Інтерв’ю

Нова школа України і давність традицій. Виховання до свободи

29 Грудня 2016, 15:55 3001
Портников Гузар

Під кінець 2016 року (який був позначений також і спробами змін у галузі української освіти) Віталій Портников поспілкувався з міністром освіти Лілією Гриневич та кардиналом Любомиром Гузаром про концепцію нової української школи.

Лілія Гриневич: Традиційна школа напихає дітей знаннями. Але знання зараз швидко примножуються, тому що інформаційна епоха. І школа має бути місцем, куди приходять не лише за знаннями; там мають навчити, як ними користуватися, як їх шукати, як критично переосмислювати, як відрізнити добро від зла. Як перевірити, чи правдива ця інформація, яку ти отримуєш.

Любомир Гузар: Я думаю, що впродовж століть були добрі школи і недуже добрі школи. І були добрі ті школи, які людям давали і знання, і виховання. Одне слово — виховували людей. У дитини перше виховання вдома, а пізніше, в певний момент, вона йде до школи і в іншій обстановці продовжує процес виховання.

Якщо ми обмежимося виключно до знання, то ми, особливо сьогодні, знайшли би духовну скупість ситуації. Бо через дитина сьогодні має неймовірний доступ до знання. Отже, якщо батьки дозоляють сидіти біля комп’ютера, то дитина дуже багато знає, — але не знає, що з тим усім робити.

Що значить виховання? Мета його — щоби дитина, так би мовити, не була повторенням інтернету. Вміти передавати факти — ще нічого не означає. Це означає, що дитина має добру пам’ять.

Але наскільки вона є людина? Щоби бути людиною, вона мусить набути певні цінності. Я хотів би охопити ці цінності одним висловом: що дитина виростала на людину. Щоби продуктом цілого процесу освіти була людина, яка має знання, потрібне для свого життя, для співжиття з іншими, але яка це знання вміє використати, щоб бути собою і вміти спілкуватися з іншими. Мені здається, цей елемент для школи преважливий.

— Вчителя, як на мене, теж потрібно учити в наших умовах, а не тільки давати йому можливість навчати учнів.

Лілія Гриневич: Так, і я думаю, що це найбільший виклик — виклик загалом цієї реформи української школи. Бо очевидно: хоч би яким правильним ми зробили зміст освіти, підручника, — [це безрезультатно] якщо вчитель, який безпосередньо приходить до дитини, не змінить свого підходу — передачу і напихання знаннями — в учіння і виховання одночасно, у процес, де дитина відчуває, що вона також особистість, що шанують її гідність.

У нас є понад 450 тис. учителів. І дуже часто це ті люди, які були успішними вчителями і в радянській системі освіти. Тому підвищення кваліфікації вчителів — це раз. Але є ще друга проблема — соціальний статус учителя, який складається з двох речей: із заробітної плати і того, де вчитель перебуває на соціальній драбині. І я мушу ствердити, що зараз він дуже низько перебуває на цій соціальній драбині. Саме тому Кабмін прийняв рішення просунити вчителя на два тарифні розряди по єдиній тарифній сітці. Це має підвищити його заробітну плату вже з 2017 року.

Любомир Гузар:  Візьмемо село перед Другою світовою війною, 30‑ті роки. Передусім вчитель, священик, лікар вважалися інтелігенцією, яка провадила життя села, надавала тон. І вчитель тут відіграв дуже важливу роль. У нас були вчительки в родині, вони в селі мали гарне, пристійне приміщення. Родина вчителя мешкала вигідно: не скажу, що в розкоші, але мали все те, що їм було потрібно. Вони були заможні громадяни.

Сьогодні ми говоримо про належну зарплатню для вчителя. Воно аж смішно звучить. Та вчитель повинен бути належно забезпечений як дуже важливий член суспільства, який відіграє велику і важливу роль у суспільстві! Вчитель повинен мати нормальне, відповідне приміщення, і все, що пов’язано з життям сім’ї, повинно бути належно забезпечене.

Мені здається, що ми, не стараючись цю справу належно розв’язати, немовби робили великий жест, щось надзвичайне, супер-європейське: що ми вчителеві дамо відповідну зарплатню. Це самозрозуміла річ! І про це навіть не повинно ніколи бути дискусії.

Так виглядало, ніби вчитель – слуга. А він має бути тією особою в громаді, яку громада — у дуже природний спосіб — вшановує.

— У радянському суспільстві сім’я досить часто була альтернативою школі. Школа виконувала свою роль, це правда. Але сім’я досить часто виховувала людей у інших моральних цінностях, некомуністичних, і тому в нас багато врешті-решт людей, які були здатні відмовитися від цього комуністичного катехізису.

Сім’я виховувала людину в релігійних цінностях, тому у нас є люди, які продовжували бути в лоні Церкви, попри те, що школа була атеїстичною, не просто нерелігійною, а антирелігійною. І я вважаю, що сім’я вигартовувала моральну атмосферу навіть у радянському суспільстві. Важливо зрозуміти, якою має бути зараз роль сім’ї, коли школа перестала бути ідеологічним інструментом. Роль батьків.

Лілія Гриневич: Я думаю, що роль батьків все одно залишиться первинною для дитини. Мене особисто як освітянку турбує взаємозв’язок батьків і школи.

Є багато активних батьків, які займають активну позицію щодо освіти своїх дітей. Але є й така ситуація. Пересічні батьки вважають, що коли віддали дитину до школи — вся відповідальність падає вже на школу, і вони можуть усунутися від цього процесу. А школа теж звертається до батьків, зазвичай, тільки по матеріальну допомогу.

Натомість, чи достатньо сьогодні спілкування школи і батьків про дитину? Коли, наприклад, втомлений батько, який приходить з роботи і має конфлікти з сином, — чи він може сьогодні прийти до школи і почути від учителів чи від директора школи не «робіть щось зі своїм сином», а отримати педагогічну консультацію. Як працювати, що робити зараз, як розмовляти з цією дитиною, яка опинилася зараз у такому проблемному віці зі своїми власними, індивідуальними, характерними рисами.

Любомир Гузар: Перші роки дуже важливі — інформативні роки. Бо дехто думає, що десь до 5-го чи 6-го року нічого не діється важливого в житті дитини. Радше навпаки. Це є дуже формативний період. І тепер приходить момент, коли батьки одержують допомогу від суспільності при помочі школи — це є не щось цілком нове, то є з віків-віків: школи якогось формату були завжди.

Школа то є, так би сказати, продовження. Але не так, немовби батьки відрікаються від свого зобов’язання виховувати дітей. Ні, я думаю, що тут починається нова спільна праця. Що тепер школа допомагає батькам продовжувати процес виховування. І тому батьки мають бути присутні. Я пригадую, знову ж з дитячих років. З часу до часу як я на різних рівнях був — чи то народна школа, чи пізніше були батьківські конференції (так називалися). Звичайно, і батько, і мама ішли до школи. Кожна кляса мала свого опікуна. Якусь одну особу — вчителя чи вчительку, яка особливо слідкувала за дітьми тої кляси. І вони приходили і випитували перш за все, які успіхи в науці дитини, як дитина поводиться, які проблеми. Довідатися від «господаря кляси», як його називали.

Гузар Гриневич

А той господар кляси міг також зі своєї сторони щось сказати. Ой, то все було зі страхом Божим. Хай тато й мама пішли до школи на конференцію, як вони прийдуть, що вони скажуть. Я не був найгіршим учнем. Приходили: «Ну, ти знаєш, там була така пані Марія Заячківська чи хтось інший, казали, що ти гарно поводишся, нам так приємно було почути, що ти вчишся, гарно поводишся. Але там щось» і т. д.

Батьки, так, посилали нас щодня до школи. Але то не значить, що вони нас відрікалися. Вони слідкували при помочі вчителів. Дуже докладно слідкували, як іде той процес виховання. І як треба було, то звертали увагу: так не можна, то не можна, ти якийсь там один чи другий предмет занедбав, чому ти того не знаєш.  

Одним словом, то була дуже тісна співпраця. Вже вспоминаю сам факт пошани до учителя чи вчительки — то був «пан вчитель», «пані вчителька». Чи то на селі, чи в місті я те завжди відчував: пошана до вчителів як самозрозуміла річ, не могло чогось іншого прийти до голови. Отже, я думаю, що цей елемент є надзвичайно важливий — співпраця. І діти мусять відчути, що вони є під оком батьків; але батьки тепер також використовують співпрацю, поміч вчителів. І дуже серйозно ставилися до опіки вчителів.

— Я хочу, пані Ліліє, звернутися до теми, яку кардинал Любомир Гузар порушив. Що дитина і до 6 років є особистістю. І тут дуже важливе питання, як цю особистість зберегти, як дитині дати можливість вибору — свободи вибору знань, свободи вибору цінностей, свободи діалогу з учителем і батьками. Це те, на що, до речі, раніше ніколи не звертали увагу. Мені здається, що ця свобода і повага до учня є важливою відмінністю сучасної школи від минулого.

Лілія Гриневич: Так, це одна з таких істотних відмінностей того, коли відбувається процес, який форматує однакових людей. І ми прагнемо перейти до школи, яка розвиває індивідуальність, забезпечує свободу вибору. Але щоб користуватися свободою вибору, ти повинен розуміти, як робити цей вибір. Це теж дуже важливе питання, бо якщо ми взагалі говоримо про свободу вибору, то це базова для цінність, багатовекторна.

Почнемо з освітньої політики. Наприклад, ми зараз декларуємо свободу вибору в освіті. Дали можливість Церквам засновувати школи. І якщо батьки мають свободу вибору, і ця свобода вибору, скажімо, приналежності до певної конфесії; якщо вони хочуть прищепити ці цінності, християнські цінності, виховувати в них дитину, в них теж є свобода вибору. І дитина, яка виховується в такій родині, може продовжувати виховуватися в такій атмосфері.

Але є ще інша свобода вибору. Це коли дитина, скажімо, може відповідно до своїх талантів розвивати саме ті здібності, які в неї є. І тут для нас важливо забезпечити можливість вибору предметів. Хочемо старшу школу повністю орієнтувати на профільне навчання.

Зараз ми будемо переглядати знову програми старшої школи. Ми плануємо з 2018 р. лише 50% змісту освіти зробити обов’язковим, однаковим для всіх. А інші 50% будуть добирати до профілю, за яким навчається ця дитина. 

І нарешті, третя площина свободи вибору. Це те, що дитина має право на власну думку, і ця думка має бути почута. І в цьому є якраз базова цінність педагогіки партнерства, коли вчитель перестає бути авторитарним і говорити тільки зверху про очікування від цієї дитини, не питаючи зворотного зв’язку. Тому свобода вибору насправді надзвичайно багатогранна в освіті.

— Батько розповідав, що мені якось поставили негативну оцінку з літератури, й він прийшов до вчительки, а вона сказала: це тому, що я у творі висловив власну думку.

Любомир Гузар: Ну, бачите, тут ми заторкнули надзвичайно делікатну справу. Свобода вибору. Коли дитина справді спроможна вибирати. Які критерії треба тій дитині надати, щоби вона була здатна правильно вибрати? Тут ми мусим бути, на мою думку, надзвичайно обережними, щоби не виховувати дітей неслухняних, яким здається, ніби вони можуть робити, що їм хочеться. Тут треба бути дуже обережними, аби дитина зрозуміла, що мусить мати певний рівень розвитку, щоби бути вільною.

Свободи також навчають батьки. Починаємо від сім’ї. Тут також дуже складна справа щодо батьків: не знаю, наскільки вони сьогодні — чи взагалі колись бували — достатньо здатні виховати дитину. Я думаю, що напевно є такі, хто виховує дитину в почутті своєї гідності. Але то не значить дати дитині певну можливість щось вибирати, вимагає дуже-дуже тонкого процесу, багато уваги зі сторони батьків.

Якщо сьогодні батько і мати працюють і лишають дитину саму, або там якась бабуся, або сусідка, або хтось займається, — і дитина починає робити що хоче… Ну, це не є добре. Мені здається, що дуже важливим завданням головне батьків є доглянути, допильнувати, щоби дитина поводилася, дозрівала — я так назву, дуже поступово. Не можна дитині заскоро дати, так би сказати, свободу вибору.

Бо то дуже гарно звучить — свобода. Але бути свобідним, то як бути багатим. Дуже мало людей уміють бути багатими! А чому люди не хочуть бути свобідними? Бо бути свобідними — то є колосальна відповідальність. Отже, виховати відповідальну людину — непроста справа. А ми повинні власне таких виховувати.

Свобода мусить бути доповнена поняттям відповідальності. Я думаю, що кожен з нас мав такий досвід. Хочеш піти? Але пам’ятай: як підеш, то тебе там поб’ють, або щось це. Хочеш — іди, добре. Але батьки попереджають і застерігають дитину. Бо діти підуть, там їх наб’ють чи що там станеться, і вони плачуть: «Ой, мене набили». А чого ти туди пхався? Одним словом, я за те, щоб дуже-дуже зважено, делікатно підходити до процесу виховання свобідних людей.

Свобода — то не значить робити що хочеш. Ми маємо свободу від Господа Бога робити добро. Ми не свобідні робити, що нам заманеться. Я не маю свободи робити зло. Я, будучи свобідним, можу помилитися, можу зробити зло; але я не маю права на це. І виховати дитину треба в тому дусі, що ти вільний — ти можеш вибрати добро. Це, мені здається, ключ до багатьох проблем виховання.

— Дуже важливий момент, якого торкнувся владика, стосується саме ролі освітян у вихованні відповідального суспільства. Тому що вільне суспільство у нас, здається, вже є; відповідального ще немає.

Лілія Гриневич. Так, і тут важливо дитину з дитинства навчити робити вибір. Ми вже пройшли різні стадії розвитку суспільства, наприклад, коли люди безвідповідально йдуть голосувати на вибори. І потім самі ж мають ці результати і живуть у цій системі, яку обрали для себе. Для нас, наприклад, у новій школі важливо виховати відповідального громадянина. Людину, яка розуміє ці суспільні процеси, розуміє власну відповідальність за те, що оце життя суспільне, яке ми творимо, творять не тільки ті, хто сидять у верхівці влади, а творить кожен громадянин на своєму місці. Тому я цілком поділяю, Ваше Блаженство, власне оцю думку, що свобода й відповідальність ідуть поряд, і ми мусимо дітям прищеплювати це розуміння змалечку.

За матеріалами: Espreso.tv  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Любомир Гузар

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: