайти страх, слабкість, захисні механізми. Потрібна допомога, дружба, приязні зв’язки, аби ми відшукали надію і не припиняли своїх шукань.

Павел Косіньскі SJ, deon.pl

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: