Ведуча «Радіо Марія» Тетяна Калініченко взяла участь у фотопроекті #Mommyland. Але вона не тільки фотографувалася зі своєю дочкою, а й написала до цих фотознімків свій текст. Це дуже мила розповідь. А ще Тетяна записала колискову, одну з тих, що співає своїй доньці.
Отак вийшло пречудове свідчення про те, що означає бути мамою. А для слухачів Радіо Марія це ще й нагода дізнатися про ведучу з боку інших її талантів.
Дитя, в якому багато добра і любові
Я мама вже більше десяти років. Офіційно Соломії 9, але ще дев’ять місяців до її народження ми вже з нею були разом. Я благословляла її в лоні, співала їй колискових…
Код у голосі
Пам’ятаю, колись гостювала в своїх батьків. Спускаючись із другого поверху, застигла на сходах. Моя мама співала Соломії тих самих народних пісень, які співала мені, які співала їй її мама… Материнство — це постійне віддавання себе, це вкладання себе в когось. Постійна жертва. Але в цьому ти не втрачаєш, а тільки відбуваєшся в повноті. Через голос матері, її тембр, ритміку, інтонації дитина вловлює хвилі спокою, турботи, любові… Коли Мія була зовсім маленькою — можливо, ще не розуміла сенсу, але слухала голос, який огортав її, проникаючи в неї, лишаючи свій код… Це «прошивка» голосом матері.
Погляд у всесвіт
Довгі й важкі пологи — і нарешті притискаю її, таку маленьку й крихітну, до себе. І, о диво, я вперше побачила очі моєї дитини, кольори й довершеність. Для мене це стало доказом, що тільки Творець зміг зробити її такою. Я втонула в блакитно-сонячному погляді. Він світився чистотою і безмежжям. Це було моє перше знайомство з очима моєї донечки, зітканими Ним.
Мироносиця
Ще зі свого дитинства знала, що матиму донечку Соломію. З італійської це ім’я означало вираз «моя єдина», «моє сонечко». А з івриту шулемітка — мироносиця. Цікаво, що й народилась вона на день жінок-мироносиць. Жінок, які йшли намастити тіло Ісуса пахощами, але перші побачили порожній гріб Спасителя і стали свідками великого дива. Серед цих жінок була Соломія…
Пам’ять
Для мене дуже важливо встигнути наситити її любов’ю, передати знання, цінності. Хто читав «Стіну пам’яті» Ентоні Дорра, згадає картриджі з кадрами з життя, емоціями, які проглядала Альма. Я вирішила для своєї донечки (і, можливо, для її діток) зробити таку собі скарбничку пам’яті. Ми маємо здатність забувати важливі речі, в нас постійно проникає інформація-шумовиння, яку намагаються нам ставити в пріоритет. Це шумовиння з часом запорошує голос мами в колисковій, чи історію першого погляду очі в очі, улюблені іграшки, фрази… Першу усмішку, обійми… От, якось ми знайшли в домі моєї бабці, вона вже у вічності, бляшану скарбничку — і стали в неї складати речі, з якими пов’язані цілі шпальти з життя. Це й записничок перших слів Соломії, і світлини прапрабабці з прапрадідусем; це й перші написані Мією віршики та мої малюночки їй… Це й машинка «Франческо» з Тачок, за якого Мія хотіла вийти заміж років у три)))). Багато вже там скарбів… Коли ми переглядаємо цю скриньку, це завжди цілий вир емоцій і спогадів у кольорах і фактурах, із запахами та звуками…
Листи до Мії
Я пишу своїй донечці листи. Приватні, про те, що хочу, щоб лишилось тільки з нею. Листи, які вона прочитає потім, колись… Це розповіді про чудеса в моєму житті. Про болі та любов. Це історія життя з Богом, слухання Його, розмов з Ним… Це й пояснення тем, які зараз, силою віку, не сприймуться. Це відповіді на тисячі питань «Чому». В цих листах є я, її мама. І якщо зараз Мія може сердитись на якісь моменти, то за деякий час із листів прочитає відповіді. За останні роки, з війною і революціями, смерть стала дуже близькою, ніхто не знає, коли ми відійдемо. Я хочу, щоб через пам’ять і через листи моїй дитині та майбутнім онукам лишились мої маленькі послання любові…
Час
Час — це те, що нам подароване, і я боюсь його змарнувати. Хочу використовувати його жадібно, цінуючи миті разом. Але для мене очевидно, що час, проведений без любові, — змарнований. Хоч би чим ми його наповнювали, хоч би які придумували розваги, але якщо кожну мить не рухає любов — така мить марна. Я вчуся любити мою дитину, світ довкола; я вчу її мову любові й свідомо маю вибір говорити її мовою. Це мій вибір. Моє усвідомлене материнство…
фінансово.
Щиро дякуємо!
