Господь Бог останнім часом показує нам, що прославлення змінює духовну дійсність довкруг нас. Існує мить, коли здійснюється втручання Неба у земні справи. Чому? Бо «в Його чертогах усе волає: Слава!» Це мова Царства, мова синів Царства. Наша мова.
Прославлення — не емоція. Це рішення.
Ісая підказує, щоби славити Бога у найскрутніших ситуаціях: «Нехай піднесе голос пустиня з містами, поселення, які населяє Кедар. Мешканці Села нехай підносять голос, хай кричать з вершини гірської!»
Це звучить вражаюче, коли читаємо, що корінь слова Кедар означає «бути темним, брудним, у жалобному одязі, правити жалобу», а Села — «скеля, бути твердим, скелястим, скам’янілим, неурожайним».
Бог підказує: ти жорсткий, безплідний, скам’янілий, не бачиш плодів, відправляєш жалобу, почуваєшся пригніченим, розтоптаним? — Благословляй!
Надзвичайно важливим є продовження цієї цитати. Текст Ісаї розповідає про те, що стається, коли починаєш прославляти «втемну». Яким чином Бог реагує на цей молитовний штурм? «Господь вийде, як лицар, розбудить завзяття своє; як вояк, підійме Він окрик та буде кричати, переможе своїх ворогів!»
Саме ці слова невпинно поверталися до мене, коли я минулого року під час кризи старався прославляти крізь сльози. Мене зовсім не треба було переконувати, що прославлення Бога то не емоції, а акт волі. Я прославляв «здерев’янілими вустами», і хоч не бачив плодів, жодного відгуку згори та старався бути вірним цьому рішенню. Й отримав звільнення. Бог підняв войовничий окрик.
— Ми маємо відкласти вбік уяву, проекції, мрії та очікування, і… займатися Богом, — каже о. Рафал Ярошевіч зі Школи нової євангелізації у Кошаліні. — На мою думку, людина, яка загрузає в наріканнях, обмовах, незгоді, — дуже страждає. З неї виливається щось, що становить її біль, невирішені справи. Прославлення це акт волі, рішення. Ми можемо благословляти тяжкі ситуації навіть крізь сльози. Чому ми це робимо? Бо така воля Бога. «Благословляйте, а не злословте» (Рим 12, 14).
Протягом останніх місяців ми багато разів переконувалися, що прославляння «Імені понад усяке ім’я» змінювало духовну дійсність, відкривало нас на простори, які перед цим були замкнені на сім замків.
Мартін Якимович, Gość Niedzielny
Фото: Ерік Йоханссон
фінансово.
Щиро дякуємо!
