«Церква зранена — здатна зрозуміти рани сьогодення і ототожнитися з ними, терпіти їх, допомагати і намагатися їх лікувати».
Так говорив Папа Франциск під час зустрічі 16 січня 2018 року зі священиками, богопосвяченими та семінаристами у катедрі Сантьяго.
Святіший Отець нагадав слова, які промовляють священики та богопосвячені під час свячень або консекрації: «Ось я, Господи, аби виконати Твою волю». «Ми хочемо разом і заново відповісти на заклик, який колись пронизав наше серце», — сказав він.
«Святий Петро й спільнота», які пережили «три фундаментальні досвіди» стали темою промови Папи Франциска. Він вибрав цю тему, бо досвід апостолів завжди має «подвійний аспект — особистий і спільнотний». «Вони йдуть разом, ми не можемо їх відокремити. Так, ми були покликані індивідуально, але завжди для того, щоб стати частиною більшої групи. Не існує “selfi-покликання”. Воно вимагає, аби світлину зробив хтось інший», — зазначив Папа, вказуючи на досвід апостолів, представлений у Євангелії. Воно показує життя таким, як воно є, а не таким, яким воно мало би бути. Єваноеліє не боїться показувати там тяжкі й навіть конфліткні моменти, через які проходили учні Христові.
Учні ще не знають про Воскресіння Ісуса. Вони повернулися на свою землю, аби займатися тим, що вони вміли, — рибалити. «Там були не всі, а лише деякі. Може, вони розділилися? Ми цього не знаємо. Писання лише каже, що ті, які були, нічого не впіймали. Їхні сіті — порожні», — зауважив Папа, звертаючи також увагу на велику внутрішню тривогу, пов’язану зі смертю Учителя:
«Петро відрікся Його, Юда зрадив, інші повтікали та сховалися. Залишилися жменька жінок та улюблений учень. Це був час розгубленості й тривоги в житті учнів».
У цьому контексті Папа згадав про скандали, якими заплямували себе певні священики. Йому добре відомо про біль, завданий випадками зловживань проти неповнолітніх і він уважно слідкує за зусиллями, спрямованими на те, аби подолати «це велике болюче зло», сказав Франциск: «Біль кривди і страждання, завданих жертвам та їхнім родинам, які пережили зраду довіри, покладеної на служителів Церкви. Біль з приводу страждання церковних громад. І ваш біль, дорогі браття, що окрім трудів посвяти, пережили кривду, завдану підозрами та обмовами, які посіяли сумніви, страх і зневіру». Бути священиком у Чилі сьогодні — далеко не просто. Папа знає, що інколи доводиться платити чималу ціну, зносити зневаги, коли на вулиці або в метро священик іде в духовному вбранні. Це вже далеко не та країна, яку він пам’ятає з часів свого новіціату…
Далі Святіший Отець скерував свій погляд на дійсність Чилі, на зміни в країні та виклики, які іноді спонукають замикатися, забуваючи про те, що Євангеліє є «шляхом навернення для всіх». «Ми забуваємо, — сказав він, — що обітована земля — перед нами. Ця обітниця вчорашня, але призначена для завтра». Франциск застеріг від спокуси думати, ніби все погано, від апатії та розчарування. «Так ми заплющуємо очі на душпастирські виклики, гадаючи, ніби Дух не матиме що сказати».
«Що залишилося від цих сильних, сміливих, активних учнів, які почувалися вибраними та залишили все, щоб іти за Ісусом?» Цим запитанням Папа завершив першу частину роздумів, переходячи до досвіду святого Петра — провідника, який «розчарував Того, Кому присягав захист». Франциск пояснив, чому Христос запитує його про любов: «Чи любиш ти Мене? Ісус не користується ні картанням, ні осудом. Єдине, чого Він хоче, це спасти Петра. Він хоче врятувати його від небезпеки залишитися замкненим у своєму гріхові».
Тож запитання про любов має допомогти учневі здійснити розпізнавання та знайти «оту реалістичну відповідь», яка по-справжньому зробить його апостолом. Ісус запрошує всіх нас усвідомити, що ми прощені й саме це є «джерелом нашої радості». Бо богопосвячена особа — це та, яка «у своїх власних ранах знаходить знаки воскресіння», яка здатна побачити в ранах світу «силу воскресіння».
Цей досвід, як зауважив далі Наступник святого Петра, визволяє нас від почуття самодостатності, від того, щоби вважати себе вищими за інших, від «прометеївської тенденції» тих, які «покладаються лише на власні сили та почуваються кращими за інших тільки тому, що дотримуються певних норм чи залишаються непорушно вірними певному католицькому стилю, що притаманний минулому».
Цю частину роздумів Святіший Отець підсумував словами святого Альберто Уртадо: «Божий люд не очікує і не потребує начальників, але очікує пастирів, посвячених осіб, яким відоме співчуття, які вміють простягнути руку, вміють зупинитися біля того, хто впав, і, як Ісус, допомагають вийти із зачарованого кола “жування” відчаю, що отруює душу».
Отож запрошення пізнати Петра, який зазнав поразки, аби пізнати переміненого Петра, є запрошенням перейти від «Церкви спустошених осіб до Церкви, яка служить багатьом зневіреним навколо нас». Бо аби Боже Царство було присутнім між нами, необхідно, щоб «нужденний, нагий, хворий, в’язень і бездомний» були гідні «сісти за наш стіл, почуватися “як удома” серед нас, почуватися родиною».
Оновити пророцтво, таким чином, означає «не очікувати ідеального світу», бо любити слід «не ситуації чи ідеальні спільноти», а людей. Отож, коли ми визнаємо власні помилки й обмеження, Господь оновляє серця та церковні спільноти також і тоді, коли «переживаємо епохи темряви та слабкості Церкви». А шляхом до відродження є повернення до євангельського джерела.
За матеріалами: Радіо Ватикану, КАІ
фінансово.
Щиро дякуємо!
