Моє Непорочне Серце затріумфує!

Роздуми на травневі богослужіння в століття об’явлень Богородиці у Фатімі

Початок: 

1. Об’явлення Ангела.
2. Перше об’явлення Божої Матері у Фатімі.
3. Друге об’явлення Божої Матері.
4. Третє об’явлення Божої Матері.
5. Четверте об’явлення — сенс страждання.
6. Переслідування дітей владою.
7. П’яте об’явлення Божої Матері.
8. Останнє об’явлення Божої Матері.

9 .Фатімські діти

10. Історія життя Франциска

11. Історія життя Гіацинти

12. Історія життя Люції

13. Засіб Матері Божої з Фатіми — щоденний Розарій

14. Фатімський дух жертви

15. Фатімська таємниця

16. Непорочне Серце Марії, будь нашим порятунком!

17. Година молитви та роздумів над нашим життям

18. Фатіма — місце об’явлення

19. Фатімська Діва на довбиській землі

20 травня. Фатімський санктуарій в Одесі

21. Марія – наша сила і міць

22. Розарій — молитва дитини Діви Марії

23. Наша марійна побожність

24. Серце Марії

25. «Жила просто, звичайно, як ми»

26. Провідниця духовного життя

28 травня. Царице наша, ми довіряємо Тобі!

13 жовтня 1917 року відбулося останнє об’явлення Божої Матері у Фатімі, й відтоді йде світом Її звернення, яке всіх непокоїть: заохочення до молитви, до зміни життя, навернення, до покаяння. Наші покутні Розарії, наші фатімські й травневі богослужіння протягом багатьох років мають зробити нас чуйними до Її закликів, застережень, до Її сліз.

Сьогодні ми знаємо, як ніколи, що світ стоїть над прірвою. Японський єпископ під час проповіді у Марійному санктуарії сказав до зібраних паломників: «Злі, диявольські сили мають у своєму розпорядженні міць знищення, в 60 разів більшу за ту, якої б вистачило для цілковитого знищення Земної кулі, для спалення будь-якого континенту, для перетворення найбільш врожайних просторів Земної кулі та найбагатших міст в одне велике згарище». В різних районах світу стоять напоготові ракети, націлені на знищення другої людини, а незнані нам руки з комп’ютерною детальністю готують смерть для мільйонів людей. У якому ж шаленому світі ми мусимо жити! Під такою загрозою ми постійно повинні підносити свої долоні у молитві й не переставати просити: «Матінко, заступись за нас!»

Дуже раненько 18 лютого 1941 року вулицями Кракова до храму отців-капуцинів скрадався молодий чоловік. Його викликали до гестапо. Перед входом до «пащі лева» він хотів впорядкувати своє життя у таїнстві святої Сповіді. Після визнання своїх провин молодий чоловік звернувся до священика з проханням: «Отче, я йду в гестапо, можу вже не повернутися. Благаю Вас про кілька слів, які б мене зміцнили в ті дні, що на мене чекають».

Священик глибоко задумався, а за хвилину сказав: «Кожної миті в якомусь місці, не важливо де і в яку пору, якийсь священик підносить патену і чашу, і складає Богові Жертву Святої Меси. Треба подумки єднатися з тією безкровною жертвою Христа, віддати себе самого, свої тягарі і страждання. І цього вистачить. Не може з нами статися щось погане, бо ми в такий спосіб поєднані з милосердною Всемогутністю, сильнішою за сили пекельні. Прошу завжди про це пам’ятати: чиїсь руки підносять патену з Гостією під час Святої Меси. Може, чорні; може, білі; а може, жовті; може, міцні; може, ослаблі; може, спрацьовані; а може, дуже слабкі й делікатні. Завжди десь руки священика підносять Гостію. На цій патені біля білої Гостії треба складати радісні ій тяжкі хвилини свого життя».

Молодий чоловік відійшов заспокоєний, добре пам’ятаючи слова сповідника. Того самого дня він переступив поріг приміщення гестапо, щоб після важких, довгих років життя у концтаборі, лише у травні 1945 року вийти на волю. І так глибоко запала в його серце наука побожного священика, що після закінчення навчання в Римі він віддав свої руки єпископу для консекрації, щоб вони, своєю чергою, могли підносити патену з Гостією і чашу з вином за інших, за грішних, за все людство.

Дороги Господні — це не наші дороги, думки Божі — не думки людини. Коли світ язичників і старозавітників підніс свої могутні долоні проти Церкви, апостоли й учні Христа віддавали своє життя, по черзі, за спасіння тих, що насмілилися проголосити війну Богові. Віддавали своє життя, пам’ятаючи пророчі слова Христа: «Ти — Петро, скеля, і на цій скелі я збудую свою Церкву, і брами аду не переможуть її» (Мт 16, 18). Сьогодні для захисту від пекельних сил у нас немає нічого з металу чи бронзи, нічого з тих страшних сил, якими розпоряджається людина, що боїться втратити свою владу над іншими. Ми маємо Жертву Ісуса Христа і молитву.

На фресці Мікеланджело «Останній Суд», що міститься на вівтарній стіні Сікстинської капели у Ватикані, зображено силу молитви: Господній Ангел витягає на розарії людину з прірви.

Коли співаємо Лоретанську літанію, ми взиваємо Марію як Матір доброї поради, Допомогу християн і як Царицю миру. Марія зобов’язує нас і заохочує до молитви. Вона йде за нами, шукає нас у житті й турбується про долю кожної своєї дитини. Просімо Її, щоб Вона зміцнювала наші слабкі долоні. Її допомога та опіка здатні витягнути з прірви пекла не тільки нас, але й увесь світ.

Роздуми підготував Паллотинський Фатімський секретаріат в Україні