Коли виховуєш дитину, часто не хочеш бути такою, як твоя мама. Але чи твоя дитина буде від цього щасливіша?
Ти вважаєш, що мала б більше впевненості в собі, якби мама тебе не критикувала постійно. Може, ти б краще давала собі раду на роботі, якби ще дівчинкою тебе не виручали з усім і не оберігали надмірно. Тому ти хвалиш свою дитину. Надмірно. Записуєш її то на стрибки у воду, то на кінну їзду… Заохочуєш співати на сімейних святах. Попри те, що в неї від цього живіть болить. Поболить і перестане, а як виростеш, оціниш! У майбутньому твоя дитина уникне комплексів і страхів…
Я не хочу бути, як мама
Така ідея — це заледве маленька вказівка. Стати в контрпозицію ще не означає, що ти не припустишся помилок у вихованні, а твоїй дитині буде легше і краще у дорослому житті.
Не розраховуй, що через бунт уникнеш усіх помилок, які, тобі здається, зробила твоя мама.
Зарікатися в цій справі — великого сенсу не має. Чимало позицій, переконань або поведінкових схем ми носимо так глибоко в собі, що часто несвідомо повторюємо помилки і занедбання попередніх поколінь.
Варто користуватися досвідом із дитинства
Не про те йдеться, щоб бути іншою. Щоб силоміць було інакше. Бо це не дає жодної гарантії, що напевно вийде краще і мудріше.
Важливо бути в контакті з минулим. Не робити того, що не давало нічого доброго. Але без надмірної ревності й запальності.
Буває, що те, що нас обмежувало в ранньому дитинстві, потім додавало нам сили.
Якби моя мама була ідеальною, може, я б мала більші проблеми з тим, щоб домовлятися зі «складними» людьми. Може, моє дитинство було би вдалішим, але то ті труднощі зробили так, що я така, яка є.
Я — це я. Так само моя мама є собою і мої діти теж. Такий підхід розслаблює. Впроваджує більшу радість і свободу в материнство. Вона дає чуйну реакцію на те, що переживає дитина, а не пропонування готових, наперед обдуманих ідей.
У твоєї дитини буде власний список кривд
Незалежно від того, як сильно ми будемо інакші, ніж інші матері. Незалежно від того, як сильно ми будемо хотіти дати їм те, чого самі не мали.
Можемо як завгодно старатися, але ідеальної мами все одно з нас не вийде. Бо ідеальної мами немає. І це просто прекрасно, бо насправді дитині потрібен не зразок чеснот, а просто мудра, емпатична і допоміжна присутність.
Важливо зберегти з мамою близький зв’язок
Але такий, який не блокує твого особистого бачення, якою матір’ю я хочу бути.
Це згодиться у щоденних ситуаціях, коли ти ставиш дитині якісь межі, а потім приходить бабця і вирішує все інакше. Дозволяє їсти на дивані перед телевізором. Або кидати камінчиками по голубах.
Кількарічна дитина має проблему з агресією. Мама хоче перечекати істеричний напад, а бабця вже біжить обійняти, відвернути увагу. Коли стикається зі спротивом, починає повчати, що треба робити. Конфлікт наростає, а в бабці є «коронний аргумент»: видно, я тебе погано виховала, що ти тепер така мудра!
Треба мати відвагу для правильного спротиву
Не криком. Не доріканням у болісному минулому. Не принижуванням, бо ти на чомусь не розумієшся.
Важливо не дати себе втягнути в суперечки стосовно поточних, щоденних подій. Бо непорозуміння будуть завжди. Можна відкрито сказати про те, що я запам’ятала з дитинства і як я з цим почуваюся.
Але розкрити болючий секрет — складно. Легше крикнути, що мама дала малому жирну котлету, а у нас в коробочці з собою екологічна шинка і салат. Давні конфлікти проявляються у щоденній, банальній злості та гніві.
Ми рідко визнаємо свої претензії до мами прямо — чесно
Це дуже важливо, бо ми часто маємо тенденцію критикувати маму, а не розкривати страждання, яке носимо в собі з дитинства.
Добре буде постаратися про справжню розмову. Як уже стихнуть емоції. Важливо, щоб не при дитині.
На початку допомагає проста подяка за те, що мама робить. За допомогу як бабусі. Але чітко сказати, які заборони є обов’язковими. Варто розмежувати ролі мами і бабусі. Надати кожній окремий простір. Поділити компетенції.
Обидві сторони можуть дивитися одна на одну відсторонено. Вислухати, побачити. Не як мати-донька, а як дві жінки. Які не відкидають усього, що скаже друга сторона. Не реагують завчасно, високим голосом, або ж не відступають у мовчанку.
У бабусь теж були свої мами
Вони теж мають свої обмеження і зовсім не мусять допомагати дорослим донькам у їхніх материнських старанних. Бо насправді це вже завдання дорослих дітей — упоратися зі своїми почуттями. І мами зовсім не зобов’язані їм у цьому допомагати!
Може, в материнстві варто не озиратися назад, на своє дитинство, а дивитися, власне кажучи, на свою дитину.
Дивитись уважно й чутливо. Переказати, що досвід перших років життя — важливий, він нас формує, але не детермінує. Якщо нам чогось бракувало, то ця несправедливість не мусить бути кривдою, з якою ми йдемо через усе життя. І за яку хочемо мати собі відплату через свою дитину.
Я можу старатися бути «достатньо хорошою» матір’ю
Такою, яка не нищить, не обмежує, а підтримує, додає відваги. Схвалює незалежність. Дає хорошу підставу розпізнати, що зі мною діється. Чого не робити іншим. Але розуміти, що, на щастя, я не єдина людина в житті моєї дитини. Вона самостійно пізнаватиме світ, інших людей, стикатиметься зі складними ситуаціями.
Найважливіше — це бути свідомою матір’ю. З усією рішучістю визнати: я — мама. Це я вирішую справи своїх дітей. Я маю право, а також обов’язок робити свій власний вибір. І все.
Зита Рудзка, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
