Розмова журналіста Мартіна Якимовича з о. Августином Пеляновським, краківським пауліном.
— Коли ми з Нею стрічаємося?
— Вже в перших реченнях Євангелія від Матея. У родоводі Ісуса. Це ключ до Її особистості. У довгому списку людей Вона з’являється насамкінець, але в дуже особливий спосіб. Завершення родоводу Христа викликає здивування. Назвавши всіх предків Йосифа, Матей показує його не як батька Ісуса, а як… чоловіка Марії, «з якої народився Ісус, званий Христом». Це повністю інакший запис, ніж ті, що вище! Йосиф є тільки чоловіком Марії, а не батьком Ісуса. Яким було знання перших юдеохристиянських спільнот? «Ми знаємо, що Йосиф не був батьком Ісуса». Зважмо, що вже в ті часи Ісуса намагалися знецінити, чорнити, обмовляти Його, поставали фальшиві родоводи, так звані «толедот Єшу», в яких вказувалося, що Він є незаконнонародженим дитям римського легіонера.
Текст Матея це важливий, принциповий ключ, і він також має апологетичний, оборонний характер. Лука говорить, що Ісус був, «як вважалося», сином Йосифа. Це визначення походить від грецького nomidzo, яке визначає позицію «мати переконання щодо чогось, вважати, судити» і походить від слова nomos (закон, принцип). Лука прагнув підкреслити, що Ісус був сином Йосифа тільки за законом, але не в дійсності. Про Марію ж неможливо сказати коротко. Це настільки тонка робота Божа, такий клейнод, створений з воістину мистецьким захватом ювеліра, що говорити про Неї закоротко означало би профанувати Її таємницю…
— Ми вмістимося у формат інтерв’ю?
— Спробуємо (сміється). Подумаймо, ким треба бути, аби погодитися на народження Божого Сина? Дівоцтво це замало; на світі жило безліч дівиць. Треба бути непорочним, тобто абсолютно вільним не тільки від скоєних гріхів, але й від первородного гріха. Дитя не могло зачатися в середовищі гріха, якщо мало звільняти від гріха. А якщо Син Божий мав звільняти від гріха, то першою Він звільнив від нього свою Матір.
Коли ж ти непорочний, то також і надзвичайно смиренний. «Це як?» — спитає хтось. Люди, яким здається, що вони морально досконалі, зазвичай принижують інших! Непорочність Марії поєднується з Її величезною покорою. Я — великий грішник — навіть трошечки не можу уявити собі такого стану існування.
Без найменшої плями. Хтось такий знає, що фундаментально відрізняється від решти людей. Відчуває свободу від гріха, бачить свою відмінність, його не носить ніяка хвиля пристрасті, жадань. Така людина має інший спосіб мислення, відчування, іншу «організацію» почуттів. Ця винятковість настільки монументальна, аж така людина на 100% упевнена, що це не є наслідком її зусиль, але вона повністю усвідомлює незаслуженість цього дару, який отримала, — перш ніж починає усвідомлювати його наявність. Повна автономія щодо експансії зла! Міріам знала: «Маю це від Бога», і щодо Нього відчувала найглибше приниження, якого грішник Августин Пеляновський собі навіть уявити не може. Щодо людей Вона не набирала постави гордування й вищості, бо знала, що Вона має чистоту задарма. Вона бачила біду людей, їхню загубленість, але не оцінювала їх. Не хворіла на сліпоту розуму. Була пророком, бачила далеко.
— Відчувала в глибині єства, що не буде рожево і мило?
— Ідеально це відчувала. Від початку знала, що Ісус завершить життя драматично. Бо якщо Вона — непорочна, — намагаючись з усіх сил сховатися від людей, бачила таку гігантську відмінність поміж іншими й собою, то що допіру Її Син! Вона здогадувалася, що Син Бога створить ще більше напруження між собою та рештою суспільства. Що інші не витримають такого напруження, не витримають такої Його доброти. Вони вибухнуть агресією і зрештою уб’ють Його. Причому зокрема ті, які самі себе вважають добрими. Чому Його вб’ють? Бо Він — насправді добрий. Це доведе їх (і все ще доводить) до сказу. А Він… використає це, аби їх же спасти. Міріам пророчо бачила це й погоджувалася на все. Це було водночас Її драмою і щастям. Світ такий перемішаний…
— Вона теж, як читаємо, «зазнала сум’яття». Чому міць архангела Гавриїла, який, зрештою, відповідає за зрівняння Содому з землею, не знищила Її?
— Сказати «зазнала сум’яття» — це надто делікатно й не передає того, що сталося в мить Благовіщення. Треба добре розуміти це сум’яття. У тексті вжито слово, що походить від грецького кореня tarasso, який означає змішання, сум’яття, занепокоєння, тривогу, стан хвилювання. Інколи так є, що великі зміни на краще починаються з певного перевертання догори ногами всього нашого мислення й почуттів. Для такої чистої душі, яку мала Марія, прихід архангела був тільки сум’яттям; але для інших душ, які не мали риси непорочності, таке збурення почуттів завжди є переворотом існування, яке сягає аж до нутра гробових кліматів у цих душах. Архангел «перевернув Її життя догори ногами». До Неї приходить Гавриїл, ангел-месник, ангел помсти, ангел-виконавець Божих рішень. То він приніс покарання Содому, ассирійцям за часів Езекії. Він стає перед Міріам і каже: будеш матір’ю Божого Сина.
— Хіба ж це не виразний символ Нового Завіту? Ангел-месник каже: то Син понесе кару, в Ньому кара переміниться у милосердя. Так?
— Так! Лот після знищення Содому вирушив у гори. Що робить Міріам? Іде в гори. Та сама схема. Що є нинішнім Содомом? — можемо запитати. Цілий світ! Хто нині прийме кару? Хто буде знищений? Діється щось незрозуміле: суддя виконує вирок… на собі самому. Жертвує себе, приймаючи тягар провин. План геть не з цього світу!
Марія вирушила в гори, до Єлизавети. Вона подолала 153 кілометри (зважмо, це число з’явиться при останньому полові риб).
— Коли 15 років тому моя жінка завагітніла вперше, певного дня дитина перестала подавати ознаки життя. Ми боялися, що вона мертва. І тільки тоді віддалися Марії. В мить віддання живіт Дороти почав… підскакувати. Я подзвонив до Вас і сказав, що дитина немовби танцює, а Ви засміялися…
— Ми читаємо, що «ворухнулося дитя у лоні Єлизавети». А там ужите слово skirtao, тобто дослівно малий Йоан танцював, відчуваючи присутність Месії! Може, Єлизавета мала ту ж проблему, що й ви? Може, теж не відчувала порухів дитини в животі й переймалася, чи не носить мертвого плоду… Погляньмо, якою емоційною була її реакція на те, що сталося. Вона кричала від радості, вона пророкувала! Прихід Міріам приніс оживлення. Це нормально: Вона завжди приносить життя.
— А що відбувається з Іваном Петровим, коли він починає молитися Розарій?
— Прихід Ісуса через тіло Марії (Він мав клітини тіла з Її клітин!) дало людству надію на вихід із цього спотвореного світу. Якщо через Розарій я входжу в атмосферу Її впливу, Її дотику, то змінюється не тільки моє чуттєве налаштування, але насамперед духовне. Я починаю дивитися на світ так, як Вона. А оскільки ми так сильно засмічені, що промовлення «Радуйся, Маріє» один раз нам замало, то ми повторюємо цю молитву 10, 50, 100 і 150 разів. Це терапія очищення. Потрібно це сміття викинути лопатою, кількадесят разів виконати цей молитовний рух, аби зробити для Марії можливим доторк до мене живого.
— Із жодної молитви на світі так не сміються…
— Бо вона найдієвіша. Вона є первісним доторком Божої таємниці. Вона збудована зі слів Благовіщення й Відвідання. Входячи в неї, я беру участь у таємниці Втілення.
Розарій — найкраще приготування до Святого Причастя. Злий дух не зносить цієї молитви. Звідси й усі ці іронічні слівця про «чесання язика», про те, що це добре для старих бабусь. Іронія — дієва стратегія зла. Чому дієва? Бо людина — горда, зосереджена на собі, й боїться висміювання. В Апокаліпсисі читаємо, що Дитя Жінки було піднесене до Бога. Це не тільки оповідання про Ісуса, це слова про кожного, хто є в цій Дитині. Якщо я віддаю себе Міріам, я стаю вознесеним до Бога.
— У молитовній спільноті ми часто діставали пророцтва: нас витягували до неба на Розарії.
— Я саме про це говорю! Розарій — це ліфт. В Апокаліпсисі ужито слово harpadzo (нам воно асоціюється з гарпагоном, тобто кимось різким). Harpadzo це викрасти здобич або невільника, викрасти або навіть украсти. У певному переносному значенні це також захопити когось, зачарувати його, або ж бути вознесеним від захвату. Чому Йоан використав таке сильне слово для здобуття неба Дитям Жінки? Чи нема якогось делікатнішого й більш поетичного вислову для того, щоби здолати шлях від землі до неба? Воно означає, що ми не піднесені, а викрадені. Людина сама по собі неспроможна дійти до неба своїми силами, але якщо віддасться Міріам, то Вона її викрадає до неба у захваті… Попри все обтяження людини, її бунт і спротив…
— Чому Марія залишається в тіні, ховається? Я маю багатьох щиро відданих Ісусові знайомих, які Її не помічають, не цінують…
— Перша причина — дуже особиста. Вона не любить стояти у світлі прожекторів. Завжди була потайна, не заявляла про свою присутність, а наш земний характер ніде не дівається в небі. Отож і Вона такою залишилася. (Сміється.) Не любить хизуватися. А з другого боку, завдяки цьому Її приховуванню кожен з нас має свободу вибору. Вона ні до чого не примушує. Можеш увійти в християнство, але не мусиш, Бог дає тобі абсолютну свободу. В Апокаліпсисі читаємо: «А Сидячий подібний був з вигляду до каменя яспіса й сардиса, а веселка навколо престолу видом подібна була до смарагду». Яспіс має колір загуслої крові, але з зеленими включеннями, жилками. Вони з тієї ж субстанції, але іншого кольору. Сардис же — камінь зелений, який має червоні прожилки. Одна дійсність, що має дві природи. Як Ісус: одна особа, але дві природи. Церква бачила у символі веселки саму Марію. Ця веселка в оригіналі — berakot (від єврейського слова barak — блискавка). Це скручені блискавки, які вже не б’ють, уже не становлять кари.
— Вона — це веселка? Тобто це не насмішка Злого, який, не маючи творчої сили, мавпує, краде, перевертає значення символів, і ці веселки ми бачимо під час маніфестацій гріха?
— Злий має потребу висміювання, принижування святої дійсності, осміяння її, блюзнірства. Хіба це випадковість, що деякі трансвестити вибирають собі ім’я Міріам?
— Повернуся до Розарію. Таємниця Віднайдення. Ісус після бар-міцви зникає на три дні. Він не повинен такого робити своїй матері…
— Але повинен зробити це для свого Отця. Ісус надає пріоритет Отцю Небесному. Цей 12‑річний підліток знає, що Йосиф не є Його батьком, і не хлюпає носом, не впадає у розпач, не шукає тата в інших чоловіках. Зі слів Ісуса чітко видно одне: «То не Я загубився, а ви!» Надаремно шукали Його серед родичів та знайомих. Це цікаво, що серед близьких не знайдеш Того, хто найближчий (сміється). Знайдеш його швидше серед далеких (у псалмах читаємо про спасіння «на краю землі»). Найближча людина часто заслоняє тобі Христа. Три дні шукань — це заповідь трьох днів Ісуса в гробі. Це символ, який Міріам прекрасно прочитала. Тому біля гробу Ісуса ми Її не бачимо. Вона не мусить Його шукати, як Марія Магдалина. Вона знає, що Він постане зі смерті.
— «Зберігала всі ці справи у своєму серці». Що це означає? Не розповідала подружкам: знаєте, цей мій Син такий винятковий, якийсь інакший?
— Вона жила з таємницею настільки величезною, що її неможливо було осягнути за одну мить. Треба було її складати по шматочку. Як пазли. З подій, слів, образів. Міріам складала ці фрагменти у цілісність.
— У Кані Ісус каже: «Це не Моя година», а Марія: «Твоя. Вже час». Вона розпізнавала знаки часу краще від Месії?
— Погляньмо на стосунки, які їх єднали. Ісус був одинаком (особливий зв’язок із матір’ю). Йосиф швидко зникає (помирає, а може, як хоче східне християнство, був узятий на небо?). Завдяки цьому Ісус не має біологічного батька, Його зв’язок із матір’ю — особливий: незвично близький, але не залежність. Це абсолютна єдність, а не симбіоз. В історії світу не було таких стосунків. Вони розуміли одне одного без слів. Діалог у Кані тривав коротко. Вони не сварилися півгодини. Одне речення Марії, одне слово Ісуса — і все зрозуміло.
— Мене корчить, коли я чую висновки у стилі: я молюся Розарій, бо Мама випросить мені речі, яких просто так не дістанеш. Тобто маємо такий сценарій: поганий Син і добренька Мамуся, яка «залагоджує справи». Чи це не ідолопоклонство?
— Я теж чую такі речі. З чого вони випливають? Певно, з того, що ті, хто так каже, мали татуся, який не хотів щось дати, і всі домашні справи вони вирішували через мамусю. Цю схему переносимо на духовне життя. Але це не так, що в Неї випросиш те, що недоступне у Сина. Подумай: хто вигадав Марію? (Сміється) Та ж сам єдинородний Син і предвічний Отець! Він придумав Мойсея, аби той заступався за Ізраїль. Тільки вдавав перед ним, що хоче винищити народ, аби викликати в Мойсеєві турботу про людей. То Син «придумав» свою Матір. Навіщо? Може, для того, аби ми мали з Ним кращий контакт? Зрештою, Він же знав, що багато людей (зокрема чоловіків) матимуть кращі стосунки з біологічною матір’ю, отож полегшив нам доступ до неба.
За матеріалами: Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
