Погляд

Соцмережі — це вибір між «бути» і «здаватися»

07 Серпня 2018, 14:43 1281 Віта Якубовська

Соцмережі — це прекрасно, думали ми на світанку ери їхнього зародження. Наші друзі дитинства, однокласники та однокурсники розлетілися по світу і ми втратили контакт, а тепер знайшлися, і це круто.

«У полудень» наша радість почала затьмарюватися, бо контакт із сусідами та друзями, які живуть у нашому місті, перейшов у чат месенджера, і тепер взаємне ставлення підсумовується лайком під фоткою. І це ще не вечір.

Та ні, соцмережі — це таки прекрасно, продовжували ми переконувати себе, адже там можна висловитися на болючі теми (це нічого, що обговорення суспільно важливих питань регулярно зводиться до дискусії з аргументами у стилі «сам такий»); побачити, чим живуть інші люди, де побували наші друзі, показати, де ми самі побували… І не показати того, що ховається за кадром тих чи інших світлин. У житті закадрові моменти чомусь випадають на публіку першими, а постановочні нікого тоді вже не цікавлять, тоді як в Instagram ілюзією ідеальності керуємо ми, а не сліпий випадок. Там можна запостити чарівну картинку, продуману до деталей, підписати її красиво, якоюсь цитаткою непідвладною нічому (часом навіть здоровому глузду) — і вуаля: ти вже блогер. Нікому не треба знати, що ти живеш в орендованому помешканні з меблями епохи розвинутого соціалізму чи що твоє чудо-чадо, що так мило всміхається з картинки, у вільний від позування для селфі час курить за школою і гнобить однокласників. Головне, що в рамках інстаграмного квадратика у тебе все так неперевершено ідеально і ти вже зразок, і вже навіть хтось тобі заздрить.

Соцмережі це все одно дуже чудово, — не здаємося ми: там можна просувати свої проекти, рекламувати бізнес, шукати клієнтів, за посередництвом цього інструменту можна робити благодійні проекти і заохочувати людей долучатися до різних корисних акцій, петицій, маршів… А можна вводити людей в оману, створюючи собі імідж єдиного справжнього експерта у тій чи іншій галузі, а часом і в усіх галузях, якщо відваги (читай нахабства) вистачить. Вдавати професіонала високого рівня, та й чого там уже соромитися — безкорисливого рятівника світу на благодійних засадах (а те, що ця безкорисливість багатьом справді дорого коштує і навіть має цілком конкретний грошовий еквівалент, соцмережам навіть не снилося).

Так, соцемережі — це справді потужний інструмент, потрібний (не без того), корисний (у багатьох випадках); але він може бути й шкідливим. Як для тих, хто створює ілюзії, так і для тих, хто некритично «ковтає» контент тих ілюзіоністів. Як часто пересічний користувач аналізує прочитане, перевіряє інформацію, шукає джерело, підтверджує достовірність особи, яка розмістила інформацію? Це риторичне. Не трудіться. Одиниці! Часто ми віримо поширеній інформації лише тому, що її розмістила людина, з якою в нас дуже адекватні спільні «друзі». Саме тому за бажання так легко створити собі певний імідж і розкручувати його. «Ілюзіоністи» також страждають, бо рано чи пізно все стає явним і їм доводиться систематично міняти аудиторію, щоби вже новим, ще не обізнаним у ситуації людям нести заїжджене, як стара платівка «вічне і добре». Це, мабуть, виснажує. Але якщо є мета…

Всі ми різні. Проявляємо себе по-різному, і часом фейсбук чи інстаграм стають індикатором того, що для нас важливо й на що ми зорієнтовані. Часто це перевірка на зрілість, відповідальність, і маркер, який проявляє шкалу наших цінностей. Все це дуже помітно навіть тоді, а може й особливо тоді, коли ми намагаємося створити певний «стиль» чи «образ». Наголос на слові «намагаємося», бо якщо стиль сам виробився і є природнім, то це також помітно. Роблячи ставку на «здаватися» замість «бути», людина добровільно заганяє себе у рабство штучно створеного іміджу, який потім, як валізу без ручки, — нести важко, а викинути і шкода, і страшно, бо імідж — це як ширма, прикриття певних комплексів, ран.

Зараз так багато порад, як бути цікавим для підписників, як просувати контент, як робити «правильні» фото, щоб зібрати більше вподобань, що писати і чого не писати, аби тебе читали, як часто, щоб не набриднути. Мільйон порад, але в жодній немає слів: будь спершу людиною у реальному житті, будь чесним із собою справжнім, пам’ятай про свою гідність, май ту гідність, в кінці кінців, і про сумління не забувай. Бажання популярності, слави та розголосу дуже легко реалізовувати у добу розвиненого інтернету, але жити із цим усім все одно доведеться в реальному часопросторі. Треба себе запитати, чи я готовий? Чи мої світи по обидва боки цифрових технологій зійдуться, якщо їх зіставити?

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

соцмережі

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: