У п’ятницю 29 травня 2015 р. у славнозвісному Шаргороді на Вінниччині, де при парафії св. Флоріана будується велика Хресна Дорога, відбувся черговий молебень із широкою участю охочих.
Молитовний день розпочався Святою Месою, яку очолив єпископ-ординарій Кам’янець-Подільський Леон Дубравський. Проповідь виголосив настоятель Делегатури Місіонерів Облатів в Україні о. Павло Вишковський. Він започаткував у своїй проповіді тему, яку вів потім на стояннях Хресної Дороги: про переслідування християн та, зокрема, історію Шаргородської парафії. Свого часу о. Павло написав книжку про переслідування католицької віри в Україні, тому має добре уявлення про цю тему.
Шаргородська Хресна Дорога — це специфічний всеукраїнський молебень, який отці-францисканці парафії св. Флоріана організовують чотири рази на рік. Наступний такий спільний молебень заплановано на вересень.
Чи потрібно сьогодні говорити про переслідування віри і вірних? — запитала я о. Віталія Подоляна з Тиврівської парафії св. Михаїла Архангела. Ми ж більше звикли за роки незалежності України говорити про свободу віросповідання, і замість відстоювання віри і храмів для нас актуальнішою проблемою стала наповненість цих самих храмів та життєздатність наявних спільнот…
— Воно й так, і ні, — відповів о. Віталій. — Релігійна свобода — це те, чим тішимося ми на вільній території України; але погляньмо на Крим і Донбас. Русскій мір не дає там душпастирювати нашим священикам, а це теж Україна. На Донеччині чимало католиків, а вони зараз змушені молитися точно так, як в історичних спогадах описується: збираються вірні, кладуть орнат на вівтар і читають молитви, ну бо священика немає… У Криму чергова проблема, не продовжили візу одному священику, тож вирішено відрядити на ту парафію о. Олександра Зелінського з Гнівані. Нинішня Хресна Дорога за гнаних і переслідуваних — не історичний спомин, а сумна актуальність. Тому дякуймо Богові, що ми можемо тут вільно молитися, в незалежній Україні…
Шаргородська Хресна Дорога, яка пролягає на 3 км, проходить повз стояння, які ще споруджуються. Років сім тому отці-францисканці розпочали цей величний проект; на сьогодні завершена побудова одного стояння. Будівництво ще триває, і потребує наших молитов та всілякої іншої допомоги.
Що таке роздуми про тяжку історію католиків на землях «загалом православної», як кажуть, України? Чи не набирають вони такого собі «ритуального» значення: згадати, зітхнути і забути, як те, що вже не до всіх має особистий стосунок?
— Ми мусимо пам’ятати про мученицьку кров наших дідів і прадідів, — наголосив о. Віталій. — Тому що нині наша віра існує завдяки їхній жертовності й витривалості. Уже виросли 2-3 покоління, які мають католицькі корені, але вони «непрактикуючі». Віра їм не передана, і це, на мій погляд, невдячність і непошана з їхнього боку. Також публічні молебні на зразок Хресної Дороги мають те значення, що як ми розівчимося свідчити про свою віру відкрито, то вона «піде у підпілля». А світ дуже потребує наших свідчень. Ось, наприклад, жінка з Вінниці, яка їздила в числі тиврівських парафіян на цей молебень до Шаргорода. Її чоловіка недавно вбили на фронті. До нас вона прийшла, просто «краєм вуха» щось чуючи про католиків. Зараз я працюю з нею, готую до таїнств. Для неї перебування на такому велелюдному молебні було вражаючим досвідом і величезним свідченням. Так, вона зараз ходить до нашої парафії, але яке в неї загалом уявлення про Католицьку Церкву, з наших нечисленних парафіян? А тут вона побачила могутнє свідчення великої молитви і великої Церкви. Свідченнями публічних богослужінь ми зміцнюємо і таких людей, і себе та свою віру.
Фото: Кирило Тополевський
фінансово.
Щиро дякуємо!
