Колись колоратка була популярною частиною світського одягу. Як сталося, що з часом вона набрала глибшого духовного значення?
Колоратка — білий комірець, який носять католицькі священики, а також cлужителі деяких протестантських спільнот. Це один із найбільш впізнаваних елементів священицького одягу. Вона іноді красномовніша, ніж слова: колоратка — це символ, який відрізняє священиків від решти дітей Божих.
Звідки взялася колоратка?
Священики почали носити сутани, які відрізняли їх від світських католиків, лише в ХІІ-ХІІІ ст. Через кілька століть вирішено, що сутани будуть чорними, а до них буде доданий білий комірець.
Відповідно до світської моди того часу, білий комір зазвичай причіпляли до сорочки. Метью Бенсон в інтерв’ю для католицького телебачення EWTN каже:
«Це був загальноприйнятий звичай. У XVII сторіччі можна було зустріти багато різноманітних комірів. Наприклад, пошитий із дорогого мережива римський комір, якій туго охоплював шию і називався італійською collarino. Інші коміри — з дорогих матеріалів і тонкого мережива — у Франції носила аристократія».
У 1624 році папа Урбан VIII наказав, щоб коміри, які носить духовенство, були без будь-яких прикрас або мережива.
Протягом років для священицького вбрання приймалися різні варіанти коміру римського типу. Протестантське духовенство, щоби вирізнитися, вибрало ще іншу його версію. Вважається, що саме протестантські служителі почали використовувати в ХІХ столітті сучасні зйомні колоратки, популяризовані пізніше Оксфордським рухом.
Духовний сенс колоратки
У духовному вимірі колоратка символізує відданість священика самому Богові та підкреслює унікальність його служіння в Церкві. Деякі священики вважають її знаком свого «віддання в неволю» Бога, гордо демонструючи світові, хто їхній справжній Учитель.
Крім того, оскільки багато священиків вважають цей елемент одягу не дуже зручним, колоратка стала вираженням покаяння перед Богом, жертвою священика за всіх, кого охоплює його служіння.
Колоратка — це також символ загальної доступності священика; вона підкреслює довговічність таїнства священства. Священик «не живе для себе», він — видимий знак, свідчення про Ісуса Христа. Будучи присутнім і доступним для інших у повсякденному житті, він готовий примиряти грішників із Богом і скеровувати до Нього загублені душі.