Нелегко дозволити любити себе по-справжньому, бо ми схильні претендувати на заслуги.
Думками про це Папа Франциск поділився під час покаянного богослужіння, яке очолив у п’ятницю, 9 березня 2018 р., в базиліці св.Петра у Ватикані, в рамках ініціативи «24 години для Господа», пише Радіо Ватикану.
Нагадаємо, йдеться про ініціативу, яка зродилася в контексті Ювілею Милосердя. Вона полягає в тому, щоб у певний день (зазвичай це п’ятниця перед IV неділею Великого Посту) принаймні один із храмів у кожній дієцезії залишався відкритим протягом 24 годин — або якнайдовше, відповідно до місцевих можливостей, — для адорації та сповіді. Стало добрим звичаєм, що в цей день Папа очолює покаянну молитву в базиліці св.Петра, під час якої сповідає вірних.
Богослужіння відбувалося у формі Літургії Слова. Пролунав уривок із Першого послання святого Йоана та євангельська розповідь про відречення святого Петра. І саме слова улюбленого Христового учня — любов Бога така велика, що Він зробив нас своїми дітьми — стали відправною точкою для проповіді Святішого Отця.
Божа любов, сказав Папа, «завжди є більшою від того, що ми можемо собі уявити» й поширюється, «виходячи за межі будь-якого гріха, яким наше сумління може нам дорікнути». Ця любов на знає ні меж, ні завад, для неї не існує тих перешкод, «які ми звикли встановлювати перед людиною, боячись, що її прихід відбере у нас свободу».
«Ми знаємо, що наслідком стану гріха є віддаленість від Бога. Насправді ж гріх є способом, за допомогою якого ми віддаляємося від Нього. Але це не означає, що Він віддаляється від нас. Стан слабкості й розгубленості, в який нас ставить гріх, є ще однією причиною того, чому Бог залишається близько до нас. Ця впевненість має завжди супроводжувати нас в житті», — сказав Святіший Отець, пояснюючи, що слова апостола Йоана є запевненням для нашого серця, аби мати «непохитну довіру до любові Небесного Отця».
За словами Папи, Божа благодать не перестає діяти в нас, аби посилювати уповання на те, що нам ніколи не забракне Його любові, не зважаючи на будь-який гріх, який можемо скоїти, «відкидаючи Його присутність у нашому житті». Це спонукає нас усвідомити розгубленість, яка приходить у наше життя, подібно до того, як це трапилося зі святим Петром.
«Євангеліст до крайності лаконічний. Спів півня, здається, зібрав розгубленого до того часу чоловіка; далі він пригадує собі Ісусові слова і, врешті, падає пелена й Петрові починає вдаватися розгледіти серед сліз, що Бог об’являється в Христі, якого б’ють по щоках, ображають, від якого він відрікся, але Він іде, щоб померти за нього. Петро, який хотів би померти за Ісуса, тепер розуміє, що повинен прийняти, що Він умре за нього. Петро хотів навчати свого Вчителя, хотів іти перед Ним; натомість саме Ісус іде, щоб умерти за Петра. А Петро раніше цього не розумів, не хотів цього зрозуміти», — сказав Святіший Отець.
Тепер святий Петро робить зіставлення з Господньою любов’ю і нарешті розуміє, що «Він любить його і просить дозволити себе любити». Петро збагнув, що «завжди відкидав те, щоб дозволити себе любити», не дозволяв Ісусові «спасти себе повністю».
«Як же важко дозволити любити себе по-справжньому! Ми б хотіли, аби у нас завжди було щось пов’язане з визнанням, тоді як ми, у дійсності, є боржниками в усьому, адже Бог є першим і повністю нас спасає, з любов’ю», — сказав Папа, заохочуючи: «Просімо в Господа благодаті пізнати велич Його любові, яка касує кожен наш гріх. Дозвольмо, аби ця любов очистила нас, щоб ми пізнали істинну любов!»
Після цих слів базиліка св.Петра поринула в молитовну тишу. Присутні розпочали іспит сумління, по завершенні якого відбулося загальне визнання гріхів. Далі, після молитви «Отче наш», Святіший Отець та призначені священики зайняли належні місця та розпочали сповіді. Перш ніж сповідати, Папа також сам приступив до Таїнства Покаяння. Протягом усього періоду сповідей в базиліці чергувалися покаянні пісні з періодами тиші.
Титульне фото: Vatican News
фінансово.
Щиро дякуємо!
