Інтерв’ю

Жан Ваньє: Люди з синдромом Дауна — майстри з будування стосунків

21 Березня 2018, 18:33 1581 KAI

«Люди з особливими потребами, зокрема з синдромом Дауна, допомагають нам долати бар’єри, які ми самі навколо себе будуємо. Існує щось дивовижне в їхній здатності запрошувати нас до справжніх і глибших відносин», — стверджує Жан Ваньє, відомий філософ, засновник громади «l’Arche» (християнських спільнот життя з людьми з розумовими вадами) — в інтерв’ю КАІ.

21 березня відзначається Всесвітній день людей із синдромом Дауна.

KAI: Ви говорите, що, коли йдеться про контакти з людьми з особливими потребами, суспільство часто відкидає і маргіналізує їх, бо відчуває страх перед власною слабкістю, якої ми боїмося і не можемо прийняти. Саме цей страх створює перешкоди. Як змінити це ставлення?

Жан Ваньє: Ніхто з нас не вільний від різних страхів, серед яких переважає страх визнати власну слабкість. Кожна людина переживає це по-різному. Часто ми напружуємо весь наш інтелект, аби лиш не визнати почуття власної слабкості, яке носимо глибоко в наших серцях. Щоби не прийняти цю важку правду про себе, ми створюємо багато бар’єрів навколо. Іноді навіть агресивно реагуємо на того, хто змушує нас усвідомити цю слабкість. Саме в цьому я бачу головну причину відкинення людини, яка страждає, яка перебуває при смерті, інваліда або людини до народження. Цей страх глибоко вкорінений в сучасній цивілізації. Цивілізації, яка ставить на п’єдестал успіх і ефективність.

Як уникнути цього страху? Певна річ, насамперед допомагає почуття безпеки, яке будується в спільноті. Ось чому людям потрібно, щоби хтось був поруч. Кожен потребує когось, хто йтиме пліч-о-пліч, хто може допомогти виявити, що в стосунках — безпечно. Це так, як між матір’ю і дитиною. Мати — посередник між дитиною і світом. Без неї дитина була би налякана і загублена. І в цьому тривалому процесі оздоровлення наших стосунків з іншими людьми ми також потребуємо посередника, того, хто переконає нас, що ми здатні будувати взаємини, і що інші теж можуть будувати взаємини з нами. Самостійно вийти назустріч людям часто дуже складно. Важливу роль у звільненні від цього страху може відіграти контакт із кимось, хто страждає, або з людиною з особливими потребами, якщо ми збудуємо глибоші відносини з нею.

Однак не кожному вдається допомогти. Ключовою є воля. Ісус запитує в 5-му розділі Євангелія від Йоана: «Чи хочеш бути зціленим?» Є люди, які вважають за краще залишатися пригніченими, в депресії. Чи хочу я бути зціленим? Не знаю. Якщо я одужаю, то мені доведеться встати, знайти роботу, побудувати стосунки з сім’єю. Можливо, краще бути хворим? Треба прийняти рішення. Це рішення вимагає часу.

— У чому для нас цінність убогих, людей з інвалідністю, тих, що страждають…?

— У тому, що, як я вже сказав, убога людина прагне відносин. Більшість людей шукає, як зробити успішними свої проекти та плани. Інша людина має їм якимось чином допомогти. Ми хочемо від іншого щось отримати. Тоді як люди з інвалідністю цього не очікують. Вони шукають стосунків, вони хочуть бути у стосунках. У цьому їхня сила. Вони допомагають нам зрозуміти, що, можливо, ми ніколи не хотіли глибших відносин, тому що кожен такий зв’язок вимагає відкритися до кінця, також у сфері наших слабкостей, які ми зазвичай намагаємося глибоко приховати. Ми завжди боялися цього і тому тримали інших на відстані. Люди з особливими потребами допомагають нам успішно долати перешкоди, які ми самі створюємо. Є щось дивовижне в їхній здатності запросити нас до глибших і справжніх відносин.

Ці стосунки дуже безпечні. За ними не криється — як часто у так званих нормальних людей — якийсь сексуальний підтекст, також немає бажання влади над кимось. Люди з особливими потребами не хочуть отримати щось через стосунки. Вони прагнуть їх задля них самих.

Саме в цьому криється таємниця того, що Бог вибирає слабких. Не тому, що Бог любить їх більше. Вони просто більше відгукуються на Його любов.

Ми, однак, завжди ставимо собі запитання, що я втрачу, якщо відповім на заклик, яким є любов Ісуса? Люди з особливими потребами не ставлять таких запитань. Вони не думають, що втратять. Натомість вони розуміють, що ці взаємини будуть найбільшим зиском.

— А в чому полягає особливий дар убогих, який вони можуть внести до спільноти Церкви?

-— Убогі, люди з інвалідністю повертають Церкву до її основ, тобто нагадують про те, що Церква насамперед — як каже Папа Франциск — це Церква бідних. Церква стосунків, Церква співпереживання і Церква сопричастя. Люди мають із цим труднощі. Вони не вміють будувати взаємини, зокрема в Церкві. Бояться, що як їх створять, то ними будуть маніпулювати.

Часто, боячись цього, єпископи тримають людей на відстані. Вони бояться, що відносини стануть приводом для їх подальшого використання з якоюсь метою. Що хтось чогось від них хотітиме, і що вони почуватимуться зобов’язаними це зробити. Стосунки сопричастя полягають у чомусь зовсім іншому. Кожен є сам собою. Навіть відмова у якомусь проханні не може знищити такі відносини.

— Чи тема бідних достатньо і належним чином присутня у вченні Церкви?

— Святий Павло сказав, що найслабші й найменш презентабельні члени Церкви для неї необхідні і мають бути оточені особливою повагою. На жаль, я ніколи не бачив у жодному підручнику з еклезіології повного пояснення того, чому люди з особливими потребами такі важливі й необхідні. Й надалі недостатнє сприйняття найпрекраснішого в них — їхньої власної сили. Їхньої здатності будувати стосунки. Їхньої здатності творити спільноту Церкви.

— Чи можливе християнство без усвідомлення цієї ролі найбідніших?

— Кажуть, що навіть пустельники відкривають убогість. Вони пізнають цей вимір у собі. Але крім того, кожен християнин повинен контактувати з кимось слабким. Ісус, оповідаючи про доброго самарянина, каже нам: «Іди й роби так само». Бо це буде для нас зціленням. Мусимо побачити, що в стосунках з людиною з інвалідністю або такою, що страждає, не йдеться про односторонню допомогу потребуючому. Не йдеться тільки про те, щоби багаті допомагали бідним. Сам багатий може так само чимало отримати від цих стосунків, він може пізнати любов, якою обдарує його убогий, а ця любов зцілює. Можна сказати, що Ісус приносить нам зцілення саме через убогих. Таким чином, вони — дар для всієї спільноти  Церкви. Не можемо про це забувати, бо в цьому криється дуже важлива правда щодо самої суті християнства.

Що найважливіше у створенні спільноти з іншими людьми, такої спільноти, яка може розвиватися і бути джерелом свободи для всіх її членів?

— Багато залежить від того, як ви підходите до авторитету. Чи відповідальність — якщо нам випаде — приймається з прагненням визволяти інших і служити їм. Бо це наше завдання як відповідальних, як начальників: давати свободу іншим. Але йдеться не про те, щоби всі могли робити, що вони хочуть. Йдеться про те, щоб розмовляти, ділитися, дозволити людям таким чином дозрівати і розвиватися. Допомагати їм відкрити власні дари, які вони мають і навіть не усвідомлюють цього. Замало просто вирішувати: «так, ні!» Влада несе відповідальність за інших, за їх розвиток і можливість самореалізації.

Приклад. Дві особи з обмеженими можливостями в моїй спільноті — хлопець і дівчина — хочуть одружитися. Їм не можна цього прямо заборонити, кажучи, що вони не здатні заснувати сім’ю. Потрібно поговорити з ними про це. «Чому ви хочете одружитися? Чи знаєте ви про наслідки одруження?» — Треба розмовляти, слухати, намагатися зрозуміти, що інша людина хоче нам сказати. Оскільки відповідальна людина справді розуміє це, вона починає давати іншим свободу і не порушує їхньої особистості й почуття свободи.

— Люди часто запитують про сенс страждання, хвороби, особливо невинних страждань? Вони запитують, чи Всемогутній Бог не може позбавити цього страждання. Чи невинне страждання — частина Божого плану?

— Я не знаю. Це частина Божого плану, але який сенс цього — це таємниця. Особливо коли стосується невинних дітей. Ми маємо бути обережними. Не можемо намагатися раціоналізувати або пояснити сенс страждання за будь-яку ціну. Важливо, щоби ми намагалися запобігти стражданням, особливо безвинним! Якщо занадто швидко перейдемо до прекрасних пояснень того, що люди страждають, може статися, що ми перестанемо протидіяти цьому.

З іншого боку, Церква пояснює страждання. Вона пов’язує їх із хрестом Христа. Тому ми повинні товаришувати людям у їхніх стражданнях. Саме до цього закликає нас Ісус. Спільно нести хрест, не надто моралізуючи.

Розмовляли: Марія Черська і Мартін Пшецішевський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит вересень-листопад
Зібрано Залишилося зібрати
11725грн
63518грн
Потрібно зібрати
75243грн
Залишилося
12днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Жан Ваньє

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: