Повернімося до нашого прикладу. Кожна людина повинна вміти відрізняти стосунки дружби від закоханості. Якщо поміж двома друзями (зокрема і в зв’язку священик-жінка) забракне усвідомлення того, що між ними «тут і тепер» діється, якщо ці люди не зможуть про це прямо поговорити, якщо не порівнюватимуть своєї реальності з метою та суттю свого зв’язку — то простір зустрічі дуже легко може привести до глибоких інтимних контактів.
Кожні стосунки мають якусь мету. Вона може бути усвідомлена або ні. Якщо вона не буде визначена обома учасниками стосунків і постійно верифікована, то природна ріка понесе їх обох природно визначеним руслом, яке прокладають інстинкти, а нерідко також внутрішні рани.
Вочевидь усі стосунки різні й кожні — унікальні. Це може однаково успішно бути контакт партнерський, або контакт, у якому одна сторона буде «батьком і опікуном», і друга — «скаліченою дитиною», що потребує тепла. Тут тільки треба згадати, що навіть у ситуації, коли священик виконує роль опікуна, після певного часу ролі можуть змінитися. Кожна людина прагне бути потрібною. Жінка у такому зв’язку буде не тільки «попелюшкою» священика, але запрагне бути єдиною, найвірнішою і найправильнішою товаришкою його життя. І якщо священик у певний момент захоче відсторонитися, така жінка буде схильна (свідомо чи ні) маніпулювати ним. Може точитися тривала боротьба за свободу з боку священика, а з боку жінки — за утримання зв’язку (священик може навіть почути, що «в тобі весь мій світ», і «без тебе я не дам ради нічому»).
Інколи священики дають себе втягнути в цю гру через побоювання за таку жінку (а інколи і через задоволення від цієї гри), підтверджуючи цим, що вони таки справді єдині й незамінні. Що менш чіткі повідомлення у цей період, то довший і болісніший процес розставання. Нерідко в цих іграх і маніпуляціях ініціатива виходить не від жінки, а від священика, який має свої труднощі й рани. Немає кращої або гіршої статі. Ми всі однаково слабкі.
Варто чітко проговорити ще й те, що у проблемних стосунках ідеться про змішування ролей. Священик, якщо має інтимний зв’язок із жінкою, виступає для неї одночасно батьком, братом, учителем, другом і коханцем. Уже з психологічного (чи соціологічного) погляду це складна ситуація, а що вже з погляду життя духовного і сакраментального. Чітке спілкування (комунікативність) у такій ситуації дуже утруднене. Священик стає уособленням одразу багатьох важливих для жінки осіб.
Кожен священик єднає в собі кілька ролей — він настоятель (батько), брат, учитель, довірена особа. У поглибленні зв’язків це втрачає гостроту і сильно змішується, що викликає у жінці певний хаос сприйняття. Це, своєю чергою, вмикає механізм раціоналізації, який дозволяє продовжувати нездорові стосунки (аргументація на зразок «цей священик необхідний мені для духовного розвитку»).
«Багатопрофільності» ролі священика відповідає багаторолевість самої жінки. Якщо він батько, вона — дочка, якщо він брат, вона — сестра, для друга буде другом, для коханця — партнеркою. Тривання такого переплутаного зв’язку зміцнює його, внаслідок чого обоє учасників можуть його захищати і боротися за нього. Порушення status quo такого зв’язку призводить до глибоких ран, що може відбитися (особливо у жінок) у генералізації образи. Жінка може образитися як на священиків узагалі, так і на чоловіків узагалі, а інколи й на самого Бога.
Розірвати такий зв’язок набагато складніше, ніж інші стосунки, оскільки в цьому випадку жінка має погодитися немовби на втрату кількох людей одразу. Віддалення священика жінка схильна сприймати як перекреслення цілої себе, часто аж до втрати сенсу життя. Вона почувається використаною і покинутою. Це може закінчитися навіть депресією чи спробою самогубства. І вже точно зміцнить страх перед наступними стосунками, які «можуть погано закінчитися».
Окрім того, завершуючи неналежний зв’язок зі священиком, жінка може побоюватися за свій духовний розвиток, бо ж у цій сфері священик був найближчий. Дуже часто гордощі не дозволяють їй говорити, що вона відчуває, а це посилює деструктивні емоційні процеси або соматичні порушення.
Далі виникає складне питання, як рани, отримані через одного священика, лікувати у… іншого священика. Постає велика загроза наступних «токсичних» стосунків. Це вид механізму підсвідомості. Всі сповідники і духовні керівники повинні це розуміти. Така жінка більше потребує допомоги іншої жінки — старшої, досвідченої, мудрої.
Коли викривлені стосунки закінчуються, доводиться немовби створювати іншу мову для вираження сердечності й тепла, а це не раз дуже складне завдання. Якщо відбулася сильна залежність від когось, потрібен повний розрив, подібний з абстиненцією тверезого алкоголіка. Свідоме уникання подібних контактів може вберегти таку жінку від «наступного разу», розірвати замкнене коло.
Якщо зв’язок зі священиком був для молодої дівчини першими і найважливішими стосунками, то обов’язковою буде в її житті зміна бачення протилежної статі, зцілення реального образу мужчини. Власне кажучи, нічого особливого змінювати не варто, треба тільки «понищити планку» своїх очікувань у пошуках ідеалу.
В лікуваннях таких ран важливо також усвідомлювати, що Господь Бог створив кожного з нас окремо, ми індивідуальності, і спасає він кожного з нас індивідуально. Він робить усе потрібне в належний час. Отож ми не можемо бути ревніші за Господа Бога у зцілюванні наших ран.
У так званій профілактиці важливим є переказування знань про розвиток людини, про відмінності в переживанні стосунків у дівчини (жінки) і в хлопця (чоловіка). Треба невпинно нагадувати собі, що не існує суто духовної приязні, ми не ангели, ми маємо тіло. Відкриття, що хтось стає мені щоразу ближчим, що перебування з ним приносить мені радість, що він стає кимсь єдиним і незамінним, саме по собі не становить зла. Навпаки, треба радіти усвідомленню цього. Бо саме від усвідомлення відкривається перспектива відповідального переживання стосунків. Такі стосунки створюють можливість відкрити і оцінити те, що і як думає та переживає інша людина. Свідоме переживання такого зв’язку дозволяє уникнути життя ілюзіями.
Співпраця чоловіків і жінок у Церкві — це великий шанс для творення спільноти дітей Божих. Раніше чоловік і жінка опинялися віч-на-віч фактично тільки у подружньому та сімейному житті. Нині поле співпраці, яке перед ними відкривається, — дуже широке. Стосується не тільки сім’ї, але й праці, освіти, суспільної та політичної активності, обміну думками, відпочинку. Отже, це великий шанс, але також і завдання — для мирян і для священиків, для монахів і сестер-черниць.
У Євангелії читаємо, що Ісус і стосунках з жінками був простим і природним, але водночас шанобливим. Приймав усіх жінок, яких зустрічав, без штучної дистанції або заклопотаності, але й без захвату чи надмірної прив’язаності. Жінки ходили також і з Апостолами. Знаємо приклади приязні Франциска і Клари, Йордана й Діани, Франциска Сальського і Жанни де Шанталь, а також багатьох інших, справжніх, глибоких і творчих стосунків священиків із жінками, також і мирянками. Взаємне будування стосунків між людьми (також і між священиками та жінками) має бути сповненням нашої природи, створеної для стосунків.
Прекрасно говорить про це св. Йоан Павло ІІ: «Людина стає уповні собою тільки тоді, коли входить у стосунки з іншою людиною. Лише у стосунку взаємного обдаровування любов’ю ми стаємо “повністю людьми”, реалізуємо і собі повну подібність до Бога. Любов чоловіка, відділена від любові жінки (і навпаки), якоюсь мірою неповна. Чоловік і жінка повинні тільки взаємно “переступити межу самотності”».
На цей виклик переступити межу власної самотності кожна жінка і кожний чоловік (також і священик) мусить відповісти у свій власний, єдиний і неповторний спосіб.
Нехай наше переживання стосунків з іншими людьми буде мовленням «ТАК» Божому плану в нашому житті.
Агата Русак, Deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
