У кожному моральному акті треба розрізняти три такі чинники: по-перше — мета; по-друге — намір; по-третє — обставини.
Якщо певний учинок має бути сприйнятий як морально слушний, то жоден із цих трьох елементів не може противитися моральному закону. Аби пояснити це питання, ми часто послуговуємося старою латинською максимою: Bonum ex integra causa, malum ex quocumque defectu, — що означає, що всі моральні показники цього акту мають бути добрі: його мета, його намір і його обставини. Якщо один із цих показників не є добрий, тоді не можна визнати певний акт загалом добрим.
Ось приклад. Припустімо, що хтось бажає довідатися, чи підтримка бідного друга, який потребує тисячі доларів, аби врятувати свій бізнес, є вчинком морально добрим. Запитаймо по-перше: яка мета дару? Аби допомогти ближньому. Вочевидь це хороша мета, але сама по собі вона не робить цього акту морально добрим, оскільки належить розглянути два інші аспекти.
Тому по-друге: яка інтенція, або мотив цього вчинку? Сам учинок може бути справді добрий, але мотив може бути поганий. Якщо мотивом в обговорюваному випадку є прагнення зняти з друга фінансовий тягар, аби той міг забезпечити собі та своїй сім’ї нормальні життєві стандарти, тоді цей учинок надалі морально добрий. Однак якщо мотивом дару є знайти ласку в очах жінки ближнього і спровокувати її подати на розлучення, тоді цей учинок знищений поганим наміром.
По-третє, треба запитати, які обставини? Якщо дар був би переказаний за посередництвом подруги жінки, яка, вручаючи його, висміяла святість подружнього зв’язку і виправдала ідею розлучення, стверджуючи, що всі розлучаються, — тоді добрий учинок став би ще більше знищеним і змарнованим через неморальні обставини, які його супроводжували.
Ніколи не буде досить нагадувати, що всі ці три чинники мають бути добрими: сам учинок, намір та обставини. Тому цей учинок має бути добрим не тільки щодо своєї мети, але також і щодо засобів. Саме про це забувають сучасні погани: вони гадають, що коли мета хороша, то вони можуть послужитися якими завгодно засобами, які лиш їм подобаються. І так складається, що тих, хто був обдурений брехнею, єзуїти ніколи не навчали нічого окрім саме цієї християнської традиції.