Що краще — зробити аборт чи «зробити трьох людей нещасними»? Мається на увазі отруїти життя матері, батькові й нелюбленій дитині. Це аргумент «за аборт», який здається мені найважливішим: адже він не про юридичну сторону, не про «народжуваність», не про «вбивство чи ні» — він про нас, людей, і про наше щастя.
Коли я читаю в коментарях щось таке, то зразу ж хочу запитати: слухайте, а де ці «щасливі» люди, які уникли небажаної дитини? Чому ніде й ніколи не пишуть текстів на кшталт: «Я зробила аборт, я така щаслива!», «Я порадив дружині зробити аборт, це тільки зміцнило наші стосунки!», «Зробила аборт і всім раджу! Ось уже 20 років минуло, а я все думаю — який був би жах, якби тоді народила!»
Мені здається, що про такі речі можуть говорити тільки ті, хто пережив це на власному досвіді. Можна рахувати абстрактні цифри народжуваності й кримінальних абортів, але про таку ненаукову річ, як щастя людини, можна дізнатися тільки з досвіду. І ось чомусь у моєму житті жінки тільки шкодували, що колись зробили аборт. Завжди чомусь виявлялося, що можна було залишити дитину.
Правда в тому, що не все, чого ми хочемо і що плануємо, приносить нам щастя, — інакше б люди не розлучалися. Напевно ті, хто запізнилися на «Титанік», теж дуже засмучувалися… ось тільки недовго. І аборт, який мав «усе налагодити», чомусь ніколи нічого в результаті не налагоджує, а тільки погіршує і подовжує біль.
У житті виходить так, що хлопець, заради збереження стосунків з яким робиш аборт, зрештою все одно покине. Чоловік, який «самоусувається», все одно потім буде зраджувати. По стосунках проходить тріщина, яка не загоюється ніколи. Не клеїться любов, заради якої все затівалося. Як сказала в коментарі одна моя читачка: «Десять разів подумай, з ким і коли ти готовий переспати, якщо заради цього тобі доведеться вбити людину».
У фільмі «Острів» герой каже до дівчини, яка збирається зробити аборт і голосить, мовляв, із дитиною вона не вийде заміж: «Заміж ти й так не вийдеш, а так хоч із дитинкою будеш». Нормальна, зрозуміла логіка простої сільської дівчини з приводу її майбутнього протиставляється мудрості, яка «нелогічна», зате справді здатна побачити майбутнє.
Так, юридично «аборт — це не вбивство», але ж ми зараз з вами про закони людського щастя, а не про кримінальний кодекс? Просто задумайтеся: адже люди, які скоюють справжнє, юридично визнане вбивство, також завжди вважають, що це «вихід». Мало хто робить це з невмотивованої жорстокості. Усунути людину, яка заважає на шляху до якихось благ, — а чому не вихід? Так само людям здається, що аборт — це «єдиний вихід» із ситуації. Але в підсумку завжди виявляється, що це був найгірший вибір.
Згадаймо класика радянської педагогіки Макаренка. Він бере в колонію малолітню повію і з’ясовує, що вона вагітна. Він відправляє її на аборт, аби зробити «як ніби нічого не було», думаючи, що вона з чистого аркуша почне життя трудової громадянки. І помиляється. Він описує, як жадібно вона шукає нових «стосунків», як тулиться по кутках із хлопцями — і ось вона знову вагітна. І тут уже Макаренко щосили включає «репродуктивне насильство»: два місяці дівчина вимагає, щоб він відправив її на аборт, і два місяці він відмовляється, кажучи: «Ні, ти будеш матір’ю… У тебе буде дитина». Він щовечора терпить її істерики, застерігає, переконує, слухає про свою «жорстокість» — і ось, нарешті: «Минув ще місяць, і Віра примирилася з нами і з такою ж самою пристрастю, з якою вимагала від мене кесаревого розтину, вона кинулася в материнську турботу». І потім стає прекрасною люблячою матір’ю для свого малюка. Як же так? Чому ж Макаренко не «зробив її нещасною»? Радянський педагог був далекий від «релігійних забобонів», але він — мудрий педагог і психолог, і цього було достатньо, щоби зрозуміти, що саме дитина, а не черговий аборт, — порятунок для «пропащої» вихованки.
Кажуть, ті, хто не зроблять аборти, як хотіли, потім будуть поганими матерями або того гірше — викинуть дітей на смітник. А я думаю — та й зараз викидають. Але тільки одна з 10 000 тих, хто збирався зробити аборт, викине народжене немовлят. А решта 9 999 залишать.
Так, заперечують, — але ж ці жінки будуть нещасливі! І діти будуть нелюбимі, занедбані й погано виховані! А я думаю: звідки у людей впевненість, що ті діти, яких дуже хотіли, будуть щасливі? А раптом їх перестануть «хотіти»? Раптом їх хотіли, щоб утримати чоловіка, домогтися матеріальних бонусів або, наприклад, мати спадкоємця? І вони ростуть потім без любові, але завалені ґаджетами…
Часто ще чую про те, що, мовляв, небажані діти, матері яких не зробили аборт, потраплять потім до дитбудинків і стануть кримінальниками. Але чомусь, знову ж, я впевнена, що зі ста тих, які народили, одна віддасть до дитбудиноку, інші залишать і полюблять свою дитину.
Я, як мати, знаю, що любов до дитини — це те, чого треба вчитися. Якщо у тебе немає досвіду, то ти просто не розумієш, як це робити. Але з часом вчишся — і починаєш справді любити.
Тому що люди змінюються, змінюються їхні цілі й бажання. Не кожна наша емоція, страх, злість, дурість або примха — це обов’язково наша доля. У кожній ситуації ми заново приймаємо рішення, яке визначає нашу долю. У нас завжди є свобода вибору на користь добра чи зла, хоч би якою була ситуація: тою, що «спонукає» до добра чи до зла. Вбити або зберегти життя, любити або не любити — це різні вибори на різних етапах життя. Не можна просто взяти й передбачити «на око» долю людини за абстрактною схемою, не залишивши їй жодної свободи вибору — змінитися, передумати, вирости, зламати обставини.
Так, дітей можуть покинути, вони можуть стати злочинцями. Але інша перспектива ще гірша: потенційно улюблені діти, яких їхні матері убили, не встигнувши навчитися любити. Матері, які відчувають потім усе життя цю порожнечу й тугу в житті, у якому вчасно не виявилося улюбленої дитини. Які зробили аборт, піддавшись на його «звичайність», прийнятність, придумавши собі, що це нормальний вихід зі складної ситуації. Ці долі — теж сумна реальність, не менше реальна, ніж діти‑сироти.
Окрема тема — це аборт за медичними показаннями та після зґвалтувань. Адже тут аборт — начебто благо для жінки… Але щось підказує мені, що жінка, яка не хоче дитини, вигадає собі тисячу медпоказань. А та, яка хоче, буде готова ризикнути. У мене є знайома з дуже важким діагнозом, якій без проблем би зробили аборт за медпоказанями, — але сьогодні вона щаслива мати двох дітей. Завжди є вибір, і ніщо не визначено. Хто вирішив, що жінці після зґвалтування важче буде пережити травму, якщо народиться дитина? А що, якщо аборт до старої травми тільки додасть нову? Людська душа — дуже складна штука.
Звісно, такі ситуації — велика особиста драма й велике випробування для жінки. Але ж більшість абортів робиться у набагато менш критичних ситуаціях.
Ми самі вбиваємо собі до голови, що ось цей чоловік, ця робота, ця квартира зроблять нас щасливими. А крем від зморшок із реклами подарує вічну молодість. Що треба плисти до визначенрї мети «всупереч обставинам», позбавлятися того, що «заважає щастю». Але довгоочікуване «щастя» все ніяк не настає, долати доводиться все більше. Часто в житті обставини виявляються мудрішими за нас — і багато хто з гіркотою усвідомлює це лише по багатьох роках. Усвідомлюють, що те, що здавалося проблемою, — було даром, який тільки й міг дати поштовх до розвитку, змінити в кращий бік, принести жадане щастя. Тому що несповідимі шляхи Господні.
Дарія Жданова, Матроны.ру
фінансово.
Щиро дякуємо!
