Свята Різдва Христового приносять багато цікавих тем для роздумів. Зокрема, й те, наскільки святкування Різдва є (або має бути) традицією в Україні, і як саме його відзначають. І які клопоти з цим пов’язані. І які суто людські проблеми пов’язані з цим, бо ж не йдеться виключно про «обов’язкові 12 страв» — ні у Святому Письмі ані в Катехизмі таких вказівок немає.
Про «людський фактор Різдва» ми розмовляємо з Борисом Григоровичем Херсонським — лікарем і поетом, викладачем, психіатром, лауреатом численних премій — і «просто християнином».
— У різдвяний період згадуються не тільки милі колядки, фільми та мультики, а ще й, наприклад, старий скетч із шоу Фрая і Лорі про сімейну вечерю на Різдво: коли всі злі, бачити одне одного не хочуть, але примушують кожен себе і одне одного сидіти за святковим столом, бо «так треба» (сміюся). Давайте, отже, трошки поговоримо про різдвяні традиції. Наприклад, чи обов’язково їх підтримувати, якщо не розумієш їхньої потреби. Як їх правильно запроваджувати. Як до цього всього взагалі ставитися?
— Людям неможливо заборонити будь-що святкувати, оскільки свято як таке для людей необхідне. Насправді у нас Різдво святкували досить формально; це робили навіть невіруючі люди, у радянські, брежнєвські часи. На Святвечір, скажімо, приходили хрещеники. Тобто певні формальні моменти (як кутя, наприклад), традиційні страви Святвечора, відвідування храму двічі на рік — на Великдень та Різдво, — це якось зберігалося. Дехто почав святкувати Різдво тільки зараз, і в цьому разі говорити про традицію неможливо. Але якщо це державне свято (Б.Г. православний, ідеться про 7 січня. — Авт.), то чому би у вихідний не сісти до столу?..
— Таке враження, що за кордоном Різдво виродилося в крістмас-шопінг, святкують «народження розпродажів», а не Спасителя. Натомість в Україні головна «традиція» — це сісти до щедро накритого столу…
— Одна моя добра знайома — взагалі-то вона одеситка, але вже давно мешкає за кордоном — сказала, що Різдво і «Christmas» — це дві різні речі. І мені здається, що це досить розумно, тому що «Christmas» — це щось таке, що «довкола Різдва». Й іноді це «коло» аж таке велике, що самого Різдва і не розгледіти…
У передріздвяні дні у Нью-Йорку я купив якось кілька релігійних книжок англійською мовою, їх вклали у спеціальні святкові торбинки. І я прочитав на торбинці віршований слоган «Jesus is the Reason of the Season», тобто «Ісус — це причина для свята». Тобто якщо про це потрібно нагадувати навіть на пластиковій торбинці, то, ймовірно, для цього є певні підстави.
Якщо пригадати історію, то, здається, років 300 християни взагалі не святкували Різдва і, якщо я правильно пам’ятаю, ввели це свято гностики. Деякий час Різдво було поєднане з Богоявленням (Вірменська Апостольська Церква досі відзначає ці свята в один день — 6 січня). Тобто Різдво може бути гарним зимовим святом, з акцентом на 12 страв Святвечора, на колядки, вертеп та інші народні — дуже гарні — звичаї, які групуються навколо Різдва. А для когось це буде свято пришестя у світ Спасителя.
— Яка Ваша думка щодо відзначання Різдва за різними календарями? Як на мене, сьогоднішня Україна проголосила свій курс — на єдність («Єдина країна — единая страна»), але розбіжність у календарях продовжує нас розламувати…
— Різниця у календарях, як ми знаємо, несуттєва; чимала частина Православних Церков (Константинопольська, Александрійська, Антиохійська, Румунська, Болгарська, Кипрська, Елладська, Албанська, Польська, Чехословацька Православні Церкви, як і Православна Церква США) точно святкують Різдво 25‑го грудня за новим стилем. Не існує ніяких канонічних обмежень, пов’язаних із різдвяним календарем. Пасхалія — так. Є такий канон, що не можна святкувати Пасху разом із юдеями або раніше за юдейську Пасху, а при використанні григоріанського календаря таке іноді випадає. Тому Православні Церкви, наполягаючи на цьому каноні, святкують Великдень у свій визначений день, і тут виникає розходження із західним календарем. А інші свята… Є такі люди, для яких календар надзвичайно важливий. Люди традиції — це «люди календаря». Від мого доброго знайомого, дуже воцерковленого православного, мені випало почути, що як святкувати за два тижні до справжнього Різдва, то цим відзначають народження не Христа, а оооо! — антихриста!.. Звісно, це безглуздя. Той знайомий тоді ще звернувся до мене й питає: «От якби тебе прийшли привітати з днем народження за два тижні, ти б зрадів?» На що я відповів: «Залежить від того, хто би прийшов! І, скоріш за все, зрадів би».
Проте серед людей існує якийсь «культ календаря», який не має ніяких — наскільки мені відомо — християнських підстав.
— При святкуванні за будь-яким календарем можуть виникати суто людські проблеми… Що робити тим, кому «потрібно» бути на сімейній святковій вечері, а йому геть не хочеться? Примусити себе? Робити гарний вигляд? Відмовитися? Як налаштувати себе на сімейне святкування, якщо у родині конфлікт?
— Як Бог на душу покладе. По-перше, треба зазначити, що сімейна різдвяна вечеря — це надто західна традиція. Я знаю таку традицію лише в західній Україні — там на Різдво вся родина збирається у домі глави сім’ї. Одна моя добра знайома — з греко-католицької родини. Ось вона 7‑го січня завжди приїде до свого — вже дуже старого — батька, і вся родина збереться навколо нього. Скажімо, в Одеській області я такого не бачив. І в самій Одесі переважно збираються просто ті, хто просто ближче один до одного. Я не думаю, що це традиція. На Заході, ось у чому справа, сім’ї зазвичай роз’їжджаються. Тобто дитині 18 років — і вона йде у самостійне життя, і в батьківському домі більше жити не буде. Тому традиція «сімейних з’їздів» на Різдво задовольняє потребу просто побачити всіх разом.
Я пам’ятаю в Канаді величезну сім’ю, яка забронювала цілу залу для своєї зустрічі на Різдво. Всі зібралися, прочитали дітям Євангеліє від Луки, як заведено; діти сумирно сиділи на підлозі, на килимі перед старійшиною роду, який читав їм Євангеліє; кожний розповів про те, що сталося за рік. От є така традиція в Канаді. Я отримую різдвяні листи від колег, де вони згадують, яким для них був цей рік. І це дуже гарна традиція: нас усім іноді треба озирнутися назад і подумати, як пройшов рік. Хтось може мати таку традицію від Нового року до Нового року, хтось — від Різдва до Різдва…
Кадр із фільму Самсона Самсонова "Чисто английское убийство".
Все почалося саме з традиційної сімейної зустрічі на Різдво…
— Однак повернімося, будь ласка, до проблемного моменту. До тих, хто посварений. Як прощати? Часи у нас… напружені. Ну ось Ви, як лікар, психіатр, що скажете?
— Відповіді лікаря не буде, оскільки прощення і конфлікт — це не діагноз і не фізична хвороба. Прощення — це дар, на мій погляд. І це досить тривалий процес. Який починається, певно, з того (у випадку мене та моїх друзів), що ми не бажаємо ніякого зла тому, хто нас образив. Тобто «нехай у нього все буде добре». Це початок.
Зовсім інша розмова — про те, як це забути і як першим простягнути руку. Це проблема набагато складніша, тим більше що у 90% випадків зі ста тобі руки у відповідь не простягнуть. І твоя рука, твій жест примирення будуть сприйняті як милостиня, — а це людині знести досить важко. Тому якщо вам хтось зробив дуже боляче, то ви маєте бути відкриті для того, щоб пробачити йому. Для цього він має просити пробачення або хоч би визнати якусь свою роль у конфлікті. Для примирення з Богом потрібна сповідь. Крок людини назустріч. Єдина молитва про прощення людині гріхів без покаяння — це заупокійна: «і що не сповідано, що зі стиду і що за неміччю свого єства забуттю віддали, і те прости йому заради Твоєї любові до людей» (Б.Г. цитує церковнослов’янською. — Авт.). Але це вже коли тіло лежить у труні. Коли людина сама вже ніколи ні в кого не попросить.
— У Євангелії від Луки 17, 3-5 (паралельно до Мт 18, 21‑25), де Господь говорить про прощення, є слова, які (на мій погляд) люди часто випускають з уваги: «І коли сім раз на день згрішить проти тебе й сім раз повернеться до тебе та й скаже: каюсь, — прости йому». Святе Письмо чітко вказує, що підставою для справжнього прощення має бути прохання простити, а не виключно моя позиція безконечного прощення… вона дає кривдникові відчуття безкарності, робить його нахабним.
— Насправді треба дуже чітко розуміти, що кривдник зазвичай пробачення не просить. І мучиться переважно той, кого образили. Це такий статичний закон психології. Той, кого образили, відчуває біль і не знає, що йому робити. Він же почувається правим у цій ситуації, і йому на себе прийняти провину нелегко. Хоча й писав Достоєвський, що рай на землі настане тоді, коли кожен зрозуміє що він «перед усіма, за усіх і в усьому винен»… Боляче Достоєвському було таке писати; але уявити собі населення Землі, де кожна людина мучиться почуттям провини?…
— Це не рай, це комплекси.
— Абсолютно правильно. Мені подобається, що й класики можуть іноді помилятися. Насправді кожен вирішить для себе, чи приїздити йому до батьків та родини на Свята, якщо він на них ображається. І справа батьків — кликати чи ні своїх «блудних» дітей.
— А як плануєте святкувати Різдво Ви, у Вашому домі?
— Певно, це буде тісне гроно. Ніхто з дальніх до мене не приїде; а ближніх, загалом беручи, «аж» четверо. І ми, звісно, будемо сидіти за різдвяним столом.
— Дякую. Веселих свят!
фінансово.
Щиро дякуємо!
