Прямі дороги

Читати Святе Письмо найкраще в різних перекладах. Тоді звичні слова можуть стати «раптовою знахідкою».

Однією з таких знахідок для мене стали слова книги Товит: «Увесь час благословляй Господа Бога, проси в Нього, щоб дороги твої були прості» (Тов 4,19). Ці самі слова у польському тексті поставили мене перед (простим) фактом, що прохання до Бога про «прості» дороги означає також прохання про дороги прямі.

У житті буває багато поворотів і ходінь по колу. Довгі роки я сильно переймалася своїми обставинами і труднощами, і ревно молилася, щоб мої дороги були «простими», а принаймні простішими, ніж ото зараз, бо дуже заплутана вийшла траса, і тяжка до подолання. Але навіть спрощення траси ще не означає, що не будеш ходити по колу! Можна «просто» робити і неправильні повороти. (Флеш: «Доктор Хто», серія «Поверни ліворуч». Хто бачив, той знає, як важливо повернути в правильний бік.)

Отже, Бога варто просити, щоб дороги були не тільки прості, а ще й прямі. Щоб провадили до мети, а не «куди мені цікаво» (а ще гірше: «як вийде»). Накрутиш собі розв’язку в кілька поверхів, а як потім з неї виїхати?…

А чи багато в цьому житті простих і прямих доріг, подумала я, згадуючи, де мене життям носило. Ну, бо символіка дуже часто напряму в’яжеться з конкретикою… Які дороги запам’яталися найбільше?

А найбільше запам’яталося, наприклад, як ми їхали в паломництво до Рима, автомобілями, щоб подивитися трохи Європ. І, скажімо, у Татрах (словацьких, здається) поняття «прямої дороги» було фактично відсутнє. Там я зазнала шоку, усвідомивши, що єдиний прямий відрізок був на мосту, коли ми річку переїжджали. Все! Бо решта траси була «в лавіровочку», поміж гірками, вони там невисокі. Єдиний насправді прямий відтинок дороги — міст. Метрів 150. Символічніше не буває…

А ще була «пряма дорога», найпряміша і найпростіша, на завершення Бердичівського паломництва. Коли ми йшли, йшли, були досить-таки змучені дощами і прискореним маршем, а тут раптом підводиш очі — і перед тобою постає санктуарій у кінці вулиці. І до нього — відрізок прямої дороги. І більше нікуди вже не треба звертати. Дорога ще є, ще треба переставляти ноги кількасот метрів, і це неймовірне, приголомшливе розуміння, що ти і вже дійшов, і ще не дійшов — одночасно. Уже тут, але ще трошечки не зовсім. Як на порозі Неба. Як символ земного життя…

І ще одна проста пряма, ще одна улюблена, — це, звісно, алея Діви Марії. Коли попереду підноситься шпиль Ясної Гори, а ти стоїш на цій «фінішній прямій», і вже навіть слова молитов закінчуються, бо що тут ще сказати. Які там ще літанії чи списки побожних практик. «Мамо, я вже тут!» — ось і вся молитва. Особливо коли йти не день-два чи навіть п’ять, а повні десять. Коли десятки кілометрів у день здавалися довжелезними, як ціле життя. А тепер стоїш при порозі санктуарію, і навіть не відчуваєш, що там позаду, які були мозолі, спеки, легші чи тяжчі ночі, і чи пройшов один день, чи минула тисяча років. Це все стає не таким важливим, коли попереду — пряма проста. Коли ти насправді вже дійшов, куди хотів, і залишилося хіба «постукати у двері».

Щороку в день Ченстоховської Богородиці мимоволі згадується, як паломницькі групи йдуть алеєю Діви Марії. «Розпливається в мені душа моя, коли я згадую, як у громаді йшов до Божого дому». Знову ж таки, в українському перекладі Псалом 42 має зовсім інакший переклад, і варто читати Святе Письмо різними мовами. Бо душа таки «розпливається»… тане.

І хочеться, щоб насправді всі життєві дороги були прості — в обох сенсах, прості й прямі. І щоб бачити перед собою Небо, до якого прямуєш. І, залишаючись ще тут, на паломницькій трасі земного життя, усвідомлювати: «Мамо, я вже тут». Як каже одна з літургійних молитов, «завжди думкою перебувати в небі» — це не так складно, як може видатися, якщо маєш правильний досвід і можеш зрозуміти, про що йдеться.

Кажуть, коли душа відходить, вона летить прямо і просто. На світло, яке її чекає. Нехай би у віруючих, які прославляють Бога, життєві дороги були прямі й прості, як учив Товія, і та остання дорога була, немов особиста «алея Діви Марії» — я вже тут і знаю, що на мене чекають.

Фото: Encyklopedia wiedzy o Kościele katolickim na Śląsku