В Україні сьогодні завершується Асамблея богопосвячених осіб — перша спільна зустріч чернецтва обох обрядів, а Папа Франциск у Залі Павла VI прийняв учасників Першої всесвітньої зустрічі молодих богопосвячених.
Близько 5 тисяч ченців і черниць із великим ентузіазмом привітали Папу. Святіший Отець відмовився виголошувати наперед підготовлену промову і вирішив просто відповісти на три запитання, які йому надіслали перед цим.
Перше з них походило від П’єра з Алеппо (Сирія), і воно було дуже особистим. Що ж сталося тоді, 1953 року, коли майбутній Папа Франциск відкрив своє покликання? Через що тодішній юнак так захопився особою Ісуса і Євангелієм? Чому він став священиком? — запитував молодий чернець. У відповідь Папа послався на дуже важливе, в його розумінні, слово у богопосвяченому житті: «пам’ять».
«Вважаю, що Яків та Йоан ніколи не забули своєї зустрічі з Ісусом. Решта апостолів так само. Петро, (який почув): «Ти — Скеля», Никодим, Натанаїл. Перша зустріч з Ісусом, спогад, пам’ять про наше покликання. У темні хвилини, у часі спокус, у важкі моменти нашого богопосвяченого життя треба повертатися до джерел, пам’ятати і пригадувати той подив, який ми відчули, коли Господь поглянув на нас. Господь поглянув на мене! Пам’ять. Ти просив мене, щоб я поділився своїми спогадами. Яким же було те перше покликання 21 вересня 1953 року? Я не знаю, як воно сталося. Знаю, що я випадково увійшов до храму. Побачив конфесіонал і вийшов (з храму) перемінений, вийшов зовсім інакше. Моє життя там змінилося. А що мене захопило в Ісусі та Євангеліє? Не знаю, (може) Його близькість біля мене. Господь ніколи не покинув мене самого, навіть у погані й важкі моменти, навіть у моменти гріха. Тому й це потрібно сказати: всі ми грішники», — відповів Папа.
Друге запитання від прийняв від с. Марії Гіацинти з Індії. Воно стосувалося євангелізації в сучасному світі, а зокрема місії, яку в ній мають виконувати молоді богопосвячені особи. В якому напрямку йти? Куди можна звернутися по допомогу? Куди нас посилає Церква? — запитувала молода черниця.
«Євангелізація це не те ж саме, що прозелітизм. Ми не футбольний клуб, який шукає членів, прихильників. Євангелізація це не тільки переконування. Це свідчення про те, що Ісус Христос живе. А як ти маєш давати це свідчення? Твоїм тілом, твоїм життям. Можеш навчатися, провадити євангелізаційні курси. І це добре. Але здатність розпалювати серця походить не з книжок, вона походить із серця! Якщо твоє серце палає від любові до Ісуса Христа, то ти хороший євангелізатор або хороша євангелізаторка. Але якщо твоє серце не палає, то воно бачить тільки організаційні справи, теж потрібні, але вторинні», — підкреслив Папа.
І, нарешті, третє питання було зачитане з картки, бо його авторка не була присутня на зустрічі. Це було питання від Сари, клаузурової сестри, правила життя якої не дозволяють покидати монастир. Вона ділилася з Франциском спостереженням, що після завершення перших етапів формації та складення довічних обітів черниці переживають якусь невпевненість у слідуванні за Христом. Отож вона запитувала Святішого Отця, як не допустити впадання у байдужість. Відповідаючи, Франциск послався на приклад життя кількох святих, зокрема кармелітки св. Терези від Дитятка Ісуса.
«Завжди, від початку богопосвяченого життя й донині, з’являються моменти нестабільності: це спокуси. Про це писали вже перші монахи пустині і вчили нас, як відшукати внутрішню сталість і мир. Але спокуси будуть завжди, завжди! Боротьба триватиме до кінця. Повертаючись до св. Терези: вона казала, що треба молитися за вмираючих, оскільки це момент найбільшої нестабільності, коли приходять найсильніші спокуси. Стосовно культури це правда, що ми живемо в дуже, дуже нестабільні часи, а також і момент, який виглядає як “шматок часу”. Ми живемо в культурі тимчасовості… Бог же послав свого Сина назавжди! Не тимчасово, до одного покоління або до однієї країни. До всіх! До всіх і назавжди! І це — критерій духовного розпізнання», — сказав Папа.
За матеріалами: Radio Watykańskie
фінансово.
Щиро дякуємо!
