Погляд

«Що таке нормальність». Арх. Фултон Шін

29 Травня 2019, 12:39 3116
капітан

Архієпископ Фултона Дж. Шін про те, як він розглядає «нормальність» і «ненормальність» у людині.

Які відмінність між людьми нормальними й тими, що мають тенденцію до ненормальності? Основоположна відмінність полягає у тім, що нормальна особа має мету у житті. Ті, хто починають бути ненормальними і втрачають спокій душі, не мають у житті мети. Якщо у твоєму домі з’являється якийсь новий пристрій, за кілька хвилин ти розпитуєш, для чого він служить, — і це саме має стосуватися життя. Домівки служать тому, щоб у них жили, церкви — це місця культу, отож і людина повинна мати якесь призначення.

Нормальні люди ухвалюють рішення щодо мети свого життя, ще перш ніж вирішать будь-що інше. Головна мета людського життя — це щастя. Щастя в тому, з чого складається автентичність особи. Тому мета, до якої людина прагне, це життя — не «життя, довше на 5 хвилин», а просто довге життя. По-друге, людина прагне правди. Не правди у розумінні точних наук, але всієї правди. По-третє, вона прагне любові. Не тієї, що має якусь міру величини, а тривалої, піднесеної любові. Це нормальна мета людських істот. Ідеальне життя, ідеальна правда й ідеальна любов — це визначення Бога. Іншими словами, шукання щастя є шуканням Бога.

У філософії діє такий принцип: що перше у задумі, те останнє у виконанні. Припустімо, що ви хочете подолати шлях від Вашингтона до Нью-Йорка. Це початковий задум, а водночас кінцевий пункт, де ви опинитеся, бо маєте проїхати через Ньюарк, Філадельфію, Кемптон і Балтімор, перш ніж дістанетеся Вашингтона. Отже, спочатку треба вирішити, що становить кінцеву мету подорожі. Це тому дантист, перш ніж почати свердлити вам зуба, запитає про вашу життєву філософію. Бо якщо ваша життєва філософія помилкова, то він не може бути певний, чи ви йому оплатите рахунок…

Ненормальна людина мети в житті не має, в неї є тільки певного роду успіхи малих, часткових цілей, нічого не вартих самих по собі. Така людина подібна до фермера, який сіє на полі збіжжя, після чого виполює його і садить кукурудзу. Потім знову виполює і садить картоплю. Це те ж саме, що радіо, налаштоване на кілька хвиль одночасно: нічого, крім шуму, не буде.

Нормальна людина керується розумом і волею. Ненормальна — інстинктами, імпульсами, і вірить, що підсвідомість визначає її життя.

Розумна людська істота подібна до корабля. Капітан має мету: знає, що пливе до порту, і скеровує судно туди, використовуючи навігацію. Так діє нормальна людина: має розум, цікавиться правдою і має волю. Коли бачить мету, або те, що має бути зроблене, — хоче це зробити. Має також емоції, які виражає: наприклад, плаче, отримавши погані новини. Тільки ось то не плач створює ідею поганих новин, але радше погані новини впливають на світовідчуття. Розум і воля не завжди можуть безпосередньо контролювати емоції, але опосередковано — можуть, скеровуючи думки в інший бік. Це правда, що підсвідомість може мати на таку особу свій вплив, так само як вода, що оточує корабель, може потрапляти на його борт. Правда також, що суспільне чи економічне зло може впливати на людину — але ніколи не детермінуючи її повністю. Комбінація цього всього творить свідомість: визначає відчуття того, що добре і що зле. Так це виглядає у нормальної особи.

У людини ненормальної це виглядає інакше: ніби корабель перевернутий догори кілем. Розум і воля повністю занурені в океан підсвідомості. Говориться щось на зразок: «Ми детерміновані тим, що криється в глибинах нашого ума, або спадщиною колективної свідомості людства…» Яку тут роль відіграє розум? Він існує тільки для того, щоб виправдовувати, знаходити вимовки для способу, яким ця особа діє. А що з волею? Чи вона важлива? Ні, вона тільки арена конфлікту. Підсвідомість визначає все життя ненормальної особи — не розум ані воля. Тому така людина не цікавиться об’єктивним станом справ, наприклад, навігацією чи портом. Вона цікавиться тільки тим, що там у глибині, й тому так сильно зосереджується на аналізі своїх почуттів. Коли вона чує музику, то зацікавлена не самою музикою, а тим, як вона почувається, слухаючи це. Коли дивиться виставу — її не цікавить хід подій, але самі почуття, з ними пов’язані…

Об’єктивний світ і причини — не детермінанти у випадку ненормальних осіб. Тому такі люди не зацікавлюються, зустрічаючи того, хто вірує в Бога. Не запитують про причини чи аргументи. Задумуються тільки, навіщо той взагалі говорить про те, що вірує.

Третя відмінність у тому, що нормальна особа вірить у можливість придушення низьких інстинктів, аби могти виражати себе через розум і волю, з поміччю Божої благодаті. Таке придушення існує і в ненормальних осіб, але воно стосується не низьких інстинктів, але самого розуму та волі, аби дати цим інстинктам вихід. Придушення чогось одного завжди тягне за собою посилення чогось іншого. Наприклад, якщо придушимо любов алкоголіка до алкоголю, то знайде ширший вихід його любов до жінки, і навпаки. Немає одного без другого.

Отож ідеться про придушення того, що найнижче. Але не тому, що наші інстинкти і пристрасті — погані. Ніщо з цього саме по собі не є поганим. Погане тільки зловживання ними. Ми придушуємо їх з огляду на любов. Якщо ми щось любимо більше — присвячуємо цьому більше часу і сил, ніж тому, що стоїть нижче. З іншого боку, в ненормальних осіб наявне придушення розуму і часто також моральності, аби вихід знайшли пристрасті. Така людина скаже: «Але ж хіба це не природно? Хіба ми не повинні йти за нашою природою?» Так, але що саме є нашою природою? Природа людини це не природа кози або свині — наша природа розумна! Ми — людські істоти, які керуються розумом та волею!

Дехто каже, що ми повинні уникати конфліктів у житті. Але є конфлікти, які становлять щось нормальне для нашої природи, хоч би тому, що ми складаємося з тіла і душі — з матерії та духа, тому боротьба неминуча. У центрі людського життя стоїть хрест, і жодна людина не буде насправді щаслива, доки не розпочне війну сама з собою. Війну, яка має за мету знищити її тенденцію ставити себе вище за Господа Бога. Наш Господь сказав: «Я прийшов принести не мир,а меч» — не той меч, ударом якого назовні ми можемо забити свого ближнього, але той меч, який проникає всередину, аби знищити еготизм, нечистоту і все, що порушує спокій ума.

Abp Fulton J. Sheen, How to psychoanalyze yourself

За матеріалами: deon.pl

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Фултон Шін

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: