Ісус не забороняв розважатися

З Едмундом Стащиком, музикантом і вокалістом, послом на Світовий день молоді, розмовляє о. Роман Сіконь.

— Я народився в Ченстохові, можна сказати — під егідою святого місця. Кілька поколінь моєї родини походять із Ченстохови. Вочевидь я любив ходити на Ясну Гору, але довгий час не цінував цього.

Я з робітничої сім’ї, мама працювала у продуктовому магазині, тато був робітником на склозаводі. Я приступив до Першого Причастя, ходив на уроки релігії приблизно до 15-16 років; із певними сумнівами, але, слава Богу, прийняв Миропомазання, не усвідомлюючи повністю, що це таке. Потім, від моменту виїзду до Варшави на навчання, я Бога жодним чином не зрікався, однак настав поворот і мене поглинув зовсім інакший світ. Я почав грати в групі, у якій граю і досі, мене глибоко втягнули рок-н-рол, навчання, молодече життя. Я ніколи не плював на Бога, ніколи не відступився, натомість питання таїнств, сповіді… Світ, гедонізм просто поглинули мене.

— Але не назавжди. Коли ти «повернувся»?

— Повернення настало набагато пізніше й цілком випадково. Ми всі потребуємо якоїсь опори. У нинішньому світі ми погублені, у медіях пропонується те, що в моді, а Ісус Христос не в моді. Дорога, яку Він вибрав, — складна. Шлях християнина дуже складний, але на мою думку, це цікава подорож. І, певно, в цьому міститься сила. Молоді люди часто збунтовані, вони очікують дороги, яка буде цікавіша від тієї, що гладенька і легка.

У нас є світ, такий який є, і ми його не змінимо, але можемо змінити себе. Певної миті я відчув своєрідну самотність. Хоча в мене були друзі, родина і все йшло добре. 1999 року це привело мене на сповідь. Я почувся так, ніби скинув із себе кілограми тягарів. Як на мене, в усьому цьому, в цій трудній щоденності, ми не самі, й добре мати друга, провідника. Декому це непотрібно; інші скажуть, що це дурниця. Може, якраз СДМ стане початком вашої подорожі. Може, це зацікавить вас так, як і мене 1998 року зацікавив один домініканець, який подзвонив і запитав, чи я прийду на молодіжну зустріч.

— Мунєк запрошує на розвагу, отже, буде весело. Дехто може сприйняти твоє запрошення до Кракова саме так. Що б ти на це сказав?

— Я ніколи раніше не брав участі у Світових днях молоді. Це розвага, але духовна. Ісус не забороняв розважатися. Окрім духовного бенкету, люди будуть знайомитися, а немає кращого способу молитви, ніж у спільноті.

Кожний з нас потребує своєрідної зупинки, так само як світ затримався 2 квітня 2005 року, коли помирав Папа; так, як я зупинився у Меджугор’ї. Може, ви так затримаєтеся в Кракові та запросите Христа до свого серця? Це нічого не коштує, а можна побачити, що станеться.

— Мунєк навернувся, ну то я трохи побавлюся, а потім теж навернуся. Треба відбувати такий шлях?

— Це не так, у мене це саме прийшло. Я не кажу, що не грішу, не падаю; для цього є сповідь. Не кажу, що кожен повинен мати саме таку дорогу. Це запрошення для мене є нагодою поділитися з іншими своєю ситуацією. Я відчув себе любленим і почав це цінувати. Як молоді люди, ви напевно чогось шукаєте. Запросіть Христа до свого серця. Віра — це благодать, це дар. Кожен може її отримати.

— Я би хотів просити, аби ти вимовив слова, написані святою Фаустиною: «Ісусе, я довіряю Тобі». Отже, якщо хочеш…

— Я довго не розумів улюбленого вислову Йоана Павла ІІ «Totus Tuus» — «Увесь Твій», марійної відданості. Сьогодні вже розумію. Нещодавно зрозумів, хоч це й швидше дійшло до голови, позицію с. Фаустини, висміюваної так само, як її «Щоденник», за «найпримітивніший католицизм».

Ісус заохочує до простої молитви. Я повсюди повторюю: «Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене, грішного», або «Ісусе, я довіряю Тобі». Він хоче, щоб ми Йому довіряли. Я під цим підписуюся. Коли ми розраховуємо на себе, стоїмо на своїх страхах, — нам завжди загрожують різні речі, а як покладемося на Нього — то набагато менше нам загрожує, менше боїмося. Тому варто повторювати ці слова. Для цього також існує Світовий день молоді, щоби сказати це всім разом, у великій групі вигукнути: «Ісусе, я довіряю Тобі!»

За матеріалами: Niedziela