5 причин бути синглом

Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві, а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині, і він поділений. Незаміжня ж жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові.
(1 Кор 7,32-34)

«Коли віддаватися будеш? Пора». «Біологічний годинник цокає». «Женисі вже, я внуків хочу»… Якщо вам більше 20 років і ви ще не одружилися, то щось подібне чули хоч би раз від близьких, а особливо далеких родичів і знайомих. А якщо вони ще й релігійні (не плутати з віруючими), то могли підкріплювати свої слова цитатами з Біблії, не переймаючись, що вони не в тему, а також авторитетом ксьондза, біскупа і Церкви загалом: «шо люди про тебе скажуть».

Під таким суспільним тиском не всі можуть уповні проживати своє життя щасливо. Але за цими критеріями (побудувати будинок, посадити дерево, виростити сина) великим життєвим невдахою був Ісус Христос: не одружився, не мав дітей, не заснував жодного бізнесу, та ще й помер як останній розбійник… Але саме Він показав, що Любов не вписується у жодні рамки.

Ось 5 причин для того, щоб насолоджуватися своїм станом (тимчасовим чи постійним — не це важливо):

1. Свобода

Бути вільним і вміти брати відповідальність за своє життя, не звинувачуючи нікого і не покладаючись надмірно на іншу людину — саме зараз час цього вчитися.

Полетіти на вихідні до Рима чи піти сьогодні ввечері до театру — вирішувати тільки вам, і не треба підлаштовуватися під чиє завгодно «виходить — не виходить»/ «пущу — не пущу».

Витратити всю зарплату на гарне платтячко чи навіть на благодійність, а потім місяць їсти пісну кашу і ходити на роботу пішки — тільки ваш вибір, який не вплине на інших, і неможливий для тих, хто мусить наповнювати спільний бюджет.

Увечері після роботи поспілкуватися з людьми чи поспостерігати за заходом сонця на самоті — вибір, який ви маєте, поки живете окремо.

Тільки не плутайте усамітнення з самотністю. Самотність — це не так суспільний стан, як духовний. Бо самотньою може почуватися матір 12 дітей, коли вона настільки розчинилася у служінні сім’ї, аж про її власні потреби забуто. Самотнім може почуватися чернець, якого спільнота не зовсім розуміє, про це часто згадується у щоденниках різних святих і містиків. Самотнім можна почуватися у натовпі, якщо ти не серед однодумців. Зрештою, самотність — це норма, бо жодній людині не під силу повністю закрити собою екзистенційну пустку іншої, навіть дуже коханої людини. Це зробити може лише Бог.

2. Час

Час для Бога. Погодьтеся, що в сімейному гармидері, коли щодня треба встигнути «обійти господарство», потурбуватися про дітей, не занедбати свою другу половинку, — варто дуже постаратися знайти час на молитву. Що там казати, інколи молоді мамусі не можуть затриматися на кілька хвилин довше в туалеті, а про медитацію в тиші залишається лише мріяти.

Час для себе. Ми живемо у посттоталітарному суспільстві, де дбати про себе вважається поганим тоном. Але християни знають, що любов і турбота про себе (душу і тіло) — необхідна складова любові до інших. Бо нещаслива людина тільки ранить інших, а щаслива помножує радість. Це як в інструкції, яку перед польотом отримує кожен пасажир літака: у разі аварії спочатку вдягніть кисневу маску на себе, а потім на дитину.

Час для інших — людина, «не обтяжена» сімейними обов'язками, має більше часу на інших людей.

3. Служіння Церкві/суспільству

І свобода, і час тут відіграють важливу роль. Бо чи можна вважати заслугою, коли дружина занедбує чоловіка і дітей, днюючи та ночуючи у храмі? Або богопосвячена особа, яка за умовчанням прислуговує при церкві і деколи так стомлюється, аж боговгодні справи стають рутиною. Вільна людина свідомо і добровільно віддає свій час для служіння. І це не тому що їй, бідолашній, нікуди подітися (бо у сучасному світі завжди є можливість і велика спокуса для звичайного гедонізму), а тому, що вона хоче послужити. Навіть пробиваючись крізь сексизм і клерикалізм, заплющуючи очі на анекдоти «Срочно замуж, дура» та цілком серйозні наїзди «Одружися і займися сім’єю, а тут тобі не місце». Зрештою, нічого нового під сонцем, можна лише подякувати, що ми живемо не в часи Жанни д’Арк і словесні шпильки та вбивчі погляди не зрівняються зі справжнім спаленням на вогнищі.

Подивіться на наші курії, церковні комісії та прицерковні організації — скільки там працює людей, які служать своїми вміннями Церкві, скільки радників, аналітиків, науковців, менеджерів, редакторів, катехитів та секретарів непомітно жертвують (бо для мирян кар’єри в Церкві в Україні не існує — це чиста жертва) своє життя.

Подивіться на волонтерів, які сьогодні служать на Сході України, жертвуючи особистим життям і здоров’ям, а взамін отримуючи лише невдячність і підозри (ну бо вони точно наживаються на грошах, думає багато хто).

4. Самореалізація

Велика радість — коли немає вибору між утриманням родини та улюбленою професією. Звісно, ідеально, коли ти робиш те, що любиш, а ще й отримуєш за це грубі гроші. Але дорога до мрії не завжди проста.

Ризикнути кар’єрою на користь дитячої мрії, повністю змінити професію в дорослому віці? Це може будь-хто сміливий, але наважитися легше тому, від кого не залежить добробут сім’ї та життя маленьких дітей.

Звільнитися з ненависної роботи і працювати віддалено, зимуючи в теплих краях, поки співвітчизники маневрують слизькими підошвами по кризі з болотом? Таке можливо і сімейній людині, але вільній — логістично простіше.

Крім того, сьогодні, щоби підтримувати робочі вміння, потрібно постійно вчитися, адже знання щомиті збільшуються та доповнюються. Літні школи, курси, тренінги і майтер-класи, конференції та круглі столи — вільній людині набагато легше тримати руку на пульсі.

5. Цей статус можна змінити будь-якої миті.

Щоби поміняти статус із «вільний» на «у стосунках», замало кількох кліків, як у Фейсбуці, але це й не настільки складно, як у випадку, коли ти присягнув комусь життя. Сингли зазвичай не складають довічних обітів і не обіцяють не одружуватися чи не йти в монастир аж до смерті.

У церковних колах прийнято нарікати на те, що сучасна молодь не поспішає одружуватися. Але чи не буде здоровішою та міцнішою сім’я, яку створять справді самодостатні особи, що працюватимуть для спільного блага, а не розчиняться у партнері; які вже трохи можуть стояти на ногах, а не просто перейшли з батьківської родини до нової? Може б, також зменшилося число визнань шлюбу недійсним із причини психологічної незрілості?

Пунктів могло би бути й більше чи менше, але якщо пам’ятати про остаточну мету (вічне життя і спасіння, а не шлюб, монастир чи самотність самі по собі) — тоді вони взагалі стають непотрібними: достатньо просто бути щасливим.