Звісно, таких моментів можна нарахувати більше, ніж тільки сім: варто лиш поспілкуватися з людьми з-поза Церкви, щоб набрати повний список того, у що вірять… люди з-поза Церкви.
Втім, інколи дивні моменти у світогляді стосуються також і самих католиків. Трапляються щирі віруючі, які без тіні сумніву стверджують: знак хреста з’явився тому, що Христос поблагословив хліби, перш ніж їх розламати і роздати натовпу, а Він їх саме перехрестив. Бувають люди, щиро впевнені, що у Святому Письмі так і написано: у ранок Воскресіння Марія Магдалина принесла Понтію Пилату яйця, пофарбовані в червоне…
Зупинимося на кількох моментах «віри світу щодо віри католиків».
1.
Католики не вірять у те, що Папа Римський — безгрішний. Католицька Церква вчить, що Єпископ Рима, Папа Римський, не може помилятися, коли навчає у справах віри і моралі, як пастир усіх християн. Тобто тільки у тих випадках, коли він урочисто проголошує істини віри ex cathedra, він не помиляється. В усіх інших речах він може і помилятися, і грішити, як і кожна людина. Фотографії Папи Франциска, який відкрито сповідається у базиліці св. Петра, виразно ілюструють це питання. Непомильність в офіційному вчительстві не означає безгрішності конкретної людини.
2.
Католики не поклоняються Богородиці й святим. Католики вшановують Пресвяту Богородицю, просять Її про заступництво, але не поклоняються Їй. Поклоніння стосується тільки Бога. Те ж саме і щодо святих: католики їх вшановують, але не поклоняються їм. Діва Богородиця заслуговує на особливе ставлення як вибрана Матір Бога, непорочна (безгрішна) від самого свого зачаття, з особливої ласки Божої щодо Неї як майбутньої матері Його Сина. Однак непорочність Діви не означає Її безсіменного зачаття, як у випадку Ісуса, народженого від Духа Святого. Марія була звичайною людиною, тільки мала свою особливу благодать від Бога. Тому католики Її вшановують і визнають Її особливу роль в історії спасіння, але через це поклоняються самому Богові, який усе задумав і здійснив. Святі душі — ті, хто був особливо близький із Богом за життя і став ще ближчим Богові по смерті; Церква вірить у спілкування (сопричастя) святих, через яке ми можемо звертатися до Бога у молитвах. Однак навіть найбільш прославлений святий — не Бог, а людина, тому істинно віруючий католик ніколи не поклоняється людям: тільки Богові, який обдаровує вибраних людей особливими благодатями. Цей само принцип стосується і вшанування ікон, статуй та образів: католики не поклоняються зображенням, вони не ідолопоклонники. Все поклоніння стосується виключно Бога Всемогутнього, а Його всемогутність може проявлятися і в чудотворності ікон чи статуй, і в нетлінності мощів, і в особливих природних явищах (наприклад, знаменитий «танок Сонця» у Фатімі), і в інших чудесах, потрібних у певному місці в певний час.
3.
Католики не вірять у спасіння через добрі діла. Католицька Церква навчає, що спасіння — дар Божий, який людина має вірою прийняти; але ця віра мусить себе проявляти через співпрацю людини з Божою милістю, а вже співпраця проявляє себе через добрі діла.
4.
Католики не вірять, що усі Церкви, які себе називають християнськими, однаково спасенні. Католицька Церква вчить, що Христова Церква у своїй повноті перебуває (subsistit in) саме в Католицькій Церкві. Отже, саме Католицька Церква має повноту всіх засобів, потрібних для того, щоб отримати спасіння і його осягнути. В інших Церквах і християнських спільнотах, які не є членами Католицької Церкви в повноті, Христова Церква перебуває тільки фрагментарно, неповно. Тим самим такі Церкви і християнські спільноти не мають усіх засобів для осягнення спасіння.
5.
Католики не вірять, що усі віри однаково спасенні. Згідно з ученням Святого Письма, невіруючі в Христа, якщо живуть згідно зі своїм сумлінням, мають шанс спастися (див. Рим 2, 13-16), але нехристиянські релігії та вірування становлять серйозну перепону до осягнення спасіння.
6.
Католики не вірять, що у сповіді гріхи прощаються безумовно. Католицька Церква ставить п’ять умов для того, щоб у Таїнстві Покаяння та Примирення, частиною якого є сповідь, людина отримала прощення гріхів: іспит совісті (перед сповіддю пригадати собі свої гріхи); щирий жаль за гріхи; тверде рішення виправити своє життя і більше не грішити (насправді жаліти за скоєні гріхи); визнати усі гріхи перед священиком, нічого не замовчавши; виконати накладену покуту (молитву, піст чи якесь добре діло) — відшкодувати за гріхи Богові та ближньому. Утаєння гріха робить сповідь недійсною. Крім того, надмірне покладання на Боже милосердя — це гріх проти Святого Духа. Тому не вийде отримати відпущення гріхів, думаючи: «Бог все одно добрий, Він усе простить». Примирення душі з Творцем — таїнство, до якого не можна ставитися легковажно, і «саме по собі» воно не діє: таїнства — це не магія.
7.
Католики не вірять, що прощення гріхів можна купити. В Католицькій Церкві справді існують індульгенції (відпусти), але вони не продаються. Індульгенції — це не прощення гріхів, а відпущення покарань, які людина заслужила за свої гріхи. (До речі, детальніше про це пише Папа Франциск у буллі на відкриття Року Милосердя «Misericordiae vultus».) Таке прощення можна отримати за умов, що людина не знаходиться у стані тяжкого гріха, приступила до Святого Причастя та відбула приписану побожну практику: звершила паломництво, помолилася визначену молитву, відбула молебень Хресної Дороги тощо.
За матеріалами: Католицький оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
