Проповідь Папи Франциска під час Святої Меси у парку О’Хіґґінса. Сантьяго, 16 січня 2018 року.
Публікуємо текст папської проповіді.
«Побачивши народ» (Мт 5,1). У цих перших словах сьогоднішнього Євангелія ми знаходимо поставу, з якою Ісус хоче вийти нам назустріч — ту саму поставу, якою Бог завжди дивував свій народ (пор. Вих 3,7). Перша постава Ісуса — це дивитися, поглянути в обличчя своїх учнів. Ці обличчя вивільняють внутрішню любов Бога. Не ідеї ані концепції керували Ісусом… але обличчя, люди; життя, що волає до Життя, як Отець хоче нам переказати.
Побачивши народ, Ісус бачить обличчя людей, які йдуть за Ним, а найпрекраснішим є зауваження, що вони зі свого боку зустрічають у погляді Ісуса відбиток своїх шукань і прагнень. Із цієї зустрічі зроджується потік благословень, що становлять перспективу, до якої ми маємо прагнути. Ми до цього призвані і саме це становить наше покликання. Благословення не народжуються з пасивної постави щодо дійсності й не можуть зродитися з постави глядача, який стає сумним творцем статистики того, що відбувається. Їх не зроджують пророки невдач, які вдовольняються сіянням розчарувань. Вони не походять також і з обманів, які обіцяють нам щастя на «клацання пальцями», за «кліпання ока». Навпаки: благословення зроджується зі співчутливого серця Ісуса, яке зустрічається з серцями чоловіків та жінок, що хочуть і гаряче прагнуть благословенного життя; чоловіків та жінок, що знають страждання; розуміють невпевненість і біль, що виникає, коли «земля тремтить під ногами» або «мрії тонуть», а доробок цілого життя падає в руїнах; але ще більше вони знають упертість і боротьбу, щоби йти вперед; вони багато знають про відбудову і розпочинання заново.
Скільки ж чилійське серце знає відбудовування і починання заново! Скільки ж ви знаєте про те, як підводитися після падінь! До цього серця звертається Ісус, для цього серця — Його благословення!
Благословення не народжується з критиканства ані з порожніх слоганів людей, які вважають, ніби все знають, але не хочуть ні у що включатися і ні з ким об’єднуватися, і зрештою блокують всіляку можливість творити процеси змін та відбудови у наших спільнотах і в нашому житті. Благословення народжується у серці милосердному, якого не мучить очікування. І воно зазнає того, що надія це «новий день, вирваність із застою, струшення негативної постави» (Пабло Неруда).
Ісус, називаючи блаженним того, хто вбогий, плаче, пригнічений, страждає, того, хто простив, — прагне викорінити паралічний безрух людей, які вважають, що речей не вийде змінити; людей, які перестали вірити у міць Бога Отця, яка перемінює, і в своїх братів, зокрема у братів найслабкіших та відкинених. Ісус, проголошуючи блаженства, приводить до струшування цієї негативної приниженості, яку звуть відмовою і яка велить нам вірити, що можна жити краще, якщо уникнемо проблем, якщо втечемо від інших, якщо сховаємося або замкнемося у своєму комфорті, якщо заснемо у заспокійливому споживацтві (Evaneglii gaudium, 2). Саме ця відмова провадить нас до ізолювання від усіх, до поділів, відділяння; вона чинить нас сліпими на життя і на страждання інших.
Блаженства є тим новим днем для всіх тих, хто залишається налаштованим на майбутнє, хто надалі мріє, хто надалі дозволяє Святому Духові торкатися себе і пробуджувати.
Як же добре думати, що Ісус з Узгір’я Ренка або з Пунтільї приходить, аби сказати нам: блаженні… Так, блаженні, благословенні ти і ти; благословенні ви, які дозволяєте Святому Духові заразити вас і боретеся й працюєте заради того нового дня, заради нової Чилі, бо вашим є царство Боже. «Блаженні митртворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5,9).
Перед лицем відмови, яка, немов грубе нарікання, підриває наші життєві зв’язки і розділяє нас, Ісус нам каже: благословенні, хто трудиться заради примирення. Щасливі ті, хто здатний забруднити свої руки і працювати, аби інші жили в мирі. Щасливі, хто трудиться, щоб не впроваджувати поділів. Таким чином благословення чинить нас будівничими миру; закликає нас до активної участі для того, аби дух примирення здобував собі місце посеред нас. Чи бажаєш успіху? Чи хочеш щастя? Щасливі ті, хто працює, аби інші могли мати благополучне життя. Хочеш миру? Працюй заради миру.
Не можу не процитувати великого пастиря, якого мало місто Сантьяго, який під час урочистого «Te Deum» сказав: «Якщо хочеш миру — працюй задля справедливості»… І якщо хтось нас запитує: що таке справедливість? — або чи вона, бува, не полягає тільки в тому, щоби «не красти», — ми йому відповімо, що існує інша справедливість: така, яка вимагає, аби до кожної людини ставилися як до людини!» (кардинал Рауль Сільва Енрікес, Проповідь на Екуменічне Te Deum, 18 вересня 1977).
Сіяти мир через близькість, через сусідство! Виходити з дому і дивитися в обличчя, ідучи назустріч тому, хто переживає кепські часи, до кого не ставляться як до особистості, як до гідного сина цієї землі. Це єдиний доступний нам спосіб, щоб виткати мирне майбутнє, аби знову прясти дійсність, яка може порватися. Будівничий миру знає, що часто неминучим є долати великі або делікатні малості чи амбіції, які зроджуються з прагнення вирости і «здобути ім’я», посідати престиж коштом інших. Будівничий миру знає, що замало сказати «не роби нікому нічого поганого», бо — як казав св.Альберто Уртадо — «дуже добрим є не робити поганого, але дуже поганим є не робити добра».
Будування миру — це процес, який нас громадить і надихає нашу творчість, аби зроджувати зв’язки, необхідні, щоби помітити у моєму сусіді не когось чужого, незнаного, але сина цієї землі.
Ввірмося Діві Непорочній, яка з Узгір’я св.Христофора [Cerro San Cristóbal] оберігає і супроводжує це місто. Нехай Вона нам допомагає жити і прагнути духа блаженств, аби по всіх закутках цього міста було чути немовби один шепіт: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться».
фінансово.
Щиро дякуємо!
