Ватиканіст Андреа Ґальярдуччі, аналізуючи перші тижні понтифікату Лева XIV, вказує на виразні риси та особливості, які можуть стати ключами до його подальшого розуміння.
Своїми роздумами він поділився у щотижневій колонці на Monday Vatican.
Мир, справедливість та істина. Цими трьома словами Лев XIV описав основні напрямки дипломатичної діяльності на зустрічі з послами, акредитованими при Святому Престолі, у п’ятницю минулого тижня.
Вони також будуть основоположними напрямками дипломатичної доктрини цього понтифікату.
Ще занадто рано виносити судження про Лева XIV, його працю та той напрямок, якого він хоче надати Церкві. Однак не зарано спостерігати за суттєвою зміною напрямку, яка відбулася з моменту, коли Папа з’явився на балконі в білій сутані та червоній моцетті — як і всі Папи до нього, крім Франциска.
Це був досить очевидний знак розриву, за яким послідували й інші. Від використання наперсних хрестів (простого срібного для приватних подій і коштовного, з реліквіями святих августинців, для публічних подій) до ферули Бенедикта XVI, яку він обрав для першої Меси з кардиналами у Сикстинській каплиці, все у Леві XIV вказує на те, що він намагається возз’єднати Церкву з її історією.
Ще ніколи понтифікат Франциска не здавався таким схожим на перервану, взяту у дужки (для когось прекрасні, для когось — не дуже) частину історії Церкви, яка, можливо, не порвала з доктриною, але порвала зі способом буття Ватикану. Ініціативи Папи Франциска не були революцією. Натомість це було вторгнення нової перспективи, яку одні любили, інші ледве терпіли, але у будь-якому разі — підривної зсередини Католицької Церкви.
Лев XIV покликаний принести гармонію, і він робить це, рухаючись двома напрямками. З одного боку, він намагається зберегти все, що було доброго у понтифікаті його попередника. Він перезапустив синодальність, цитував слова Франциска про небезпеку Третьої світової війни та зміну епох, і не забув закликати до миру у світі, знову зосередивши основну увагу на Україні та Святій Землі.
Водночас, однак, він вказав на свій власний напрямок. Не було жодних імпровізованих звернень чи персоналізму. Лев XIV готує свої промови, вивчає досьє, просить порад і (поки що) слухає їх. Яскравим прикладом був заклик до справедливого та тривалого миру в Україні під час молитви «Царице Неба» 11 травня, у першу неділю після його обрання.
Лев XIV також здійснив несподіваний візит до санктуарію Богородиці Доброї Поради у Дженаццано. Потім він прибув на обід до головного управління Ордену святого Августина, як робив ще кардиналом. Але це не була імпровізація: він приїхав у представницькому автомобілі, без зайвої істерії чи бажання бути поміченим.
Усі помічають, що Лев XIV не хоче робити селфі — це було лише раз, коли він вперше повернувся до свого дому в Палаццо дель Сант-Уффіціо після обрання — і що він доволі схильний дотримуватися належної інституційної дистанції. Він жартує і дає про себе знати, але не перебільшує і не шукає легких аплодисментів. Він не персоналіст.
Однак з-поміж усіх ознак розриву, особливо суттєвим є повернення у промови теми істини. Бенедикт XVI зосередив свою дипломатичну доктрину на істині — настільки, що його першим посланням з нагоди Всесвітнього дня миру було «У правді — мир». Папа Франциск змінив перспективу. Він просив зосереджуватися на конкретних ситуаціях, а не на великих концепціях. Він використовував індуктивний, а не дедуктивний метод, і шукав практичних, а не теоретичних питань.
«Laudato si’», перша велика соціальна енцикліка Папи Франциска, присвячена конкретній темі екології («турботі про наш спільний дім», згідно з католицькою термінологією), була сповнена даних про забруднення, яких не мало би бути в енцикліці, оскільки це змінні дані. Потім Папі довелося оновити цю енцикліку, і він зробив це за допомогою заклику «Laudate Deum». «Laudato si’» була написана з нагоди COP21 [Конференції ООН з питань клімату 2015 року] у Парижі. «Laudate Deum» була виголошена на COP28 [Конференції ООН зі зміни клімату 2023 року] у Дубаї. Ці два документи мають конкретну мету і більше схожі на робочі документи міжнародних інституцій, незважаючи на те, що містять чіткі конотації католицької соціальної доктрини.
Малоймовірно, що так буде з Левом XIV.
Він не лише перезапустив тему дипломатії істини, але й здійснив коперніканський переворот щодо того, що донині виглядало загальним приписом. Папа Лев сказав, що істина стосується персональної віри християн, і що Церква ніколи не втомиться говорити правду про Бога та людину, навіть якщо цю чесність неправильно інтерпретуватимуть.
Це суттєвий зсув, який відбувається після спроби змінити парадигму за часів Папи Франциска та під його керівництвом.
Папа Франциск закликати говорити з людьми їхньою тогочасною мовою. Реформа Папської богословської академії чи навчальних програм католицьких університетів також базувалася на цьому. Було запропоновано трансдисциплінарну мову, а це означало передусім відмову від мови ідентичності разом зі спробою відкритися світові, щоб світ нас зрозумів.
Лев XIV закликає проповідувати правду і прийняти те, що світ може її не розуміти. Простіше кажучи, він окреслює світ, у якому християнська присутність має починатися з проголошення правди. Йдеться не про те, щоб знайти мову, якою можна говорити з усіма. Йдеться про те, щоби пояснити себе всім, щоб кожен міг зрозуміти цю мову.
Це здається абстракцією, але це не так.
Ця зміна парадигми також змінить спосіб написання ватиканських промов, досі дуже тісно пов’язаний зі стилем Папи Франциска та його філософією «бачити, судити та діяти», що матеріалізувалася у Латинській Америці.
Лев XIV — перший Папа, чиє ім’я сформувалося не на дебатах Другого Ватиканського Собору, а вже після нього. Він — Папа нового покоління. Мова має змінитися, і старі категорії більше не допоможуть у розумінні понтифікату. Коротко кажучи, ми є свідками епохальної зміни, яку ще належить розшифрувати.
Фото: AFP
фінансово.
Щиро дякуємо!
