Аналітика

Брати долучені: чи «столиця кальвінізму» стане католицькою?

18 Квітня 2015, 09:51 2289
храм

Чи буде Женева «перейнята» католиками у кальвіністів? Через п’ять століть після вигнання останнього єпископа з Женеви постав шанс на створення католицької дієцезії.

Останніми днями з’явилися повідомлення про те, що Ватикан роздумує над поновним утворенням дієцезії у Женеві. Поновним, бо останнього католицького єпископа із цього швейцарського міста кальвіністи вигнали 1533 року. Плани, пов’язані з цим, були б обґрунтовані щонайменше з того погляду, що нині там мешкає більше католиків, ніж протестантів. Ось тільки тема відродження дієцезії — далеко не нова.

— Ця тема регулярно повертається, й тому новини про швидке відновлення дієцезії сприймаються з прохолодою як самими католиками, так і протестантами, — кажуть женевські священики. Чи нарешті настав час для конкретних дій?

Католиків — більше

Аргументи за створення Женевської католицької дієцезії, окрім історичних рацій, ще й цілком практичні: від середини ХІХ століття там безперервно зростає кількість іммігрантів. Женевські церковні джерела свідчать, що у 1925-1945 роках кількість мешканців там становила від 163 тис. до 187 тис. осіб, аби на кінець 1985 року зрости аж до 363 тис. Станом на січень 2014 року в Женеві мешкає понад 470 тис. осіб, із них майже 190 тис. — іноземці. Своєю чергою, величезна кількість із них — католики: португальці, іспанці, італійці, поляки. Проте ці дані треба сприймати як неуточнені. Схожа справа і з кількістю прибулих католиків. Ми пробували знайти офіційну статистику про точну кількість протестантів і католиків у кантоні Женева, але це фактично неможливо з однієї причини: частина іммігрантів працює і живе у Женеві, а частина тільки працює там, офіційно мешкаючи у Франції чи Італії. Місцеві священики говорять про 14-18% протестантів і 34-38% католиків у кантоні. Крім цього, за їхніми підрахунками, щороку туди прибуває близько 20 тис. іммігрантів, переважно католиків. Отож усе вказує на те, що тенденція зростання кількості католиків зберігатиметься.

— Проявом оживлення Церкви у Женеві стали заповнені храми, щоразу більша кількість дітей і молоді на катехизації, особливо на тих теренах, де мешкає багато іммігрантів та мішаних подружжів. Наприклад, у португальській спільноті до Першого Причастя щороку приступає 200-300 дітей, — кажуть женевські священики. Маловідомим фактом залишається той, що за постійного дефіциту священицьких покликань на роботу в Церкві беруть так званих «пасторальних агентів», тобто мирян, які «професійно» займаються душпастирською допомогою в парафіях. Тема католицької «експансії» в Женеві, однак, делікатна тим, що католицька і протестантська спільноти на щодень співпрацюють у численних проектах, тому було би неналежним говорити про «перехоплення», «перейняття» Женеви католиками — бо тут щонайменше не йдеться про вигнання протестантів.

— Для місцевої Церкви залишається дуже важливою екуменічна діяльність. На парафіяльному рівні це реалізується через спільне святкування урочистостей, молебні в намірі єдності християн, відзначення подій, організовуваних державними органами на рівні дільниць або комун. Для Церкви важливо, щоб теоретичне виникнення дієцезії не сталося зі шкодою для дуже хороших стосунків із протестантською стороною, — каже один зі священиків, залучений в екуменічний діалог.

«Ревізіонізм» тут небажаний

Женевська дієцезія належала до найстарших у Вселенській Церкві. Її утворили вже у IV столітті. Й хоча 1533 року сталося згадане вигнання останнього єпископа, то формально вона існувала аж до ХІХ століття, просто єпископи мали кафедру поза містом. 1821 року Женевську дієцезію формально об’єднали з Лозаннською, яка від 1924 року називається дієцезією Лозанни, Женеви і Фрайбурга. Хороші стосунки поміж католиками і протестантами — це одна справа, але про чутливість протестантів до всіх «ревізіоністських» моментів свідчить факт, що коли 1987 року новий єпископ об’єднаної «тримісної» дієцезії спробував перебратися до Женеви, то протестанти назвали це провокацією.

Преса тоді писала навіть про спробу «забрати назад місто Кальвіна». Це правда, що чимало сьогоднішніх мешканців Женеви — потомки французьких протестантів, які втекли сюди, рятуючись після Варфоломеєвської ночі 1572 року. Женева була протестантською до тієї міри, що досить довго некальвіністи, наприклад, не могли очолювати Швейцарський Червоний Хрест; католик не міг виконувати функції генерального прокурора або керувати банком. Про тривалу нехіть до католиків свідчить також і той факт, що першу після вигнання католицького єпископа Месу тут відслужили допіру 1798 року, коли сюди увійшов Наполеон. Пізніше були кілька спроб із Рима поставити тут єпископа. Однак тему заблокувала влада Швейцарії, навіть у Конституцію вписавши статтю про те, що встановлення Женевської католицької дієцезії буде можливим тільки за згодою державної влади. Варто додати, що цю статтю скасували тільки 2001 року. Внаслідок цього нинішній «тримісний» єпископ має свою резиденцію у Фрайбурзі, який налічує неповних 40 тис. мешканців, тоді як Женева — це близько півмільйона чоловік. Поділ дієцезії та встановлення єпископської столиці заново у Женеві полегшило би керування цією Церквою і душпастирство в ній. Поки що тривають консультації. Ніхто з наших співрозмовників не спромігся сказати, чи ухвалено бодай якісь рішення. Однак сприятливий клімат напевно є.

Стан запалення

Можливе відродження Женевської дієцезії та зростання числа католиків у цьому кантоні не означають, що загалом стан Церкви у Швейцарії чудовий. Варто нагадати, що ще у 1970‑х роках понад 95% швейцарців визнавали свою приналежність або до Католицької Церкви, або до якоїсь зі спільнот євангелічно-реформаторського спрямування. Сьогодні свою християнську приналежність визнають зо дві третини мешканців краю (ці дані походять зі швейцарського Інституту пасторальної теології в Сен-Галлені). І цієї загальної тенденції до зменшення на рівні всієї країни, як бачимо, не змінює навіть наплив католицьких іммігрантів. У 8‑мільйонній Швейцарії до 45 тис. осіб щороку відмовляються від церковної приналежності. Проте можна сказати, що якби не приїжджі, статистика виглядала би набагато гірше, бо аж третину тих, хто зараховує себе до віруючих християн, становлять саме іммігранти. Спад числа вірних, звісна річ, супроводжується зменшенням числа священиків, хоча тут і зростає кількість сталих дияконів. Виняток становить Лозаннська італійська спільнота, де Церква не може нарікати на брак священиків. Однак хоча раніше говорилося про занепад сакраментальної сповіді (в деяких регіонах вона майже зникла), то останнім часом можна помітити певне відродження у цій сфері. Священики говорять також про зростання в останні роки числа катехуменів серед дітей шкільного віку та дорослих.

Реформа — не самогубство

Попри цих «весняних ластівок», духовенство й теологи і надалі плентаються глухим завулком, який уже давно завів у безвихідь вірних численних західноєвропейських країн. Глухий кут можна коротко назвати «упертим реформуванням» Церкви, яке на Заході сприймається як пом’якшення Євангелія за одночасного нищення краси літургії. Справжні реформи в Церкві завжди прямували до збільшення євангельського радикалізму, повернення до джерел. Це було видно, зокрема, на прикладах реформ середньовічних орденів, які, посилюючи вимоги, набували більше братів; і навпаки, монастирі пустіли, коли практика релігійного життя слабшала. Так само і з багатьма Церквами на Заході, де крайнім прикладом може служити заміна читань із Євангелія уривками з «Маленького принца». Порожні храми показують, що це найпростіший шлях до самогубства. У Швейцарії також не бракує середовищ, які замість реформи воліють «дорогу навпростець», а це ще нікого не привело до Церкви. Єпископ Базеля свого часу хотів допускати осіб, що живуть у поновних зв’язках, до Причастя. Також і Базелі феміністична «теологиня» нещодавно писала до Папи петицію з проханням призначати жінок кардиналами. Петицію підписали не тільки миряни, а й деякі богопосвячені.

У Швейцарії кілька років уже діє кампанія під назвою «Ініціатива рівності». Її програма? Скасування целібату і запровадження священства для жінок. Із подібними постулатами 2003 року виступив навіть синод кантону Люцерн. Одна з ініціаторок синоду шантажувала Ватикан, що в разі відкинення постулатів зібрання у парафіях працюватимуть одружені священики без дозволу єпископа. На щастя, ситуацію врятував швейцарський єпископат, однозначно відкинувши постулати синоду. Єпископи визнали, що замість того, щоб домагатися скасування целібату як нібито дієвого методу отримання нових покликань, краще буде більше уваги приділити душпастирству молоді. Бо без віри молодих людей жодне скасування целібату нічого не дасть і священиків не збільшиться. Можливо, зростання кількості іммігрантів, також і католиків, а завдяки цьому також і можливе відродження дієцезії у Женеві буде якимось знаком для тамтешньої Церкви, що шлях до оновлення провадить через активне душпастирство, а не через підпилювання власних гілок.

Яцек Дзєдзіна, Gość Niedzielny

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Швейцарія
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books