«Гіркі жалі» — зовсім не «прадавній» молебень, дата його появи відома. І він навіть не зовсім «народний», а має автора.
Це традиція пасійних молебнів, яка в українській Церкві з’явилась як спадок від польської культури, так само, як і ділення облаткою на Різдво. Чи від цього «Гіркі жалі» стали гірші? Певно, це залежить від того, хто чого шукає у вірі: молитви до Христа Стражденного чи власної національної ідентифікації. Хай там як, а «Гірким жалям» уже понад 300 років, а по наших римо-католицьких храмах їх уже не перший рік співають українською.
Цілком сучасний твір
Втім, переклади «Гірких жалів» перепрацьовуються і вдосконалюються, за це відповідає Літургійна комісія єпископату РКЦ в Україні. З поляками простіше: їм змінювати цей текст не потрібно. Він навіть не дуже «застарілий», попри свої триста років, його мова проста, і стиль — майже аскетичний, позбавлений розбудованих метафор і мовних прикрас.
Автор провадить розповідь про страждання і смерть Ісуса та розповідає про почуття, що постають в людині, яка роздумує над цими подіями: про жаль, співчуття, засоромлення власними гріхами. Він викладає це конкретно — і, може, саме тому так зворушливо. «Гіркі жалі» нагадують сучасну поезію, яка прагне викликати якнайсильніші почуття у читачів за допомогою якомога меншої кількості слів.
А емоції — це те, що високо шанується у нашому світі, особливо у релігійному житті. Ми охоче аналізуємо почуття, вчимось, як їх до себе допускати і як їх добре переживати. Роздуми над Страстями Христовими виявляються чимсь дивовижно сучасним!
«Гіркі жалі» можна назвати «залученим спогляданням». Автор багато разів відкреслює те, шо ми чуємо в уривкові з Книги Ісаї, який читається під час літургії Великої П’ятниці: «Він же був поранений за гріхи НАШІ і роздавлений за беззаконня НАШІ. Кара, що НАС спасає, була на ньому, і його ранами вилікувані» (Іс 53,5).
Навіщо все це? Пояснення знайдемо в молитовному зверненні під кінець першої строфи: «Кров’ю, Спасе мій, своєю/ змий гріхи душі моєї».
Геній зі Святого Хреста
«Гіркі жалі» написав безсумнівний геній. Хто він був? Невеличка книжечка під довгою назвою «Пучечок мірри з Гетсиманського саду, або жалібне Гірких Страстей Сина Божого […] пригадування» вийшла у Варшаві 1707 року. (Примітка на полях: тодішні заголовки більше нагадують сучасні ліди статей, коли одразу найцікавіше пояснюється подальший зміст, чи не так?)
Як написано далі на титульній сторінці, книжка була видана «стараннями і коштом Превелебних Братів і Сестер Конфратернії святого Роха при фарному храмі Святого Хреста у Варшаві». Цей храм і донині стоїть майже навпроти головної брами Варшавського університету і належить до найвідоміших храмів Польщі.
Твір вийшов під редакцією о.Лаврентія Беніка зі Згромадження Отцяв-Місіонерів св.Вікентія де Поля, який був опікуном цієї «конфратернії», тобто Братства. Думка про це видання така, що сам священик і написав цей молебень. Він напевно виходив із популярних тоді пасійних вистав-містерій та народних польських і латинських великопісних пісень, — але цей твір повністю оригінальний і єдиний у своєму роді.
Бестселер
Молебень «Гірких жалів» дуже швидко став популярним. На початку ХІХ століття його відправляли чи не по всіх польських парафіях. Зиґмунт Ґлодер у «Старопольській ілюстрованій енциклопедії» написав, що за півтора століття жодна книжка не розійшлася Польщею такими накладами.
Тоді молебень «Гірких жалів» був набагато розлогіший, ніж нині, бо включав у себе не тільки спів, а також процесію та адорацію Пресвятих Дарів. Також була його великодня версія та варіанти на інші літургійні періоди.
Домініканці скаржаться
Коли мешканці Варшави стали масово ходити на «Гіркі жалі» до храму Святого Хреста, домініканці-обсерванти помітили, що у них на розарії якось порожньо у храмі! Їм це не сподобалося.
Отож вони написали листа до тодішнього папи… з проханням заборонити новий молебень. Однак папа не лише не заборонив молитися «Гіркі жалі», але й установив відпусти для тих, хто брав у них участь. Також цей молебень цінував папа Пій ХІ, який після Першої світової війни був Апостольським нунцієм у Варшаві.
Текст перекладений різними мовами (українці тут не виняток і не «польський спадок», найновіший переклад — іспанський, 2015 року). Хоча, звісно, поза Польщею це просто «один із великопісних молебнів», він не має такої вражаючою популярності, як на батьківщині свого постання.
Українські версії
В Україні поширені дві версії цього молебня. Як зазначає єпископ Яцек Пиль, голова комісії Літургії та сакрального мистецтва при Конференції єпископату РКЦ, перший переклад робив Анатолій Оліх. Це «Молебень до Страстей Христових», офіційно затверджений Літургійною комісією («Співаймо Господу, т.1, стор. 133-139). Він же надрукований у «Християнському пісеннику» (Одеса 2015) і в молитовнику «Щоденно з Богом» (Одеса 2018).
Як наголошує єпископ Яцек, це «зобов’язувальна версія нині в Україні, і її належить триматися».
Друга версія надрукована у відомому багатьом пісеннику «Вгору серця!» (Київ 2006). Саме її, на прохання покійного архієпископа Петра Мальчука, записав хор «Inspiratum» із київського співкафедрального храму св.Олександра. До речі, цей запис виданий як компакт-диск.
Правдоподібно, третя версія є з «Християнського пісенника» (Познань-Гнівань 1995), за випуск якого відповідали разом єпископ Яцек Пиль із о.Ґжеґожем Томашевським. Хтось із парафіян у парафії о.Ґжеґожа виконав переклад для потреб місцевої спільноти.
Користуючись нагодою цієї публікації, єпископ Яцек просить нагадати, на майбутнє: коли парафії РКЦ в Україні друкують свої пісенники, молитовники та ін., то щоб вони консультували ці питання з літургійною комісією, заради уніфікації текстів.
Ірина Єрмак, з використанням матеріалів Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
