Як обирається Папа Римський, хто може стати Понтифіком і що робити, коли Папи немає? Кілька років тому ми пережили шок після відходу Бенедикта XVI від керування Вселенською Церквою. Папа Франциск теж не виключає, що як виявить свою нездатність управлятися з ділами Церкви, то може «подати у відставку». Папи — це виняткові єпископи у Церкві, однак при цьому вони «такі ж самі єпископи». В цьому й загадка.
1. Привілей
Папа — це «вседержитель». Він — абсолютний монарх, який не мусить звітувати ні перед ким на землі. Коли папа Бенедикт XVI зрікся престолу, він нікому не подавав заяви про відставку: він просто поставив усіх перед фактом. Папа — це єдина людина, наділена в Церкві абсолютною владою. Він може скасувати будь-яке рішення, ухвалене його делегатами в інших країнах — єпископами. Єпископи володіють певною автономією, але їхні заяви повинні завжди відповідати побажанням Папи. Папа, своєю чергою, повинен затверджувати свої рішення на підставі всіх рішень, ухвалених тими Папами, хто правив до нього. Папа сам не створює нової догми (вчення). Він може лише затвердити ті догми, які були встановлені з моменту заснування Церкви.
Таким чином, наприклад, коли догму (догмат) про папську непомильність проголосив блаженний Пій IX, вона не становила нового вчення або ідеї — це було проголошення того, що негласно існувало завжди й не підлягало обговоренню. Йоан Павло II використав догму про непомильність у своєму листі «Ordinatio Sacerdotalis» 1994 року, щоб оголосити, що жінки ніколи не можуть бути висвячені в духовний сан пресвітерату (священства), не встановлюючи цього одноосібно як нову норму, а просто підтверджуючи те, що завжди входило у вчення Церкви. Незважаючи на те, що в Церкві залишаються інакодумці, більшість Церкви сприйняла як факт, що жінки не можуть бути священиками.
У Церкві є знаменита фраза, яка звучить так: «Roma locuta, causa finita», що у перекладі означає: «Рим (тобто Папа) сказав своє слово, дебати закінчено». Це перетворює доктрину (давно існували вірування, чиї окремі аспекти досі обговорюються) в догму (беззаперечну істину віри).
2. Антипапа
Антипапа — це людина, яку певні люди в Церкві вважають законним папою, що перебуває в опозиції до папи, вибраного на той момент. Історія повна таких ситуацій. У період Великого Західного розколу, коли Церкву роздирало в різні боки через розбіжності в поглядах, був період, коли діяло навіть троє пап одночасно, і у них у всіх були послідовники. У деяких випадках навіть святі були по стороні «не того» папи! Однак за правилами може бути лише один законний папа. Коли відставка Бенедикта XVI вступила у силу, він перестав бути папою. Він став почесним єпископом Рима.
3. Ватикан
Ще за часів першого папи, Апостола Петра, Ватикан був важливим місцем для папства. Апостола Петра було страчено, а його кістки поховано на Ватиканському пагорбі (нещодавні археологічні дослідження це підтвердили). Тому можна сказати, що у Ватикані папа був присутній із першого ж століття, коли постала Церква Христова. Але були також часи, коли живий папа не правив там.
Великий Західний розкол (Західна схизма) був періодом серйозних розбіжностей у Церкві. Було троє чоловіків, які заявляли, що кожен з них — законний папа. Зрештою, щоби закінчити період розколу, двох пап змусили відмовитися від престолу, а третього просто скинули з нього. Законний папа Григорій XII правив з міста Авіньйона, у Франції, так само як і шерег його попередників. Його зречення поклало край розколу, а на його місце обрали нового папу, прийнятого всією Церквою. Ним став Мартін V.
Відзначимо те, що один із антипап розколу прийняв для свого правління ім’я Йоана XXIII. Чому це цікаво? Другий Ватиканський Собор був скликаний 1962 року іншим папою на ім’я Йоан XXIII. Цього папу до обрання звали Анджело Ронкаллі. Він вирішив прийняти ім’я, «заплямоване» антипапством, і наче очистив його своїм рішенням. До речі, зараз це вже святий Католицької Церкви.
4. Перший папа
У Євангелії від Матея (16, 18-19) Ісус сказав: «Тож і Я тобі заявляю, що ти — Петро (скеля), і що Я на цій скелі збудую Мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі». Це були слова, які надали Апостолу Петру повноваження бути верховним главою Церкви Христової. Сам термін «Папа», що перекладається як «батько або тато», увійшов до вжитку лише кілька століть потому. Однак записи ранніх Отців Церкви підтверджують, що Петро вважався найголовнішим серед усіх єпископів.
Хоч як дивно, але цей факт гаряче критикували апологети некатолицького віросповідання, які вказували на іншу фразу з Біблії: «І отцем собі не називайте нікого на землі, бо один у вас Отець, котрий на небесах». Однак це лише семантика, бо сам Ісус стверджував, що ми не повинні сприймати іншу людину як рівню «Отцю», тобто Богу. Папа це «батько» в тому ж сенсі, в якому ваш батько доводиться вам батьком. Ісус засуджував ідолопоклонство і не використовував таких специфічних слів, як «отець», щодо людини. Папа вважається намісником Бога на землі, а не рівним Йому.
Після святого Петра правили його найближчі наступники: папа Лін (Лінус) очолював Церкву в період між 67-76 роками, папа Клет у 79‑92 роках, папа Климент I правив від 92‑го по 99‑й рік. Від Апостола Петра до Франциска тягнеться безперервна лінія із 267 пап. Тепер, якщо ви достатньо кмітливі, то напевно помітили, що між правліннями папи Ліна і папи Клета минуло три роки, що підводить нас до наступного пункту.
5. Відсутність папи
Коли папа вмирає або зрікається престолу, то папи немає. Ніякий комітет кардиналів або єпископів не займає його місця. Папи Римського просто не існує. Ця ситуація називається «sede vacante» (вакантний престол) — вільне місце, і ми вступаємо у період, відомий як міжцарів’я: час між папами. Не може бути запропоновано ніякого нового законодавства (оскільки папа є верховним законодавцем) і в Церкві не може статися жодних істотних змін. Папство існує як даність, незалежно від того, чи є зараз людина на престолі, чи ні. Так само як у проголошенні британців: «Король помер. Хай живе король» — місце папи залишається установою. Незалежно від того, скільки часу буде потрібно для визначення наступника, трон папи нікуди не дінеться.
Деякі люди, що мають високий сан у Церкві, можуть підтримувати її правові аспекти, але вони не можуть ухвалювати доктринальних рішень, і їхня влада дуже обмежена.
6. Конклав
Обирати папу можуть тільки кардинали (єпископи, що відповідають за церкви у Римі). Можуть голосувати лише ті кардинали, які не досягли 80‑річного віку. Минулий конклав відрізнявся від того, на якому було обрано папу Бенедикта XVI. Папа Римський Йоан Павло II змінив правила, і тепер для обрання папи достатньо більшості у п’ятдесят відсотків плюс один голос. Бенедикт XVI анулював це правило, тому минулі вибори відбувалися за традиційним звичаєм, відповідно до якого для вибору папи необхідно дві третини голосів. Кардинали зустрічаються у Сикстинській капелі й перебувають там, аж доки оберуть папу. На те, скільки разів вони голосуватимуть і скільки днів вони можуть там просидіти, обмежень немає.
Ще однією зміною правил, прийнятою у 1960‑ті роки, було те, що у попередніх виборах кардинали мали спалювати свої «голоси» з мокрою соломою, якщо нового папу не було обрано. Через це з димаря йшов чорний дим. Однак у 60–х роках у піч для спалювання бюлетенів почали додавати хімікати, щоб дим набув виразно чорного або білого кольору. Щойно у день виборів із димаря Сиктини з’являється білий дим, як уже «Habemus Papam!» — маємо (нового) папу!
Кардинали можуть проголосувати не тільки за когось зі свого грона: усі чоловіки-католики мають право бути обраними, навіть якщо вони не є священиками.
7. Чорний папа
Американські засоби масової інформації час минулого конклаву часто посилалися на «час Обами» у зв’язку з виборами папи й були в захваті від того, що Церква може «наслідувати прогресивні США» та обрати чорного папу (одним із можливих кандидатів був темношкірий кардинал Френсіс Арінзе, родом із Нігерії). Єдина проблема полягає у тому, що… Церкву вже очолював чорношкірий! Папа Мільтіад правив у 311‑314 роках Він був при владі, коли імператор Константин віддав церкві Латеранський палац. Цей палац і донині залишається резиденцією правлячих пап.
Крім чорного папи, Церкву також очолювали семеро Єпископів Рима, які походили із Середнього Сходу. Отож американські засоби масової інформації вцілили пальцем у небо, оскільки «час Обами» був у Церкві вже 1700 років тому.
За матеріалами: Всё только самое
фінансово.
Щиро дякуємо!
