Про сестру Ванду Бонішевську зі Згромадження Сестер від Ангелів говорять просто: вона — польська Марта Робен. Подібно до Марти й інших святих, їй були даровані стигмати Господа Ісуса Христа. Але невідомо, що більше вражало сталінських катів, коли Ванду тримали в радянських катівнях: рани, які періодично відкривалися, і криваві сльози, чи її вражаюча стійкість. Можливо, і те, й те. В будь-якому разі, саме завдяки Ванді багато її катів згодом покаялися й навернулись до Бога.
Сестра Ванда Бонішевська (1907-2003) — безгабітова черниця Згромадження Сестер від Ангелів, стигматичка, містичка, переслідувана співробітниками радянського НКВС (КДБ). До згромадження була прийнята 1925 р. у Вільнюсі, вічні обіти склала 1933 року. З весни 1933 року перебувала в Домі згромадження у Причюнах, неподалік Вільнюса. Її сповідниками і духовними наставниками були о. Тадеуш Макаревич та о. Чеслав Барвицький.
Сестру Ванду заарештували 1950 року й помістили спочатку по вул. Офярній у Вільнюсі; під час слідства вона найчастіше перебувала в тюремній лікарні на Лукішках. Була засуджена до 10 років тюремного ув’язнення. Після звільнення 1956 р. потрапила до пункту репатріантів у підмосковному Бикові. У Польщі жила у Домах свого згромадження в Хиліцах, Бялостоці, Люткувцях під Варшавою та у Ченстохові.
У спогадах, які доручив їй записати духовний наставник о. Чеслав Барвицький, сестра Ванда розповідає про час, проведений у сталінських катівнях із 1950 по 1956 рр. Вона пише не тільки про допити, а й про те, як лікарі намагалися лікувати її від різних хвороб, та жодні ліки не допомагали. Втім, хоча Бонішевська насправді була хворобливою дівчиною, з волі Божої вона прожила до 95 років!
Перше так зване «дослідування», а насправді допит сестри Ванди відбулося в ніч з 11 на 12 квітня 1950 року і тривало до самого ранку. Карателі, що проводили допит, випитували подробиці з її життя, несправедливо звинувачували, били по обличчю та ногами по тілу. І так — до самісінького світанку. Опісля її відвели до камери, в якій стояв нестерпний сморід. Потім прийшла якась жінка, що наказала їй роздягтися… Бонішевська пережила багато таких допитів, також у Вільнюсі, на Уралі, в підмосковному Владімірі. Про один з них вона згадує так:
— Покликали ще одного майора, який, не знаючи про стан мого здоров’я, повів себе зі мною, як тварина. Він не дозволяв мені сидіти, велів стояти, потім зневажав мене найобразливішими для жінки словами. Бив під коліна, через що важко було втриматися на ногах. Точно не пам’ятаю, знаю тільки, що після цього допиту він наказав наглядачеві взяти мене під руку: «Відведіть її обережно і викличте лікаря, вона дуже слабка». А потім звернувся до мене: «Дозволяю Вам завтра лежати в камері». Через кілька днів мене перевезли на площу Лукішки (в’язниця у Вільнюсі. — Прим. авт.), де було кілька будинків, і серед них блок №4, спеціально для хворих — «лікарняний»; туди мене і помістили. Я багато на що хворіла — нефрит, запалення жовчного міхура… Кілька разів хворіла на грип і ангіну, боліло серце, я часто втрачала притомність і, нарешті, під час Адвенту сталася «хвороба, яка залишилася загадкою для лікарів». Вони визначили їх як «“шишки”, які періодично кровоточать» (Мова про стигмати на руках, ногах і лівому боці, що час від часу відкривалися з крововиливом. — Прим. авт.). Я чула, як вони сказали це моєму наглядачеві, який дуже цікавився станом мого здоров’я, тому що мав закрити мою справу.
Певний час с. Ванда перебувала в лікарні, після чого її перевели в колонію на Уралі. Через виснаження організму її помістили в лікарняну частину, але й тут вона не уникла первинних допитів. Начальник хотів зробити із неї «стукача», але Бонішевська відмовилася, за що потрапила до карцера, де про себе нагадали стигмати. Сестра Ванда згадує:
— Підчас тієї хвороби я сказала щось, про що й сама забула. Знаю тільки, що начальник- «оперативник» став моїм найкращим захисником, і з цієї причини його не тільки звільнили з роботи, але й вигнали із партії.
На його місце приїхав інший, ще більш хамуватий та грубий, але й він поїхав звідти за деякий час. Сестра описує це так:
— Я перебувала під дуже суворим наглядом тюремної влади, і деякі, зокрема медсестри і санітарки, а тим паче лікарі, переконувалися, що не мають жодного поняття про цю хворобу. «Чорт його знає, що це за баба і що за хвороба, не візьмуся її лікувати», — казали вони, називали її «незвичайною, небаченою хворобою». Один начальник стежив за дотриманням тюремного режиму — саме він наді мною знущався, бив мене головою об стіну. Щоправда, я порушувала тюремні правила: перестукувалася азбукою Морзе і годувала птахів, висипаючи хлібні крихти через кватирку. Раптово вночі двері відчинися, увійшов цей «режимник» і став благати мене пробачити його за те, що бив мене головою об стіну. І сказав так: «Знаєте, я тепер переконався, що Бог є, тому що совість мені спокою не дає, навіть довелося хресне знамення робити. Моя мати віруюча, і я тепер хочу бути віруючим, як і Ви. Якщо Вас відпустять на свободу, приїжджайте до мене, я буду дбати про Вас, як про рідну сестру, добре?» Я йому кажу: «Дуже хочу, щоб і Ви віру знайшли, і вся Ваша сім’я» А він продовжує: «А знаєте, те, що Ви про Сталіна, Берію та Абакумова говорили? Так вже відомо, що це дияволи були…» Але договорити йому не дали — хтось його покликав.
Пізніше санітарка сказала сестрі Ванді, що його вигнали з партії і з роботи, тому що він нібито сказав, що її безвинно засудили, і що Бог справді є… По смерті Сталіна він написав до Бонішевської листа і прислав сто рублів на цукор. Цікаво, що за кілька днів прийшов попрощатися ще один начальник. Він дозволив сестрі Ванді написати листа і попросив молитися за нього і його сім’ю. Але коли прийшов новий начальник, допити Ванди продовжилися.
Одного разу вона так знесиліла, що осіла на підлогу, а начальник так копнув її чоботом у груди, що там утворилася пухлина, яку треба було негайно оперувати. Той самий начальник сам за деякий час сам потрапив до в’язниці, а коли вийшов, написав до с. Ванди листа, в якому вказав зворотну адресу, щоби сестра відповіла йому, чи справді Бог простив йому всі гріхи й чи «до серця Йому» його розкаяння.
Після численних випадків покаяння серед тих, хто вів справу Ванди Бонішевської, було видано розпорядження про те, що ніхто не може вести її допити наодинці, і що необхідна присутність численних свідків. Та попри це, благодать Божа торкнулася ще одного сталінського ката.
Ванда Бонішевська переживала в ув’язнені різні часи — і радісні, коли люди наверталися до Бога і просили молитися за них; і страшні: сумніви, величезне духовне страждання, спокуси, думки про самогубство. Але сестра знесла все це, тому що бачила в цьому Божу волю. На людський розсуд, все це абсолютно безглуздо. Навіщо Бог захотів так сильно випробувати свою вірну слугиню, а не сталінських карателів? Він знає — чому! А свідчення того — покаяння новонавернених.
2007‑го режисер Войцех Новак зняв телеспектакль про життя Ванди Бонішевської за назвою «Стигматичка». Роль Ванди у постановці виконала відома польська актриса Кінґа Прайсс.
Аґнєшка Стельмах, Посланец святой Бригитты
Переклад: Ірина Ролінська, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
