Роздуми над Першим читанням на суботу IV тижня Великого Посту
Ти, Господи, об’явив мені, і я знаю: тоді Ти показав мені їхні інтриги.
А я – немов смиренне ягнятко, яке ведуть на заріз, –
а я й не відав, що вони лихі думки замислили супроти мене:
«Зрубаймо дерево у повній силі й вирвімо його з землі живих,
щоб ім’я його не згадувалося вже більше!»
Ти ж, Господи Сил, що справедливо судиш, вивідуєш нутро й серце,
дай мені побачити Твою відплату їм, бо я виявив Тобі мою справу.
Єр 11,18-20
Єремія вперше ділиться своїми внутрішніми переживаннями, пов’язаними з його служінням пророка. Він робив те, що йому казав Господь, і не підозрював, що його близькі задумали підступний план. Все це – реакція на нього як на пророка Божого. Тому Єремія апелює до Нього: як же так? Чому? Зроби щось! Пророк взиває до Божої справедливості.
Образ закланого ягняти буде застосований до Ісуса. Він також піде назустріч смерті з повною свідомістю, але скаже: прости їм, бо не знають, що роблять!
Моменти напруження, страждання, розгубленості, самотності, сумніву… Вірні Богу не застраховані від таких ситуацій. І їх треба переживати з Богом – висказувати, ставити питання, просити. А передусім – наново відкривати, що єдина певна основа нашого життя це сам Бог. Не завжди будемо знати, як ця ситуація розв’яжеться, до чого приведе, та Бог «судить справедливо, вивідує нутро і серце». Кожна криза має повернути до єдиної надії та опори – Бога.
Господи, дай мені силу пережити мої кризи і за кожним разом повертатися до Скелі мого спасіння.
фінансово.
Щиро дякуємо!
