Єпископ Широкорадюк: весь народ не відповідає за чиїсь окремі злочини

Як ставитися до думки, що в історії (наприклад, українського) народу є такі темні сторінки, що тепер нас Бог за це карає війнами? Відповідає єпископ Харківсько-Запорізький Станіслав Широкорадюк, який найближче знає та відчуває цю тему в своїй дієцезії…

— Ми маємо таку чудову річ, як Катехизм Католицької Церкви, — відповів владика на запитання CREDO. — Якщо уважно подивитися на вчення Церкви, викладене у ньому, і зробити з нього відповідні висновки, то ми там знайдемо виклад учення щодо «гріхів, які взивають про помсту до неба». До них, наприклад, належить пролиття невинної крові. Однак Катехизм вказує чітко і безсумнівно, що кара спадає на того, хто це зробив, а не на інших людей, не на цілий народ. Я не погоджуюся з тим, що весь народ має поносити кару за злочини, які хтось колись накоїв. Може — їхні діти, онуки; але не весь народ!

Я не хочу нікому говорити прикрих слів, коментувати або виправляти. Але я — син свого народу, я за нього молюся, за його життя і мир. І я не думаю, щоби цілий народ мусив відповідати за злочини певної групи людей, незалежно від того, хто під яким прапором це робив.

Я певен, що треба більше і спільно молитися, аби зрозуміти, що різні люди в Церкві мають свої особисті думки. Але вся Церква має конкретне вчення і за особисті думки не відповідає. Загалом би на такі теми я найохочіше відповідав — «без коментарів». Неприємні думки виникають, ширяться і зникають; а нам треба жити далі.

Катехизм Католицької Церкви, 1867-1868:
Катехитична традиція нагадує також, що існують «гріхи, які кличуть про помсту до неба». Кличуть до неба: кров Авеля (Бут. 4, 10); гріхи Содому (Буг. 18,20; 19, 13); зойк пригнобленого народу в Єгипті (Вих. З, 7-10.); скарга чужинця, вдови і сироти (Вих. 22, 20-22.); несправедливість стосовно робітника (Втор. 24, 14-15; Як. 5, 4.).

Гріх є особистим вчинком. Більше того, ми несемо відповідальність за гріхи, вчинені іншими, коли ми беремо в них участь: 
– безпосередньо і добровільно; 
– наказуємо або радимо їх чинити, хвалимо чи схвалюємо їх; 
– не виявляємо їх і не перешкоджаємо, коли до цього зобов'язані; 
– захищаємо тих, які чинять зло.