Сто років тому, на початку березня 1918 року, в Україні запровадили багато новацій. Відбувся перехід на новий календар і новий час. З’явився новий герб і нові гроші. Відбулася спроба запровадити новий адміністративно-територіальний устрій.
Про новації тієї карколомної доби Радіо Свобода спілкувалося з істориком, завідувачем музею Української революції 1917–1921 років Олександром Кучеруком.
– Коли у лютому 1918 року більшовики захопили Київ, то що в цей час робила Центральна Рада?
– Розуміючи, що більшовики готові захопити місто, вирішили покинути Київ і тимчасово перебувати на території, яка дозволяла працювати. Мала Рада – постійно чинний орган Центральної Ради – спершу перебралася до Житомира, потім до Коростеня. Коростень узагалі прославився, бо там ухвалили закон про державний герб України – тризуб.
– Але спочатку ухвалили закон про перехід на новий час і про перехід на новий календар – з юліанського на григоріанський.
– До цього вже йшло. Ми перебували у своєрідній ситуації, коли більша частина Європи жила за григоріанським, а тут ще продовжувалися користуватися юліанським. Виходить, що людина їхала в Європу, перетинала кордон і потрапляла на два тижні вперед. Це було якось нелогічно.
Або, наприклад, підписання Берестейського миру. Договори 9 лютого, а повертаємося назад, і фактично йде підготовка до його ратифікації в минулому. Ледве не дійшло до того, що договір був підписаний, а ратифікація відбулася раніше, майже так. Таких речей треба було позбавлятися.
– Здається, тоді вже люди жили за двома календарями, бо у багатьох тодішніх газетах стояло дві дати.
– Не тільки у цей час, десь від 1909–1910 років у газетах уже починали писати по дві дати за двома календарями. Просто на початку 1918 року треба було завершити цей процес. І він був завершений. З одного боку, ми перейшли на сучасне літочислення, а з іншого – відбулося уточнення часу, було змінено час на годину і скількись хвилин, щоб вирівнятися за середнім європейським часом. Це вже був, так би мовити, крок до євроінтеграції.
– Ще одна з тогочасних новацій – нові гроші. Причому тут не зовсім зрозуміло. На початку січня 1918 року був ухвалений закон про українські гроші, з’явилися карбованці. А на початку березня знову ухвалюють схожий закон.
– Була величезна проблема. Російська імперія впала; більшовизм, який там запанував, додав ще більше хаосу, і не було чим платити зарплату в Україні. Тоді на початку січня було ухвалено тимчасовий закон про українські гроші.
Закон був доопрацьований, і пізніше було ухвалено цей закон, про який ви говорите. Введено гривню.
Законом було вирішено, що 1 карбованець дорівнює двом гривням і, відповідно, 200 шагам.
– Карбованець і гривня були одночасно?
– Так. Тоді дискутували, як називати розмінну монету: сотики, копійки, шаги? Вирішили, що найбільш історичне обґрунтування мають шаги.
– Ця назва ще від часів Великого князівства Литовського?
– Так.
– А до того, як ці гроші з’явилися, яка валюта ходила?
– Все було. Ходило все: старі російські імперські гроші, ходили «керенки», «ост-карбованці» – гроші, що були запроваджені німцями на території Литви, Польщі, Латвії, Білорусі, які вони захопили під час Першої світової; ходили німецькі марки.
– А хто визначав курс?
– Спочатку було певною мірою хаотичне ціноутворення, мало не від того, яка банкнота красивіша.
Українські банкноти якось одразу полюбилися, їм навіть давали народні назви. Наприклад, «горпинки»: на одній з банкнот була намальована у профіль гарна жіночка з віночками – Горпина. Інша банкнота була з орнаментом квадратиками – це стали «плахти». Також була «яєчня» – банкнота яскравого жовтого кольору. Якщо не помиляюся, це були п’ятсот гривень.
– А монету не карбували?
– З монетою була проблема: Україна тільки ставала державою, не було монетного двору, не було де їх карбувати. Тож шаги були як поштові марки, тільки їх друкували не на тоненькому папері, а на грубшому картоні, на звороті друкувався тризуб і писалося: «Ходить нарівні з дзвінкою монетою».
Обговорювалося, що треба познімати пам’ятники царям і всім з того режиму – якщо гарні, то здати в музей, а якщо маловартісні, то «переплавити на дзвінку монету».
Але не встигли зробити цю дзвінку монету. Така проблема була не тільки в нас: у багатьох країнах ходили паперові розмінні гроші.
– Ще одна з тодішніх новацій – ухвалене рішення про новий герб: тризуб.
– Так, але це не було так, що «встали зранку, і давайте придумаємо герб». Дискутували багато років, що має бути гербом України. Тоді вважалося, що Наддніпрянська Україна асоціюється з архистратигом Михаїлом, а Галицька – з левом, який спинається на скелю. Це популяризувалося, малювався архистратиг Михаїл, у нього був щит, а на щиті галицький лев. Але щось було не так. Архистратиг Михаїл був запроваджений російською владою, і це не сприймалося.
Врешті, прийшли до кількох проектів. Попервах Грушевський пропонував, що в основі герба має бути плуг як символ рільничої нації.
– Невже не Грушевський запропонував тризуб?
– Тризуб запропонував член Центральної Ради Дмитро Антонович, а Грушевський із цим погодився. Тризуб спирається на давньоруський період, а плуг – аж на скіфські часи.
Були ще цікаві варіанти на французький манір: на синьому щиті написати золотими літерами УНР або просто «У» – Україна мається на увазі. Навіть випередили сучасну європейську практику: був щит, а на ньому золоті зірочки за кількістю земель за новим адміністративно-територіальним поділом. Врешті дійшли висновку, що основою герба має бути княжий знак Тризуб.
Ухвалення цього закону відбулося у Коростені. Закон був досить короткий, буквально кілька рядків. Тоді було доручено підготувати сам малюнок, через якийсь час його підготували. І, якщо не помиляюсь, 22 березня ці ескізи були представлені. Намалював їх наш відомий художник Кричевський.
– Ще одне рішення, яке ухвалили в цей час, стосувалося зміни адміністративно-територіального поділу. Доти був поділ на губернії, вони ділилися на повіти. Натомість ухвалили рішення, що Україна віднині ділитиметься на землі. Яке було обґрунтування такої новації?
– Це навіть не новація, а радше повернення в історичне минуле, так само, як із тризубом заглибилися у княжі часи. Тоді князівська держава називалася Руська земля. Це була ідея і розробка Грушевського, щоб змінити територіально-адміністративний поділ.
Поділ на губернії був досить важкуватий, великі території. Тоді замість 9 губерній розробили новий поділ, пов’язуючи з історико-етнографічними особливостями територій, на 33 землі. Грушевський все це розробив, це була дуже копітка робота.
Між іншим, уже за наших часів також казали про доцільність адміністративно-територіальної реформи, що потрібно поділити території. У цьому є резон; не думаю, що Грушевський міг придумати щось непотрібне.
– З усіх цих новацій зміна адміністративного поділу не прижилася. При гетьмані Скоропадському скасували цей поділ.
– Його не запровадили. Коли гетьман прийшов до влади, було ухвалено рішення, що всі попередні закони, які ухвалювала Центральна Рада у різних галузях, анулюються. Бо всі готувалися до Українських установчих зборів. А гетьман не дуже з цим поспішав, боявся, що програє. Так воно й залишилося нереалізованим.
Думаю, хоч сто років пройшло, але реалізовувати це треба. Багато речей, які ухвалювалися в той час, реалізовувалися пізніше. Наприклад, ДніпроГЕС почали проектувати влітку 1918 року, а побудували аж у 1930-х роках.
– Ви згадали про Установчі збори. Коли мали відбутися вибори й коли вони мали зібратися?
– Установчі збори спочатку були придумані як Всеросійські установчі збори. Але українці сказали: оскільки ми є республікою від листопада 1917 року, то маємо провести свої Установчі збори, щоб вони вирішили наше майбутнє.
Тим часом російська влада перейшла до більшовиків. Всеросійські установчі збори Ленін розігнав.
Українські установчі збори мали бути за старим стилем 9 січня 1918 року, а зібратися – 22 січня 1918 року. Вибори відбулися, але не на всій території. У той час ішла війна, Росія напала на Україну. На багатьох територіях була більшовицька влада на той час. Вибори відбулися там, де була українська влада.
– То чому ж вони все-таки не зібралися?
– Більшовички завадили зібратися.
– Але ж більшовиків невдовзі прогнали, а Установчі збори все одно не зібралися.
– Вийшло так: 22 січня вони не змогли зібратися. Тому Центральна Рада ухвалила Четвертий Універсал і сказала, що остаточну стратегію мають виробити Установчі збори.
– Чому Ви не хочете сказати, що німці не хотіли, щоб Установчі збори зібралися, та й гетьман також?
– Та ні. От гетьман не хотів. А німці тут з’явилися як наші союзники. Під Берестейським мирним договором був підписаний ще один документ, який вирішував, що союзні війська, німецькі й австрійські, разом з українськими виженуть більшовиків. Поки допомагали, Центральна Рада почала втрачати свою підтримку на місцях.
– У неї і на початку 1918 року не було великої підтримки на місцях, коли вона втратила майже всю територію України й лишилася на кількох клаптиках.
– Так, але ж вона повернулася.
– З німцями.
– Із союзниками. У радянські часи нас учили, що це була німецька окупація. Це називали окупацією, бо вона була спрямована проти російських більшовиків. Насправді це були союзні війська, які допомагали.
Установчі збори не зібралися, тому що треба було провести решту виборів на інших територіях, де вони не відбулися, і призначити нову дату зборів. Вони весь час відкладалися.
фінансово.
Щиро дякуємо!
