Інтерв’ю

Любомир Гузар: «Наша влада — люди духовно поранені…»

07 Травня 2016, 13:35 3096
Любомир Гузар

Розмова з предстоятелем УГКЦ у 2005-2011 роках, Верховним архиєпископом-емеритом Любомиром.

– Ваше Блаженство, моє перше питання до Вас — чому, на Вашу думку, Революція гідності, яка вселила надії в серця українців, знову закінчилася поразкою?

– Є така приповідка. Довіряй Богові так, якби все залежало від Бога, а працюй так, якби все залежало від тебе… Ця приповідка вчить нас певної життєвої правди.

Мусимо усвідомлювати, що все залежить від Господа Бога. Він — Той, хто сотворив світ; він — Той, хто є Володарем всесвіту. Він любить нас і хоче нам добра. І якщо ми приймемо це як підставу нашого життя, тоді, само собою зрозуміло, не можна не мати довіри до Господа Бога. Одним словом, ставимо Господа Бога на перше місце. І не повинні сумніватися, що все в руках Божих. З іншого боку — коли у нас брак довіри до того, що коїться у світі, чи певні хитання, — це тому, що ми замало працюємо. Ми надіємося, що хтось буде за нас робити. Але, власне, тут і приходить розуміння тієї приповідки. Господь Бог так сотворив світ, що нема найменшого сумніву, що Він ним володіє. Але нас Він сотворив вільними людьми. Дав нам розум, волю, здібність працювати, аби ми користалися з тих дарів. Якщо ми стараємося використовувати ті Божі дари, то не маємо достатньої причини занепадати на дусі. Коли ми працюємо і стараємося, вкладаємо наші таланти  наше щоденне життя, тоді нема причини чогось боятися, зневірюватися.

З одного боку, ми трошки замало довіряємо Богові; може, замало молимося. А з іншого — занадто мало працюємо. Не стараємось. Якось так хочемо, щоби воно само ставалося, щоби хтось за нас все робив.

Ми на порозі того великого празника, найбільшого празника в нашій літургійній традиції — Воскресіння Господнього. Перемоги над злом. Перемоги над смертю. Ми повинні, з одного боку, відновляти нашу довіру до Бога, щиро молитися, щиро старатися сповняти Його святий закон. А з іншого боку — дуже послідовно працювати.

Так, ми маємо так багато різних клопотів сьогодні! Але мусимо поставити перед собою питання: а що я роблю, щоби було краще. Щоби життя розвивалося, щоби ми могли бути задоволені і спокійні.

Отже, ця приповідка, яку я навів на початку, допомагає нам поєднувати два дуже важливі елементи в нашому житті: довіру до Бога і довіру до самого себе. До своєї здатності і працювати, і своєю працею чинити добро.

— Ви натякаєте, що наше суспільство сьогодні не є повноцінним? Власне, це не дивно, тому що українців знищували віками. Можливо, в цьому причина нашої пасивності й бездуховності? І для того, щоб відновитися, нації потрібен тривалий процес…

— Ви дуже важливе слово вжили: «процес». Процес — це перехід із якогось одного стану в інший. Ви пригадуєте, і багато людей в Україні це пригадують, — комуністичний режим тривав щонайменше три покоління. І ті, кому сьогодні за сорок, починали свою життєву кар’єру за комунізму.

А чого вчив комунізм? Перш за все, всім казали: не треба перейматися, партія, уряд про все подбають, усе вам дадуть, що потрібно. Одним словом, боялися, щоб люди не працювали самостійно. Боялися контрреволюції. Хотіли панувати над людьми. А панувати можна тільки над рабами, невільниками. Тому старалися людей пригнобити, зробити пасивними. І люди не старалися щось творити чи щось поліпшувати у своєму житті, а тільки пасивно приймати те, що їм дають. А процес виховання за більшовизму полягав у тому, щоб людей пригнобити. Щоб виховати невільників. І ми ще до сьогодні потерпаємо від того. Велика частина нашого суспільства, кому сьогодні 35 чи 40 років, — виховувалися в радянських умовах… От тепер повертаємося до того слова «процес».

Ми — в переході. В процесі — від радянського, пасивного, невільницького режиму до свобідного, творчого, самостійного, незалежного будування власного життя.

Але, на жаль, цей процес у нас відбувався дуже й дуже повільно. І все ще відбувається. У нас усе ще так багато радянських елементів у нашому думанні, того чекання, що хтось щось нам дасть! Замість, щоб закотити рукави і братися самому до роботи!

Бачите, ми мали Майдан. Здавалося, що нарешті ми пробудилися. Ну, я би сказав: певною мірою так. Це була справжня, як то кажуть, Революція гідності. Наші люди почали відчувати, що вони свобідні люди, що вони можуть будувати своє життя. Але це переконання ще є занадто слабе. Ще не осягнуло того пункту, де ми могли би сказати: от, ми є народ вільних людей.

Подивімося на нашу політичну ситуацію. Плакати хочеться. Чому?

Ті люди, які в політиці, і які мали би служити народові, думають про себе, а не про народ. Вони все ще живуть радянськими категоріями.

Вони не думають: як би ми могли краще Україну поставити, організувати наше життя. Вони думають про себе: як би забезпечити собі кращі доходи, мати більше впливу на те, щоби могти багатіти, а не на те, щоб краще служити. І коли глянемо на різні аспекти нашого суспільного життя — бачимо, що той процес все ще дуже і дуже на низькому рівні. Нам треба собі щиро сказати: досить того, тепер я сам буду працювати, буду старатися, не буду чекати, що мені хтось щось дасть. Буду сам працювати, буду шукати спільників, щоби ми могли разом працювати.

— Чому в Україні за всі 25 років не сформувалася українська влада?

— Бо, бачите, три покоління нас нищили.

Чудо чудес є, що нас не знищили цілковито, що ми все ще залишаємося свідомими українцями. Подиву гідно. Нас не знищили. Але нас дуже поранили.

Три покоління виховано в один певний спосіб. І щоби раптом люди прийшли до себе — так, на жаль, не сталося.

Мені здається, одна з причин — дуже слабка влада. Але я не дуже і дивуюсь. Бо ж та влада — то люди, які виховувалися в Радянському Союзі. Не треба казати, що то конче погані люди, але вони інакше не вміють. Вони поводяться так, як їх вивчили, як їх настановили. І тому ми можемо нарікати; але, з іншого боку, треба собі усвідомлювати, хто то є.

То є жертви режиму, люди духовно поранені.

Треба собі усвідомлювати, що ті процеси, що відбувалися за радянських часів, — ішли глибоко, вони ранили наші душі Людина виховувалася в розумінні, що їй мусять усе давати, а тут раптом кажуть: ні, ти мусиш собі сам все здобувати. То не так просто.

Мене болить, що ми так поволі йдемо вперед. Але, з іншого боку, я не суджу, бо легко судити.

Але ті люди, наша влада, — то жертви. Жертви режиму, який нищив свідомо, послідовно, дуже хитро. Старався з людей робити рабів. Кожен, хто підносив голову, ту його голову стинали, засилали до таборів чи у в’язниці — якщо не вбивали. Скільки народу за ті роки вбито! А, все ж таки, то залишило слід, люди боялися. І ще сьогодні немає цілковитої відваги. Це недуг. Це треба усвідомити.

Я хочу підкреслити: це не конче злоба, то не люди конче погані, то люди духовно хворі…

Дозвольте дам приклад. Той приклад не з власного досвіду, але… Як виглядає освіта сьогодні? Що роблять учителі? Мені кажуть: не виховують дітей, дають знання, але не виховують. Ще інший, гірший приклад. Мені кажуть: більшість людей купує диплом, а не здобуває його. Бо щоб здобути — треба працювати. Треба старатися. А заплатити — то дуже легко. А з іншого боку — то вина тих, хто ті гроші бере.

Замість того, аби студента, майбутнього громадянина, заставити працювати — дуже радо від нього беруть гроші.

І я питаю вас: «Як ви будете почуватися у лікаря, який купив диплом?»

Ви поставили питання «чому»? Може, замало підганяли?

Влада, яку ми мали 25 років і до сьогодні маємо, — це не влада, яка будує, то не державні мужі, які думають наперед.

Митрополит Шептицький видав книжечку: «Як будувати рідну хату?» Не ремонтувати, а будувати!

Ми ще не будуємо. Біда, власне, що ще нема навіть заохоти.

Мені прикро сказати, але, думаю, що, може, і Церква людей занадто мало підганяє, заохочує.

Власне, до тих громадянських чеснот ми повинні значно більше мати активних душпастирів.

Тепер, Богу дякувати, протягом останніх років починає щось рухатися в Церкві.

Як повинна виглядати християнська громада? То не повинна бути громада людей, які нічого не роблять. То повинна бути громада людей, які і моляться, і працюють. І стараються спільними силами поборювати всі лиха. Богу дякувати, що ми і тут, під цим оглядом, у Церквах починаємо бути щораз більш активними. Я вам дам приклад.

Розмовляю з людиною. Гарна, добра людина, чоловік років 50. «Слухайте, а скільки ви проповідей чули про корупцію як про гріх»? Він каже: «Ще ані одної».

А чи не повинні ви, душпастирі, в пору і не впору проповідувати, пригадувати: «Люди добрі, то не тільки проблема суспільна, то є проблема духовна. Коли ви даєте чи берете хабар — ви сприяєте крадіжці. А це є гріх».

Я сам церковна людина, і мені прикро, що я таке кажу, але щиро вам кажу, як я бачу, бо думаю, що ми щойно після довгих років почали рухатися.

— Що їм, нашим можновладцям, заважає взяти до рук ту маленьку книжечку Шептицького?

— Та нічого не заважає. Бо думають, що прочитати ту книжку, то їм не дасть гроші. На жаль…

Я не хочу судити, бо я замало знаю. Не хочу казати, що маю глибоке розуміння, як діє наша влада. Ні. Радше навпаки. Я не можу зрозуміти Верховну Раду, уряд і так далі.

Я не знаю – чому… Ви поставили питання, на яке я не вмію відповісти остаточно. Але, думаю, це лінивство. Це є гірше, ніж лінивство!

Це безвідповідальне ставлення до своїх обов’язків.

Бачите, яке у нас є поняття. Що політик — то злодій. А то дуже неправдиве поняття. Політика — це одна з найкращих форм служіння. Бути політиком — бути державним мужем. Це щось прекрасне. Це дуже високий, достойний чин.

Але треба розуміти, що бути політиком — то значить служити, а не заробляти. Я бачу, як купують і продають голоси. Знаєте, плакати хочеться… Але то наша дійсність. Треба, аби люди, які вже починають бути хоч трохи свідомими, почали реагувати і сказали: «Перестаньмо продавати-купувати. Працюймо! Служімо!»

— Раніше нас хотіли знищити більшовики. Тепер — Росія. Чекати на цей еволюційний процес? Можна ж і не дочекатись. Як нам боронитися від внутрішнього ворога, маючи ще й зовнішнього?

— Треба працювати. Треба вдарити себе в груди, покаятися за свої гріхи і працювати. Хотіти працювати. Бачите, великою помилкою є думати, що ми, так би сказати, згублений народ. Ні, абсолютно ні. Дивіться, скільки добровольців пішло на фронт! Якби не ті добровольці, де би була наша армія? Нас би не було вже. Люди, які собі сказали: «Ні, треба щось робити». Волонтери… Щось надзвичайне! Люди — старші, молодші, мужчини, жінки, вчені, невчені, народ — хочуть помагати. Значить, є багато добра.

Що нам бракує? Провідника.

— Де його брати?

— То наш слабий пункт… Дивіться. Чому маємо такі колосальні фінансові проблеми? Нема господарів! Нема людей, які вміють господарити. Але дозвольте мені таку річ сказати: ви пригадуєте історію України, кінець 20-х початок 30-х, що сталося з куркулями? Хто то були — куркулі? То були успішні господарі. Їх винищували, щоби ми не мали проводу… Нашу інтелігенцію винищувати. Всіх окупанти винищували. Людей освічених, людей, які люблять свою державу, свій край, свій народ, — нищили.

Треба дивуватися, що, незважаючи на постійні, багаторічні спроби нас знищити, — ми все ще є. Ми є! У нас є енергія. Є бажання. Нема проводу. Нема кому провадити.

Треба заохочувати, підтримувати, використовувати. Нема того…

У чому слабкість нашої влади? То є влада, яка не вміє бути владою, яка не вміє організувати. Але ж є, є у нас багато доброго — невикористаного, незадіяного!

Я вам кажу свою думку; то не значить, що я непомильна людина. Я можу помилятися. Мені прикро, що Господь Бог дав нам дуже багато, а ми не вміємо прийняти. І добрих людей дав, і здібних, і працьовитих, дав нам прекрасну країну, багату, гарну. Але ми якось ці Божі дари не використовуємо так, я належить. Не використовуємо на наше власне добро.

— У світі, на Ваш погляд, більше добра чи зла?

— Я не знаю. Мені здається, що у світі більше добра. На загал. Але, знаєте, добро є там, де ми даємо йому можливість діяти.

Я, на жаль, не дивлюся телебачення. Але дуже багато в ньому говориться про невдачі, трагедії, аварії, різноманітні зловживання. Якби ми більше звертали увагу на добрі новини… Так багато різного добра діється! Хоч би й наше волонтерство. А якщо слухати наші ЗМІ, то в Україні є більше зла, ніж добра!

— Можливо, так воно і є…

— Можливо. Хоча я особисто думаю, що у нас більше добра. Тільки що про нього не кажуть і до нього не заохочують.

Я недавно мав нагоду зустріти кілька людей, що працюють у ЗМІ. Кажу: слухайте, панове і пані. Чому то так? От слухаю радіо. Перша вістка в новинах, що чоловік скочив з вікна і розбився. Чому перша новина, яку ви повідомляєте, є такою негативною? Чи не було би краще, якби ви почали з якоїсь гарної вістки? То і я, і багато інших людей були би заохочені, щоб робити добро. А як я почую, що там хтось скочив з вікна чи побив жінку, чи розбив авто, чи Бог знає що там повиробляв, — і якщо ви мене таким годуєте, то не дивуйтесь.

Але я не думаю, що в Україні більше зла. Той факт, що ми є — незважаючи на всі ті зусилля нас знищити, — та ж то 200 років були під окупацією. Росіяни, поляки, австріяки, прусаки, і ще там кого хоч… Все це нас окупувало. І їм не залежало на тому, щоби розбудовувати Україну. А все ж таки, —скільки ми маємо українських поетів! Дуже позитивних, солідних. Скільки маємо талановитих людей, які проявилися в науці, в культурі. Вони є! Тільки треба їх підтримувати, згуртовувати, заохочувати! Тому я особисто думаю, що добра більше, ніж зла. Тільки треба добро розбудовувати.

— Може, зло сильніше, ніж добро?

— Пам’ятайте, що і добро, і зло — в наших руках. Диявол є! Є нечиста сила. Але також є Бог, який сильніший, ніж усе інше.

— Ви вірите в перемогу світлих, добрих сил в Україні?

— Якби я не вірив, не знаю, чи я би ще жив…

Я вам так скажу: я вірю в те, [що буде добро,] якщо будемо працювати. Я вам щиро скажу: якщо не будемо працювати, то загинемо і підемо знову під чиюсь руку.

— Є й такі шанси?

— Є — якщо не будемо працювати. Український народ — здібний, але ще замало працює. Візьміть наших політиків. Що вони роблять? Заколот! А скільки вони могли добра зробити…

— Можливо, вони носії зла, а не добра.

— Я дивлюся на те, що видно. Радіо, телебачення, інтернет наголошують на тих всіляких політичних труднощах. А молодь слухає. З чим вони виростають? Люди, які стоять при владі, не відчувають відповідальності перед народом… То наша «ахіллесова п’ята» — нема проводу. У нас нема політичної культури. Нема політичних партій. То все надумане. Скандал за скандалом, якісь договори, переговори.

— Корупція — це гріх, як Ви стверджуєте. Але як можна одною рукою будувати церкви, а другою рукою красти?

— Дуже ви добре сказали: як то можна. Бачите, є такі, які хочуть це поєднати. Ті люди ходять до церкви так, на показуху. На Великдень будете бачити їх у церквах. Бо то дуже, знаєте, гарно показатися у церкві на Великдень.

— Але віри в них нема.

— На жаль… Знаєте, віру пізнаємо по вчинках. Не те, що він там буде в церкві стояти, хреститися, цілувати ікони і ставити свічечки. А те, що він робить. То є мірило. І, на жаль, я підозрюю, є дуже багато людей, які практикують немалі суми давати на Церкву — але я сумніваюсь у правдивості їхньої віри. А якщо вірять — то грішать. Треба сказати: легковажать гріхом. А то негарно.

— Чи Ви бачите передумови для появи справжнього національного лідера?

— Я завжди боюся одного провідника. Мрію, аби тих провідників було трошки більше, щоби була група державних мужів, не тільки політиків. У різних сферах: культурі, політиці, економіці.

Безумовно, мають бути люди, які при Божій помочі можуть задавати тон, але, звичайно, навколо них повинна бути група людей — чим більша, тим краще.

— Тема об’єднання Церкви. Які перспективи в цьому питанні, на Вашу думку?

— Тепер ми маємо маленьку-маленьку спробу. Харківсько-Полтавська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви старається якось із нами, греко-католиками, бути разом. І ми хочемо їм дати можливість.

Процес об’єднання почнеться, коли ми будемо хотіти єдності. Ми ж замало того прагнемо. Нібито всі кажуть «за», а конкретно працювати в тому напрямку — не ображати, не принижувати, а заохочувати до добра, співпрацювати в добрі, — не хочуть.

— То як народ може дійти єдності, якщо святі отці не можуть між собою порозумітися?

— Дуже добре кажете. Ми, християни, — не тільки єпископи, священики, а й миряни; якщо ми, віруючі люди, не в змозі, то не диво, що воно так пиняво йде. Я очікую об’єднання не від священнослужителів, а від народу. Народ мусить піти. Ми, єпископи, можемо домовитися, підписати якийсь документ. А єдність — конкретна практична єдність у щоденному житті — має йти знизу.

Треба народ заохочувати, проповідувати. Сказати: «Люди добрі, бажайте єдності, старайтеся!»

— На Вашу думку: чи була виправданою нещодавня зустріч Папи з російським патріархом?

— Я не знаю, чи щось із того буде. Папа дуже хотів зав’язати контакт і багато чим пожертвував задля того, щоб зустрітися. Дай Боже, щоб із того щось було. Але якихсь великих ефектів від того я не очікую, на жаль.

Де вони зустрілися? На летовищі. Та хіба церкви нема в Гавані? А чому вони не помолилися разом? Бо хтось не хоче з Папою молитися.

— Блаженніший, які Ваші побажання українцям на Великдень за східним календарем?

— На Великдень ми вживаємо особливе вітання: «Христос воскрес!» Це не є тільки вітання. Це більше, ніж привітання. Це визнання віри. Хочу побажати, коли ми будемо вітати одне одного цими словами, щоб той, хто відповідатиме на наше привітання «Христос воскрес!», промовляв «Воістину воскрес!» із глибоким переконанням. Щоби при Божій помочі це вітання для нас стало дуже важливим визнанням віри. Адже Ісус Христос переміг.

Фото: Марія Шевченко

Галина Плачинда, Мир  

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Любомир Гузар

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books Pizzeria Palokka on blogi ruoasta, puutarhanhoidosta ja tee-se-itse -projekteista, jossa jaetaan reseptejä, puutarhavinkkejä ja luovia ideoita. kivi-javihertyo.fi Vinkkejä elämiseen, ruokaan ja siivoukseen - kaikki mitä tarvitset mukavuuteen yhdessä paikassa! Source Χρήσιμες συμβουλές και κόλπα για κάθε μέρα Poznejte Dumeto, váš průvodce světem domácího designu a dekorací. Inspirujte se trendy a nápady pro krásnější bydlení!