Роздуми над Першим читанням на вівторок ХІІІ Звичайного тижня, рік І
Тими днями ангели заходилися примушувати Лота, кажучи: «Вставай, бери свою жінку та обох дочок, які тут з тобою, щоб не загинути тобі, як упаде на Содом кара». Але він зволікав. Тоді мужі взяли за руку його з жінкою та обох дочок, бо Господь пощадив його; та й вивели його й полишили за містом.
А як вивели їх поза місто, один сказав: «Рятуй своє життя, не оглядайся позад себе й не зупиняйсь ніде в усій околиці! Тікай у гори, щоб ти не загинув».
А Лот вівдповів їм: «Ні, благаю, Господи! Оце Твій слуга знайшов у Твоїх очах ласку й велика Твоя милість, яку учинив Ти зі мною, вирятувавши моє життя; та я не можу втекти в гори без того, щоб не скоїлося мені лихо й щоб мені не вмерти. Ось близько он те місто: туди можна б утекти – та й маленьке воно! Дозволь мені туди врятуватись; чи ж воно не досить маленьке, щоб жити далі?»
І відповів йому: «Гаразд, зроблю тобі й цю милість, не буду руйнувати міста, про яке говориш. Поспішай і втікай туди, бо Я не можу нічого зробити, поки ти туди не ввійдеш». Тому й названо це місто Цоар.
Сонце сходило на землю, як Лот увійшов у Цоар; тоді Господь зіслав на Содом та Гомору дощ із сірки й вогню, від Господа, з неба, і винищив ті міста й усю долину та й усіх мешканців цих міст із тим, що росло на землі. Жінка ж Лота озирнулась позад себе – і стала соляним стовпом.
Авраам же, вставши вранці, пішов на місце, де стояв перед обличчям Господнім, і глянув у бік Содому та Гомори й усієї долини та й бачить: аж ось дим із землі йде вгору, наче кіптява з печі. І сталось, коли Бог руйнував міста округи, то згадав Бог про Авраама й вислав Лота з-поміж згарищ, як руйнував ті міста, в яких жив Лот.
Бут 19,15-29
Трагедія міст Йорданської долини завершується. Гріхи були занадто важкими, а потрібної кількості праведників не знайшлося. Деяких катастроф майже неможливо уникнути.
Для Лота все це неочевидно. Він не вірить у те, що ось ці міста, серед яких він живе, будуть знищені. Тому ангели “заходилися примушувати Лота“, а коли це не подіяло, то “взяли за руку його з жінкою та обох дочок…; та й вивели його й полишили за містом“. І навіть після цього Лот лінується і отримує ще одне полегшення, разом зі спасінням одного міста. Господь прихильний до своїх вірних.
Не спішимо виходити з небезпечних регіонів. Гріх і неправедність стають щоденним пейзажем навколо. “Але ж я не такий, я так не роблю!” Мені не хочеться нічого міняти. Важко відірватися, хоча актуальний стан шкодить. Дивне іноді створіння – людина.
Господи, у час небезпеки, коли мені лінь, веди мене за руку подалі від зла!
фінансово.
Щиро дякуємо!
