Частина І

Монастир бернардинів (XVII століття) — Бережанська виховна колонія
Тернопільська область, м. Бережани, вул. В. Чорновола, 8

Виховна колонія розміщена у колишньому монастирі бернардинів. Монастир розташований на самому вершечку пагорба Сторожисько, що є домінантою міста Бережан.

Храм побудований у 1630-1683 рр. за ініціативою Адама Єроніма Сенявського, тодішнього держателя міста, та його невістки Урсули. Келії споруджені у 1716-1742 рр. Завершення будівництва комплексу тривалий час відкладалося. Офіційною датою завершення як храму, так і монастиря бернардинів вважається 21 липня 1683 р.

Центральна споруда монастиря — храм святого Миколая з прибудованими до нього келіями — спочатку мала аскетичний вигляд. Під час закінчення будівництва споруда набула рис пізнього бароко.

Монастир проіснував до 1939 р., коли Галичину було приєднано до СРСР. Під час Другої світової війни у келіях розташувалася школа для «фольксдойче» (етнічних німців).

1947 р. у приміщенні монастиря бернардинів було відкрито дитячу виховну колонію для безпритульних дітей-сиріт, чиї батьки загинули у роки війни. Від 1956 р. монастир перетворений на спеціальне професійно-технічне училище неповнолітніх правопорушників. За місцевою легендою, одним із вихованців тут був громадянин України В. Ф. Янукович.

1983 року було вирішено утворити на базі Бережанського спецпрофтехучилища Бережанської виховно-трудової колонії. 1987 року на території монастиря побудовано два нових цехи: складальний та механічний. У цей час чисельність вихованців сягала 450 чоловік.

Від 1993 р. у колонії відбувають покарання неповнолітні, засуджені за нетяжкі злочини. Загальноосвітня школа при колонії має 6 класів, функціонує професійно-технічне училище.

2001 року храм заново освячений УГКЦ на честь Пратулинських мучеників, відновлено дах та купол з хрестом. Використовується для духовної опіки, в основному вихованців та працівників колонії. Вхід прочан до храму дозволений на недільні Служби та на свята.

Монастир капуцинів (середина XVIII століття) — Галицька виправна колонія 128
Івано-Франківська область, Галицький р-н, село Маріямпіль

У приміщенні, де влаштовано гуртожитки для засуджених, до 1945 року діяли монастирі: ченців-капуцинів (1742–1784 рр.), починаючи з 1785 року по 1945 рік — монастир Сестер Милосердя св. Вікентія де Поля.

Від 1746 р. почав функціонувати монастир, фундатором якого 1742 р. виступив гетьман польський Ян Каетан Яблоновський. Це був третій осередок капуцинів після Львова та Куткожу в Україні.

У середині ХVІІІ ст. монастир капуцинів у Маріямполі перетворюється на великий культурно-освітній центр. 1753 року в ньому відкрито студіум філософії, а ще через 10 років — студіум риторики.

1772 року галицькі землі входять до складу Австрії, також і Маріямпіль. 1790 року монастир капуцинів ліквідовано за розпорядженням австрійської влади, а будівлі віддано у власність громади Сестер Милосердя.

Спільнота Сестер Милосердя в місті була заснована ще 1746 р. дружиною гетьмана Яблоновського, Терезією. Яблоновські на власний кошт побудували 1762 р. в місті шпиталь та притулок для бідних і сиріт шляхетського походження.

1784 року громада Сестер Милосердя поселяється у монастирі. Крім шпиталю, вони опікувалися школою, перша згадка про яку відноситься до 1819 р.

У зв’язку з приєднанням Маріямполя до СРСР, як й інші громадяни польської національності, монахині громади Сестер Милосердя виїхали 1945 р. до Польщі.

Замість шпиталю в монастирі 1945 р. було організовано дитячий будинок для дітей-сиріт.

1979 року на базі дитячого будинку створили лікувально-трудовий профілакторій.

2000 року установу реорганізовано у виправно-трудову колонію загального режиму для тримання засуджених до позбавлення волі жінок.

2004 року перепрофільована в Галицький виправний центр для відбування покарання жінок, засуджених до обмеження волі.

2007 року установа перейменовується у виправну колонію мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. У колонії відбувають покарання близько 180 жінок.

З 2010 р. було декілька спроб перенести установу в інше місце. 7‑го березня 2014 р. був навіть виданий наказ Державної пенітенціарної служби про ліквідацію закладу. Але проти ліквідації виступили місцеві жителі, для яких колонія є єдиним у селі роботодавцем.

В’ячеслав Нестеров, РІСУ