Моє Непорочне Серце затріумфує!

Роздуми на травневі богослужіння в століття об’явлень Богородиці у Фатімі

Початок: 

1. Об’явлення Ангела.
2. Перше об’явлення Божої Матері у Фатімі.
3. Друге об’явлення Божої Матері.
4. Третє об’явлення Божої Матері.
5. Четверте об’явлення — сенс страждання.
6. Переслідування дітей владою.
7. П’яте об’явлення Божої Матері.
8. Останнє об’явлення Божої Матері.

9 .Фатімські діти

10. Історія життя Франциска

11. Історія життя Гіацинти

12. Історія життя Люції

13. Засіб Матері Божої з Фатіми — щоденний Розарій

14. Фатімський дух жертви

15. Фатімська таємниця

16. Непорочне Серце Марії, будь нашим порятунком!

17. Година молитви та роздумів над нашим життям

18. Фатіма — місце об’явлення

19. Фатімська Діва на довбиській землі

20 травня. Фатімський санктуарій в Одесі

21. Марія – наша сила і міць

22. Розарій — молитва дитини Діви Марії

23. Наша марійна побожність

24. Серце Марії

25 травня. «Жила просто, звичайно, як ми»

Травень — місяць, повний зелені й різноманітних квітів. Бачимо також багато обличь набагато радісніших і щасливіших, аніж у зимові місяці, й це таке природне, просте, звичайне. У ці прекрасні травневі дні ми приходимо сюди, до цієї святині, щоб віддати честь Богородиці. І знову проста мелодія, і як приспів повторюються ті самі слова: «Молись за нас, молись за нас».

Звичайна, скромна, проста — така була Марія і, власне, таким має бути культ до Неї. Її присутність, яку помічаємо на сторінках Євангелія, це завжди присутність хоч делікатна, але необхідна. Коли діє Син, Діва Марія відходить у тінь. Євангеліє тільки раз подає Її досить довге мовлення: гімн «Величає душа моя Господа». Чи сказала Вона ще колись у своєму житті стільки слів одразу? Мабуть, ніколи. Говорила мало, а все, Нею сказане, було прославленням Бога. І так завжди. Вона присутня, коли мандрує з Сином, і невидима. В Євангелії, у житті Христа Вона є ледь прописаним тлом.

Кожен має свої стосунки з Пресвятою Дівою, які треба формувати. Якщо молимося за Її посередництвом — то звертаємося до Її Сина. Якщо Вона вказує — то на Нього. Якщо провадить — то також до Нього. І так потрібно розуміти наш марійний культ.

Включена в історію спасіння людей, Діва Марія вписана в біографію кожного з нас. Вона перебуває з Сином, але завдяки своєму Материнству знаходиться серед нас. Присутня, свідома щодо нашої долі й потреб, вчить нас, як любити Бога, як Його шукати, як знаходити Його в собі, як перебувати біля Нього, як Його розпізнавати у щоденності, серед людей, яких зустрічаємо, під час втрати когось близького, а також на весіллі, у стражданні та в радості — у тому всьому, що несе нам життя. Марія це знає, бо Вона це все переживала. Турбувалася про долю свого Сина, раділа разом із подружжям на весіллі в Кані, плакала, схилившись над тілом свого Сина. У цьому всьому яка ж близька Вона нам, яка людяна! Не видно тут вражаючих чудес. Можна сказати — сіре, звичайне життя, як життя одного з нас.

Ми охоче відвідуємо святі місця, санктуарії, місця об’явлень, які водночас є слідами Бога, слідами Його Любові. Але чи у погоні за чудесами ми випадково не перестали знаходити Його навколо себе тут, у храмі, там, де працюємо, де живемо? Адже Бог є тут: у цій святині — присутній під видом Хліба, але також — у кожному з нас. І, може, саме тому Він залишився під видом Хліба, щоб мати змогу поселитися у кожному людському серці. Чи ми це помічаємо? Погляньмо на свого брата, на свою сестру, які знаходяться поруч! Навчімося в їхніх очах розпізнавати Христа. Риси Ісуса є в кожному з нас; залишаються вони навіть у найбільш грішній людині. Чи ми це помічаємо? А може, навпаки, пробуємо стерти рештки Божої присутності у грішній людині своїм словом, обмовою, розповіданням про його «бруд» кожному і скрізь? Згадаймо євангельську сцену, коли фарисеї привели до Ісуса грішницю. Вчитель сказав тоді: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине на неї камінь». Коли б тоді у натовпі стояла Марія, Вона єдина мала б можливість вдарити камінцем цю дівчину. Але напевно не вчинила би цього. Швидше, навпаки, захищала б її, як захищає кожного з нас. А чи випадково наші руки не хапаються надто швидко за камінь? Камінь засудження, приниження, злого слова з почуттям власної святості, власної досконалості? Сучасне фарисейство!

Брати і сестри! Христос є тут. У Пресвятих Дарах, у кожному з нас. Він є в простій та сірій буденності. Бо любов — це не геройство, це не праця до смерті, щоб купити дітям новий комп’ютер, а дружині — нове пальто. А любов, дорогі чоловіки, — це тихе зачинення дверей, коли в дружини болить голова; любов, дорогі дружини, — це усміх на обличчі, коли накриваємо на стіл, аби зібрати біля нього всю сім’ю; любов, дорогі діти, — це проста квіточка, зірвана на луках і принесена мамі, заклопотаній щоденними справами; любов, дорогі батьки, — це казка, яку ви розповіли своїм малим дітям на добраніч.

Іспит із любові ми здаємо в щоденності. Тому вчімось любові до Бога й до людей від Діви Марії. Вчімось від Тієї, яка — як співається в одній марійній пісні, — «все розуміє, Серцем огортає кожного з нас, яка вміє побачити в нас добро». Багато чого пов’язує нас із Нею! Вона також «жила просто, звичайно, як ми».

Роздуми підготував Паллотинський Фатімський секретаріат в Україні