Стало своєрідною традицією, що наприкінці жовтня в деяких католицьких засобах масової інформації з’являються застережливі матеріали на тему святкування Геловіну, традиції, яка, на загальне переконання, походить від язичницького свята. Аж ось починається переслідування диявола в реальності, що нас оточує. Проте чи має це сенс?
Насамперед мушу пояснити: я — рішучий противник прищеплення на слов’янський ґрунт чогось, що чуже нашим звичаям, культурі та почуттям. Бездумний імпорт поганських традицій я вважаю ідіотизмом, а легкість, із якою Геловін поширюється й починає затьмарювати традиційне святкування урочистості Всіх Святих, мене глибоко засмучує, адже свідчить про те, як розрекламована мода може знищити гарну та правдиву традицію.
Сповнене роздумів свято починає співіснувати з шумною та галасливою забавою, що базується на кривляннях і захопленні жахіттями. Християнська культура радить нам відвідувати могили наших предків, принаймні в той один день, навіть якщо життя закинуло нас дуже далеко від них. Це свято нагадує нам, що необхідно пам’ятати про смерть, про обов’язок підсумку усього життя, підрахунку балансу скоєного нами добра та зла.
Геловін у світлі поп‑культури пропонує насміхатися зі смерті, перетворити її у привід для забави, нагоду згадати вигаданий світ вампірів, зомбі й чарівниць. Під веселим святкуванням та всіма цими кривляннями приховане фактично антикультурне значення такого заходу. Особливо мене дратує в цій ситуації своєрідний тиск. Наприклад, мені не подобається організація святкування Геловіну у школах та дитячих садках. На мою думку, неправильно те, що дитсадки долучаються до популяризації чогось, що є тільки комерційним витвором із Америки. Як батько маленької донечки, я не хотів би, щоб вона брала участь у чомусь, що я вважаю дурнею, але дирекція та вчителі навіть не запитують батьків про думку.
Однак, з іншого боку, я дуже далекий від ствердження, що забава у Геловін є рекламою окультизму та безпосереднім шляхом до духовного поневолення й навіть одержимості. Я не вважаю, що це викликає зацікавлення окультизмом; таке може статися тільки в крайніх випадках…
Я знаю, звісно, що Геловін імовірно походить від кельтського свята Шамхайн, під час якого, згідно з віруваннями друїдів, зникає межа між потойбіччям та світом живих, тоді злим і добрим духам легше перейти до світу живих. Духів пращурів поважали та запрошували до домівок, а злих духів лякали за допомогою дивних та страшних костюмів і масок. Я також знаю, що ніч із 31 жовтня на 1 листопада — це істотна дата для «Церкви сатани», створеної Шандором Ла Веєм в «еру хіппі» — 60‑ті роки минулого століття.
«Комерційний» Геловін уже не доносить до нас свого первісного змісту, навіть в американській культурі. Немає в ньому теж паралелі із культом померлих предків, так як було в первісних кельтських обрядах. Це чергова нагода до забави: перевдягання в дивні вбрання та маски. Ідеєю Геловіна є захоплення жахіттям та фільмами жахів; усе відбувається власне у такій атмосфері. Духовного контексту тут просто немає.
Молодь, перевдягнена в костюми Дракули та Франкенштейна, — це не сатаністи і не окультисти. Це просто молоді люди, які бавляться. Чи ми повинні боятися пустого гарбуза? Чи в ньому мешкає диявол? Авжеж ні! Найбільше, що в ньому мешкає, — це людська дурість.
Роман Зайонц, Stacja 7.pl
Переклад: Мирослава Сиваківська, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
