Роздуми над Першим читанням на суботу ХХІХ Звичайного тижня, рік ІІ
Брати! Кожному з нас дана благодать згідно з мірою дару Христа. Тому сказано: «Піднявшись на висоту, Він полон полонив і дав дари людям». А що означає «піднявшись», як не те, що раніше Він зійшов до найнижчих місць землі? Хто зійшов, Той і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все.
Він і поставив одних апостолами, інших пророками, ще інших благовісниками, а тих – пастирями та вчителями, щоби приготувати святих для справи служіння, для будування Христового тіла, аж поки всі прийдемо до єдності віри й пізнання Божого Сина, до досконалого мужа, до міри зрілості – повноти Христа; щоб ми не були більше малими дітьми, які хитаються і захоплюються всяким віянням вчення, людською підступністю, лукавством, що вводить в оману, а щоб ми в любові були правдомовні, щоб у всьому досягли зросту Того, хто є Голова, – Христа.
Від Нього – все тіло, складене і надійно сполучене різними зв’язками в міру дії кожного окремого члена тіла, зростає на збудування самого себе в любові.
Еф 4,7-16
Для святого Павла думка про єдність християнської спільноти дуже важлива. Тому він присвячує їй багато уваги, пояснюючи з різних сторін цю істину, яка має бути не лише теоретичною. Разом ми маємо дійти “до єдності віри й пізнання Божого Сина, … до міри зрілості — повноти Христа”. Всі разом маємо осягнути зросту Христа. Всі маємо будувати самі себе в любові.
Небезпека віри – побудувати індивідуальну віру, відділену від спільноти. Можна вірити в Ісуса, щонеділі брати участь у літургії, молитися, постити і так далі, — але в повній самотності, незалежно від інших. Віра моя, а значить — небезпечно егоїстична. Ми не почуваємося частиною одного цілого, одного Тіла Христового. Не співпрацюємо, не маємо контактів з іншими віруючими, що так само вірять, беруть участь у літургії, моляться, постять і так далі. Що робити, щоб не творити відокремлених гарних світів? Що робити, щоб єдність спільноти стала видимою і фактичною?
фінансово.
Щиро дякуємо!
