Сьогодні, 13 липня 2017 р., стали чинними оновлення Карного кодексу в Католицькій Церкві Польщі.
Зокрема, запроваджено обов’язок заявляти у відповідні державні органи про випадки сексуального використання неповнолітніх. На червневому засіданні Конференції єпископату Польщі було ухвалено текст, скоригований відповідно до останніх настанов Ватикану.
Загалом у Польщі чи не найменше педофільських скандалів з усіх країн, які зачепило це лихо, а окрім того, не один із таких піднятих пресою скандалів виявлявся безпідставним. Однак єпископат вирішив оновити свої вимоги в цій темі.
Після оновлення Карного кодексу до ст. 240 було додано санкцію: «Хто не повідомляє невідкладно органу, призначеного для переслідування злочинців, той підлягає карі позбавлення свободи до 3 років». Це важливо, бо досі недержавні інституції та приватних осіб зобов’язував тільки «суспільний обов’язок», без жодних наслідків його недотримання.
Документ польського єпископату зветься «Вказівки стосовно початкових канонічних розслідувань у разі звинувачення духовенства у вчинках проти Шостої заповіді Декалогу з особою неповнолітньою, менше 18 років життя». У ньому, зокрема, сказано, що Церква як спільнота вірних піклується про спасіння кожної людини та спільне благо суспільства, у якому виконує свою місію. Тому вона не байдужа як до того, що служить істинному благу людини, так і до того, що їй загрожує (це цитата з енцикліки Йоана Павла ІІ «Відкупитель людини, п. ’13).
Основоположний принцип служіння Церкви — це пошанування гідності кожної людини, вказує документ. А особливу вимогу, що випливає з цього принципу, становить пошана до того, щоб усі діти й молодь зростали безпечно. Це наперед закладає, що служіння людям та дітям зокрема має бути безкорисливим, та виключає будь-яке використання дітей з боку служителів Церкви. Водночас цей же принцип зобов’язує до прозорості у з’ясуванні підозр у неналежній поведінці й гарантує, що винуватці будуть притягнуті до відповідальності «незалежно від виконуваних функцій або своєї посади».
Церква покликана втілювати те, що проповідує, і служити найкращим прикладом для життя, тому єдина можлива реакція щодо теми сексуальних зловживань — це ретельні пошуки правди. Сексуальні зловживання Церква визнає тяжкими гріхами.
Документ зазначає, що звинувачення в порушенні Шостої заповіді духовними особами щодо неповнолітніх це широке поле для зловживань і труднощі у доведенні як вини, так і невинності. Окрім того, цю справу обтяжує «легкість медіального використання таких фактів, незалежно від їх доведеності, для підривання авторитету Церкви». Але це не повинно схиляти до затушовування фактів.
Юридично розгляд таких справ належить до компетенції Конгрегації віровчення (motu proprio «Sacramentorum sanctitatis tutela», 21 травня 2010 р., ст. 6 § 1), яка серед найтяжчих злочинів називає педофілію (сексуальний злочин з особою менше 18 років життя або з розумово неповноцінною, які прирівнюються до неповнолітніх) і дитячу порнографію (зображення з дітьми до 14 років, набуті, збережені або поширювані з метою сексуального задоволення, незалежно від способу набуття і зберігання). Якщо перший пункт сумнівів ні в кого не викликає, то другий може стати підставою для несправедливих звинувачень, оскільки наміри довести тяжко, а священика можна потягнути до суду, наприклад, за фото племінника на річці, яке він має у мобільнику. Саме тому документ говорить про стояння у правді в розслідуванні таких звинувачень і повазі до людини «заради Христа» — тобто немає поспішного перекосу в бік схильності засуджувати, заради відповідності «вимогам часу».
Відповідно до згаданого motu proprio (ст. 16), початкове розслідування таких справ зобов’язані проводити ординарії (або інші ієрархи) на своїх канонічних територіях. У разі доведення слушності — передавати документи до Конгрегації віровчення. Початкове розслідування встановлює факти та обставини можливого зловживання, готує формальні описи та всі потрібні документи, а також робить неможливим теоретичне продовження злочину (якщо він доведений). Тобто йдеться про відсторонення такої людини владою ординарія чи місцевого ієрарха. Жертву сексуального використання, зазначає документ, належить оточити необхідною душпастирською опікою, гарантуючи їй відчуття безпеки, волю доброзичливо вислухати і прийняти правду, полегшити (за потреби) зустріч із психологом. Звинуваченому треба чітко нагадати про обов’язок написати заяву у відповідні органи влади. Якщо він цього ще не зробив, це має зробити той, хто приймає таке оскарження.
Першу інформацію треба ретельно перевірити, дотримуючись таємності. Після цього настоятель звинуваченого вирішує, чи починати початкове канонічне розслідування. Якщо так, то створює відповідну комісію (або доручає справу призначеному священику).
Якщо справа стосується поточного часу, до звинуваченого застосовують санкції, передбачені в каноні 1722 Кодексу канонічного права (відсторонення з посади, заборона публічного відправлення Таїнств тощо). Якщо виходять на яв факти з недалекого минулого і безпосередньої загрози більше нема, застосування цього канону залишається на розсуд настоятеля звинуваченого. Наприклад, можна його відсторонити від праці з молоддю, доки все не з’ясується. Якщо ж ідеться про вчинки багаторічної давності, то дії настоятеля мають будуватися на розсудливості. Може, такій духовній особі треба порадити піти на спеціалізовану діагностику або, за необхідності, також і терапію.
Важливо: до часу з’ясування справи таку духовну особу не можна перевести на служіння в іншу дієцезію.
В разі позовів щодо померлих священиків канонічного розслідування не відкривають, хіба що це важливо для блага цілої Церкви.
Аж до моменту доведення провини звинувачена духовна особа має презумпцію невинності. В жодному разі не може бути позбавлена права на захист. Якщо звинувачення виявиться безпідставним, треба зробити все, аби добре ім’я такої людини було очищене.
Конгрегацію віровчення повідомляють у кожному випадку звинувачень у сексуальних зловживаннях, а вже вона, на підставі даних початкового розслідування, або бере справу, або залишає її місцевому ординарію. Якщо в ході розслідування з’ясується, що все було тільки «шумом» (fumus delicti), ординарій повідомляє Конгрегацію і справу закривають.
З огляду на те, що випадки сексуальних зловживань щодо неповнолітніх мають бути розслідувані і церковним, і державним судами, початкове канонічне розслідування має відбутися у той період, коли воно ще буде можливим з огляду на державні правні обмеження такої особи. Карну і цивільну відповідальність за такий злочин несе сам винуватець, як фізична особа.
Церковне розслідування провадиться принципово всередині Церкви, однак відповідальний за нього має усвідомлювати, що деякі документи, згідно з державним законодавством, мають потрапити до державних органів влади. Тому в суть розслідування ніколи не входять матеріали, отримані зі сповіді, як і з порад духовного керівництва.
Аналогічним чином, mutatis mutandis, справа йде тоді, коли звинувачення у сексуальних злочинах щодо неповнолітніх стосуються не священиків, а богопосвячених або мирян, які працюють у церковних структурах.
Щоби уникнути таких ганебних випадків, треба приділити увагу належній формації кандидатів до духовного стану. Цьому присвячений окремий додаток до представленого документа Конференції єпископату Польщі, що був ухвалений 6 червня 2017 р.
Переклад CREDO за матеріалами: Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
