Нещодавно у мене відбулася розмова з батьком, який виховував трьох дітей у люблячій християнській родині. Вони з дружиною — сповнені віри батьки, і кожен з їхніх дітей колись відкрито сповідував Бога.
Але тепер, навчаючись у коледжі, ніхто з них не йде за Господом. Звісно, є надія, але мій друг бореться з невпевненістю в собі: що я зробив не так? Він також ставить під сумнів волю Бога. Як Він міг це допустити?
Роздуми Аарона Менікоффа пропонує ДивенСвіт.
«Серце моє розколотилось, сила мене полишила і навіть очей моїх світло, – і того вже нема в мене. Друзі мої та приятелі далекі від моєї рани, і родичі мої стоять оподаль» (Пс 37,11-12).
Ми всі це переживали. Той, хто нам небайдужий — хтось, із ким ми часто ділилися Євангелієм, — відмовляється підпорядкувати своє життя Христу. Ви сіяли насіння Божого Слова, але не бачите зростання.
Як зрілий християнин може стверджуватися у вірі, коли дорога йому людина відмовляється схилити коліна перед Христом?
Ось кілька рекомендацій про те, що потрібно і чого не варто робити.
Не ухиляйтеся від доктрини пекла
Коли ви боретеся з постійною невірою сім’ї та друзів, сатана запитує: «Чи справді Бог сказав, що є така штука, як пекло?» Не допускайте такого мислення. Заманливо відмовитися від учення про пекло, але вкрай важливо його прийняти.
Бог використовував учення про пекло, щоб урятувати мене. Коли я вперше почув Євангеліє від шкільної подруги, я не прийняв його. Вона натиснула ще сильніше і сказала, як я не покаюсь у своїх гріхах і не повірю в Ісуса Христа, то потраплю до пекла. Я не міг повірити, що вона може говорити таке, а тим більше вірити в це. На щастя, Святий Дух використовував її переконаність і сміливість, щоб відкрити мені очі. Через кілька місяців я довірився Христу.
Але я вірю в реальність пекла не через переконання цієї молодої дівчини. Я вірю, тому що мій Спаситель проповідував це:
«Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі» (Мт 10,28).
«І коли око твоє до гріха тебе призводить, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло» (Мт 18, 9).
«Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його» (Мт 25,41).
Постарайтеся не зосереджувати увагу на етичному вченні Ісуса, відкидаючи Його вчення про вічне покарання. Христос — не тільки Спаситель; Він — справедливий суддя. Не відмовляйтеся від хорошого і правильного богослов’я лише тому, що вам не подобаються наслідки. Ми є або людьми Книги Істини, або наших власних уподобань і нахилів. Третього варіанту нема.
Не переставайте сумувати і просити
Якщо Ісус плакав через фізичну (і тимчасову) смерть Лазаря, то як сильно ми повинні сумувати, коли ті, хто нам дорогий і кого ми любимо, не люблять Ісуса?
Павло сумував, що багато хто з його братів і сестер відкинули Христа. Вони стверджували, що люблять закон і пророків, але ненавиділи Того, про Кого пророкували. Це роздирало Павла зсередини:
«Смуток мені великий і безнастанний біль у моїм серці. Бо я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом» (Рим 9, 2-3).
Наше богослов’я марне, якщо ми байдужі щодо невіри тих, кого ми любимо. Тож, не переставайте непокоїтися про тих, хто гине у своїй зневірі, друзях та рідних.
Моліться більше. Моліться про своїх втрачених у вірі друзів і членів сім’ї поіменно. Попросіть вашого Небесного Батька зробити все можливе, щоб донести їм знання про Нього і привести їх до спасіння.
Задумайтеся про вічність. Немає нічого, що більше протвережує, ніж реальність життя без Господа. Бути «відірваним від Христа» — це не мати надії. Правильне міркування про пекло пом’якшить серця тих, кому ще належить схилити коліна.
Зробіть крок назад
Якщо ви впевнені, що чітко і зрозуміло ділилися Євангелієм зі своєю сім’єю і друзями — зробіть крок назад. Вони знають вашу позицію. Вони знають, що ви знаєте їхню позицію. Настав час замовкнути і молитися.
Чи означає це, що ви ніколи не будете заводити розмову про їхній духовний стан? Звісно, ні! Може настати час, коли буде доречно сказати: «Мамо, минув певний час відтоді, як ми говорили про Бога. Я знаю, у що ти віриш; я просто хочу нагадати, якщо ти захочеш більше про Нього поговорити, я завжди готовий (готова)».
Відмова когось із вашої родини не означає, що їх потрібно ігнорувати або викреслити з вашого життя. Навпаки, це означає, що ви маєте проводити з ними більше часу без постійного обговорення їхнього духовного стану. Як це виглядає на практиці? Чотири моменти:
1.Моліться за них регулярно. Поки вони живі, є надія.
Будьте природні. Не приховуйте свою віру. Продовжуйте говорити про речі, які ви цінуєте і які для вас важливі. Безумовно, це означає говорити про ваші стосунки з Христом і помісною Церквою.
Висловлюйте свою любов до них. Дайте їм знати, що вони вам не байдужі. Пам’ятайте дні народження та ювілеї. Зробіть так, щоб для них було очевидно: вони важливі для вас не тільки тому, що можуть отримати спасіння, а просто тому, що ви їх любите.
Дайте їм свободу. Наприклад, припиніть посилати їм духовні листи або навіть запрошувати до церкви. Подумайте двічі, перш ніж дарувати їм ще одну християнську книжку на Різдво. Якщо ви розповіли їм про Бога зрозуміло і доступно, можете зробити крок назад.
2.Довіряйте Господу
Римлянам 3,19: «Ми ж знаємо, що все, що закон говорить, тим, які під законом, говорить, щоб усякі уста замкнулись і щоб увесь світ визнав себе винним перед Богом». Головна думка цього вірша дуже проста: буде справедливо, якщо Бог навічно відкине і знищить грішників. Іншими словами: хто ми, щоби сперечатися з Ним? Він — справедливий Бог.
Кожен має пам’ятати: покарання — це те, на що я заслуговую. Я повстав проти Бога, прагнув стати самому собі царем. Якби не Божа благодать, яка увірвалася в моє життя і замінила моє кам’яне серце на серце тілесне, я б зіткнувся з жахливою вічністю:
«Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу в ваше нутро. Я вийму кам’яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне» (Єз 36,26).
Коли мова йде про гріх в моєму власному серці, про гріх у навколишньому світі й навіть про гріх найближчих мені людей, я завжди повинен приймати сторону Бога.
Ті, хто грішний — а це всі ми, — заслуговують на вічне покарання. Зробити цю заяву непросто, але це правда.
Усе це ставить перед нами просте запитання: чи приймете ви сторону Бога проти гріха, навіть якщо цей злочин чинять ті, кого ми любимо? З милості Божої, я хочу це зробити. Якщо я піду за Ним щиро, то маю довіряти не тільки тому, що Він усе контролює, а й що Він благий. Коли я стикаюся з тим фактом, що дорогі мені люди ніколи не підкоряться Христу, я повинен вірити як Мойсей, що мій Бог — «скеля; звершені його діла, бо всі його дороги – справедливість; Бог – вірність, без жадної омани, він справедливий і правий!» (Втор 32,4).
Коли справа доходить до невірних членів сім’ї та друзів, чи довірятимете Господу? В кінцевому рахунку, єдиний спосіб умиротворитися перед обличчям близьких, які відкидають Христа, — це захоплюватися благодаттю Бога, який приймає нас у Христі. Бог спас нас, коли ми були мертві в наших гріхах, і Він, без сумніву, може спасти наших близьких тією ж силою, яка воскресила Ісуса з мертвих. Для Нього буде не меншим дивом врятувати їх, ніж свого часу було врятувати нас.