Погляд

Що залишилося Церкві після Бенедикта XVI

20 Квітня 2015, 11:27 1362
Брати Ратцінгери

Цими днями ми згадуємо день народження Бенедикта XVI (16 квітня) і 10‑річчя його понтифікату (19 квітня). Спадщина цього понтифікату залишається живою, тобто дуже пов’язаною з його особою, а також із почуттями вірних, які пам’ятають його понтифікат. Варто замислитися, що з цього було настільки важливим, що вже сьогодні виходить поза поточну думку.

У першу чергу потрібно назвати проголошення 2007 року motu proprio «Summorum Pontificum», яке звільнило традиційну літургію Західної Церкви. Звільнення це було доконечним з огляду на фальшиві ствердження про її неактуальність, або й навіть на прямі заборони її служити. Бенедикт нагадав, що Меса має не тільки сакраментальне значення у сенсі Переісточення, але також виражається у своїй повноті через обряд. «Тридентський» обряд же виводиться з традиції св. Петра, бо то в її середовищі почав формуватися Римський канон, а довкола нього — і весь організм західної літургії.

Якщо оцінювати «Summorum Pontificum » із серця Церкви, з нутра Традиції, то стане зрозумілим, що ми не можемо уповні його зрозуміти без того, що міститься в конституції ІІ Ватиканського Собору «Sacrosanctum concilium » — формулювання про те, що в літургії ми маємо справу із «джерелом і вершиною» християнського життя. Тому, незалежно від того, що ми би про неї думали, повернення прав літургії, яку тепер називають «надзвичайною формою римського обряду», було центральною подією в сучасній історії Церкви. У літургії, а не тільки в її сакраментальному аспекті, розпочинається життя християн. Папське рішення розвиватиметься — ще й на наших очах, але також і в наступні епохи, коли затреться пам’ять про самого папу з Німеччини.

Другим виразним знаком понтифікату Бенедикта було проголошення конституції «Anglicanorum coetibus» для англіканців, які прагнули повернутися до Католицької Церкви. Не підлягає сумнівам, що цим кроком назустріч — відкритістю на потреби християн — Бенедикт XVI порушив гординю фахівців з екуменізму, які довгі десятиліття схиляли Церкву знеохотити групи вірних до повернення і творили нову культуру безконечного діалогу замість фактичної єдності, базованої на Символі віри і таїнствах. Саме слово «повернення» виглядало в останні часи забороненим. Бенедикт XVI дав імпульс до нового і водночас традиційного підходу до католицької єдності Церкви — і здобув, у Христі, більший успіх єдності, аніж десятки років балаканини теологів і публіцистів. Можливо, він також відчинив нові двері для тих, хто в Єпископі Рима вбачатиме екуменічну надію. Може, колись це будуть не тільки англіканці. Певне те, що дійсність присутності англіканської традиції у Церкві через спеціальні ординаріати триватиме довше, ніж пам’ять про навіть найкращу енцикліку.

Як третю важливу подію понтифікату, я би додав одну з розряду минущих. Ідеться про вельми критикований виступ Бенедикта XVI у Реґенсбурзі. Папа відновив у ньому союз, укладений Отцями Церкви, поміж католицькістю й раціональністю. Водночас він підтримав дистанцію щодо безоглядного союзу з неістинними елементами інших релігій, пропонований Церкві лібералами, згідно з якими кожну релігію від істини відділяє однакова дистанція, натомість єднає один, суспільний інтерес: право на присутність у людському житті, а не шукання правди, яка пояснює нам Бога і світ.

Можна почути думку, що Бенедикт XVI це тінь Папи Франциска. То все вигадки. Останнім акцентом того понтифікату була енцикліка Папи Франциска, присвячена вірі, що була значною мірою підготовлена Папою Ратцінґером. Спокійний погляд на 2005-2012 роки виділяє суттєві моменти того, що минуло, і підтверджує лиш те, що ми живемо вже в інший час.

Може, варто додати ще один пункт щодо спадщини Бенедикта XVI: спадщину певною мірою «суспільного капіталу», капіталу віри у Церкві. Після обрання Папи Франциска говорилося, що ратцінґеризм розпорошився. Сьогодні, однак, видно — на тлі церковної суперечки про сім’ю та подружжя, а також скандальних пропозицій кардиналі Каспера і Маркса, — що зміна клімату, яку впровадив Бенедикт XVI довкола традиціоналістських середовищ, приносить нині сильні плоди союзу частини «войтиліанців» із «традиціоналістами» у захисті істинної віри та вчення. Це інтегрування ієрархів та середовищ, яким до понтифікату Бенедикта було набагато важче зустрітися, становить важливий плід часів німецького Папи. Будемо сподіватися, воно матиме характер тривалої єдності, а не тільки тимчасового союзу. Можливо, у цих людських поєднаннях лежить важливе зерно синтезу, що має своє джерелом Дусі Божому, і що воно стане зачином життя Церкви після Vaticanum Secundum.

Томаш Ровінські, Christianitas

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит серпень-вересень
Зібрано Залишилося зібрати
40114грн
25129грн
Потрібно зібрати
65243грн
Залишилося
10днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Бенедикт ХVI

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: